 |
Тітушки – життєва казка
|
|
|
|
Київ… Поділ… Двір… Лавка …
Два місцевих аборигена сидять на лавці під будинком, п’ють по третій банці пива, чотири порожні вже лежали навколо. Звичний відпочинок: відпив пива, затягнувся сигаретою, видихнув, плюнув на асфальт, відкрив рот – ляпнув якусь нісенітницю і так по колу.
І от в такому колі, точніше поєднанні двох кіл, адже їх двоє, з’явилося питання:
- А ти чув, Вася, на майдані народ збирається.
- І чьо?
- Так там бабла насиплють, нормального бухла купим – горілочки і закуску козирну.
- Ну а що там делать треба?
- Прапор потримаємо годину, зістрижемо бабла і звалим.
- Ну нічьо так, – знову затяжка, – міркує
- Ну, завтра підем?
- Ну а чьо, підем.
Перший мітинг.
Майдан Незалежності… Євромайдан…
- Ну як тобі Вась? Я ж казав бабла скосим.
- Нічьо так, Вітюнь, сотня в день підходить.
- Завтра підем?
- Звісно, а то мамка на роботу жене, а так і робити не треба.
- Та да, легше чим вантажником в супермаркеті.
- А за що хоч мітинг, а то я не доганяю?
- Та хочуть Україну до Європи приєднати.
- А навіщо?
- Та будемо в Європі, там багаті живуть, ще може траву курити дозволять, тай ніштяк буде.
- Так, за правильне стоїм, та ще й платять.
- Ти давай, Вась, прапором краще махай, щоб нас ще кликали і давай кричати.
- А що потрібно? А то он всі якийсь «союз» якесь «ЄС» незрозуміло.
- Кричи «Європа», ми ж за Європу.
Підчас першого розгону Євромайдану Вітя і Вася спали вдома, напившись козирного дешевого віскі з квашеними огірками.
Наступного дня на звичній лавці та звичним для їхньої печінки пивом меркантильні активісти обговорювали нічні події:
- От Вітьок, жили ми нормально, політично активно, а тут «беркут».
- Та да, всю малину нам перебили, а я вже думав мобілку нову купити.
|
|
|
- Мобілку? Я мамкі сказав, що на роботу пішов, так вона на мене витрат навішала кучу.
- Це яких?
- За світло заплатити! А тепер як бути?
- Може, що нове з’явиться, так я тобі маякну.
- Ну оке братіш, я повалив додому, там діла всякі, тож бувай.
- Я наберу тебе.
Антимайдан
Звичайний кіоск з пивом та сигаретами. Продавець спокійно спостерігає за тим, як Вася рахує свої небагаті кошти позираючи на цінники. До нього підбігає Вітя, протягує продавцеві сто гривень
- Два міцних «чернігова» і «парламент».
- Здоров! Звідки таке бабло? – запитує здивовано Вася ховаючи свої гроші в кишеню джинсів
- Ща розкажу! Чекай, – Вітя бере пиво та сигарети і стукає пальцем у рамку віконця в очікуванні решти, - тут така тема, тобі сподобається.
Вітя взяв решту, двічі перерахував і сховав до кишені. Потім, вхопивши приятеля під руку, поволік до найближчої лавки.
- Що за тема дружбан? – запитав Вася відкриваючи пиво
- Так я сьогодні виходжу з дому, а тут тьотя Зіна йде.
- Що ще за Зіна?
- Ну та, що тебе наркоманом називає і порожніми пляшками кидалася.
- А, та стара психічка.
- Ну да, вона. Ну от підходить вона і така типу: «Вітічка, пішли зі мною Київ захищати.»
- І що з цього?
- Так там по двісті гривень за пів дня, а навіть прапором не махав!
- І що, туди можна йти? – Вася допив залпом пиво і кинув під ноги пляшку, - ну так пішли, бо в мене бабла нема.
- Завтра підемо, з ранку.
- А що там робити?
- Не сци, там все розповідають – розберемося.
Навколо натовп людей, і всі такі різноманітні, в одних за плечима роки алкоголізму, в інших – всі руки сколоті, треті – просто меркантильні жлоби.
Вася з Вітою стояли з самого краю натовпу і слухали солідного дядьку в костюмі, котрий розповідав про те, що прийдуть журналісти і будуть знімати, а потім все перекрутять. Тому журналістів потрібно відганяти від людей, щоб вони не робили провокацій.
|
|
|
І от, Вася і Вітя, як свідомі кияни, стоять на захисті міста від журналістів-провокаторів.
У другій половині дня, до натовпу підійшов чоловік, молодий такий, в руках тримав планшет. Він підійшов ближче, знімав, щось запитував. З натовпу почулися вигуки: «провокатор», «Він проплачений» і тому подібне.
- Вась! Побігли вмажемо провокатору, щоб знав!
- Давай, може доплатять.
В кінці дня, бравим захисникам віддали їх заробіток, хоча ніхто не доплатив за побитого журналіста, що дуже засмутило Васю. Всіх учасників мітингу запросили на наступний, на таких самих умовах.
Так продовжувалося певний час.
Вася і Вітя, так як і інші куплені активісти, звикли до здавалося легких грошей, ніхто з них навіть не замислювався над своїми діями. І в день, коли їм представили нові розцінки, всі лише зраділи:
- Вася, ти лише уяви, підпалюємо машину одного з цих брехливих бандерівських журналюг і отримуємо тисячу гривень!
