 |
21. Структура власності: типи, види і форми.
|
|
|
|
21. Структура власності: типи, види і форми.
У структурі власності слід виділяти два її типи: перший — трудова, неексплуататорська і другий — експлуататорська власність. Тип власності характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва.
Якщо безпосередній виробник ставиться до засобів виробництва як до своїх, таких, що перебувають у його повному володінні, розпорядженні і користуванні, і якщо цей виробник власною працею використовує їх у своєму виробництві, то в основі такого поєднання лежить трудовий, неексплуататорський тип власності.
Якщо ж безпосередній виробник відокремлений, відчужений від засобів виробництва, позбавлений права володіння і розпорядження ними як своїми, то це характерні ознаки експлуататорського типу власності.
Види власності: приватна і суспільна. Приватна власність — це такий вид, при якому три функції права власності належать окремій приватній особі.
Суспільна власність —така, де три її функції — володіння, розпорядження, користування — належать не одному приватному суб’єкту, а багатьом, групі осіб, колективу чи суспільству в цілому.
В зв’язку з істор розвитком сус-ва виділяють чотири форми власності: рабовласницька, феодальна, капіталістична і суспільна.
22. Відносини власності на фактори виробництва і характери їх поєднання. Права власності.
Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.
|
|
|
Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва. Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну. Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Право власності – це санкціоноване суспільством (законами держави), традиціями, звичаями, розпорядженням адміністрації відносини між людьми, які виникають у зв’язку з існуванням благ та їх виробництвом. В західній літературі сформувалася така теорія, як “Пучок прав власності”: Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні ек-чні процеси. Права власності:
- право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;
- право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
- право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
|
|
|
- право на передачу благ у спадок;
- право на безстроковість володіння благом;
- право на відповідальність увигляді стягнення;
- право на залишковий характер.
23. Тенденції розвитку відносин власності.
З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1. Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2. Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна).
Деінтеграція: 1. Сімейні або партнерські фірми. 2. Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація.
Розглянимо детально структуру відносин власності в окремих суспільствах.
1)Аграрне – Домінуючий ресерс- земля, права власності – право володіння, використання, розпорядження, форми власності – приватна і державна, внутрішнся структура відносин власності: домінування відносин володіння.
2) Індустріальне – домінуючий ресурс – капітал, права властності – весь пучок прав власності, форми власності на першому етапі – приватна, а зараз – і приватна і державна, і колективна, внутрішня струтура форми власності на першому етапі – домінували відносини відчуження і привласнення, на другому – акціонерна власність.
3) постіндустріальне: домінуючий ресурс – знання, права власності – подальше розщеплення, комбінування та спеціалізація прав властності, форми властності – розширення різноманітністі форм власності, внутрішня структура відносин власності – відносини всекористування.
В Україні існують форми підприємств. Що засновані на колективній власності: ТОВ, ТДВ...
ТОВ – товариство з обмеж відповідальністю( відповідальність по забовязанням підприємства обмежується внесками засновників в статутний фонд)
ТДВ – товариство з додатковою відповідальністю (відповідальність по забовязанях підприємствах включає не лише внески в статутний фонд, а й додаткові кошти, що фіксуються в юр документах підприємства.
Ще одним видом є командитні товариства що обєднують участників ТОВ і ТДВ.
|
|
|
Акціонерні підприємства – закриті і відкриті акціонерні товариства.
24. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва.
Історично-первинною формою виробництва було натуральне господарство. Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Основні риси: нерозвинуті економічні відносини, головна мета – це задоволення власних потреб, низький рівень суспільного поділу праці, консерватизм, повільний розвиток продуктивних сил, безпосередній зв’язок виробництва і споживання, визначальна роль природних ресурсів, перевага ручної праці, позаекономічні методи примусу людей до праці. Суспільний поділ праці в натуральному виробництві перебуває у зародковому стані, відсутня територіальна і виробнича мобільність робочої сили; характерні примітивна техніка і технологія виробництва, малопродуктивна універсальна ручна праця; властиві прямі натуральні економічні зв’язки: виробництво – розподіл – споживання.
Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.
Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання.
Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:
1) воно є історично першим типом господарської діяльності людей;
2) з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;
3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;
4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;
5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.
|
|
|