- Та да, це ж як піднятися можна!
- Завтра підтем?
- Ну да, не можна упускати шанс!
В Росію?
Президент втік з країни. Майдан нібито переміг, а антимайдан зник як такий. Разом з ним зникли і «легкі» гроші. Життя горе-активістів повернулося в звичне русло, до лавки, дешевого пива, сигарет, та звичних «пацанячих» розмов. Всі зароблені гроші були легко та швидко витрачені. Вітя знову почав шукати заробітку без роботи для себе та свого друга.
Вася з Вітьою знову ходили навколо кіоску рахуючи свої невеликі фінанси.
- А знаєш, Вась, все-таки це добре, що влада змінилася, тепер заживемо як в Європі!
- А як там живуть у Європі? - запитав він у Віті дістаючи дві сигарети, одну з яких простягнув другу.
- А там все по багатому! От тачки там дешеві шо капец! По сто баксів бехи! Ти лише уяви, будемо на бумерах по району розсікати! Там робота є у всіх хороша, і зарплати високі, - Вітя випускає дим і задумується,- там цивілізація ти розумієш, там життя.
- Та да, добре, що народ переміг, а тих всіх тітушок переловили.
- В Європі добре, от захотів, в Англію поїхав, отак просто фіть і там! І там скрізь чистота і порядок, не те що в нас срач скрізь, - Вітя розводить руками, потім затягується і кидає недопалок собі під ноги,- там нам жити буде краще, от розумієш?
- Да братух, в правильному напрямку країна прямує, я за.
|
|
|
Як відомо, той, хто шукає, завжди знаходить. От і Вітя одного дня, прийшов не просто випити пива, а і озвучити свій новий план.
- Вітя, ну розкажи про свою ідею! – скиглив Вася допиваючи пиво.
- Та про таке не говорять відкрито! Це секрет, та ще й який! – Вітя підняв вказівний палець,- на рівні держав! Це тобі не пиво на лавках пити!
- А звідки ти його дізнався?
- В мене зв’язки потрібні є, я не можу тобі сказати, це теж секрет.
- Ну ти крутий Вітьок, нічого не скажеш.
- Не сперечатимусь, тут потрібно талант мати, – Вітя зазирнув в порожню пляшку, - в тебе ще гроші на пиво є?
- Та нема, мамка на одне дала.
- Ну нічого, завтра заробимо на цілий ящик. – Вітя викинув порожню пляшку через плече
- Завтра я мав пол в квартирі мити, мене не відпустять.
- Та тобі ж двадцять п’ять років, скажи, що на роботу ідеш, на п’ять днів.
- П’ять днів? – Вася здивувався,- а о котрій я додому повернуся?
- Через п’ять днів і повернешся. Ти колись був в Харкові?
- Мамка казала, що малим був, а що?
- Завтра туди поїдемо, рятувати наших російських братів.
- Від кого?
- Та від цих клятих бандерівців.
Потяг Київ – Харків. Тамбур.
Вітя і Вася стоять курять і розмовляють про майбутню роботу:
- От дивись Вась, відразу їдемо в центр міста, там нас зустріне координатор і все нам пояснить.
- А що хоч потрібно робити?
- Та нічого складного, постояти з прапором, щось покричати.
- А ми ж мали рятувати братній народ, – не зрозумів Вася
- Та ні, це вони нас рятуватимуть.
- Від кого?
- Та від фашистів і бандерівців, що Київ захопили.
- А коли встигли його захопити, ми ж тільки звідти?
- Давно захопили, ти що новини не дивишся? По Києву ходять фашисти з автоматами, ти що, не знав?
- Та ні, може просто не зустрічав?
- Та не переживай, нам там розкажуть правду, це точно.
- Це добре, а то я геть нічого не розумію.
Харків
Два київських найманців-активістів стоять розмахуючи триколором та кричучи «расія».
- Віть! – кричить Вася,- а навіщо ми кричимо «расія»?
- Щоб Харків став її частиною, а потім і Київ.
|
|
|
- Але я не хочу в Росію!
- Ще чотири дні повинен хотіти, нам тут по п’ятсот гривень платять.
- По скільки?
- По п’ятсот в день, тож кричи, що всі кричать, тут всі як ми!
- Це ж які гроші! Я хочу в Росію! Расія, расія!
«От так житуха пішла - подумав Вася,- от щоб так завжди було!»
Бал клоуна
Тут і військо в паперових латах і німфи у коротких сукнях, досконалі моральні потвори, лорди мрійних королівств і клоун плачучий рядками творів. Кохання, що рівне розпусті, серця холодні мов лід, котрі не прагнуть тепла.
Світ, що схожий на театр, де не впізнати справжнього обличчя. Життя, як суцільна вистава, де немає почуттів. Життя, подібне цирку, де трагічне викликає лиш сміх. Де кохання проходить в підвалах і кохання не сердець, а лиш тіл.
В цьому незвичайному світі я живу в образі, як ви напевно здогадалися, сумного клоуна.
В божевільному світі сучасної молоді дуже важко просто жити, а тим паче жити зі своєю другою половинкою, а ще важче цю половинку знайти.
У цьому світі-театрі, світі-цирку люди живуть дивно, та навіть у такій жорстокості деякі особистості мають відвагу виражати свою думку.
ІНДИВІДУАЛІСТИ ПРАГНУТЬ САМОВИРАЖЕННЯ!!!
Індивідуальність, особистість - такі прості і в той самий час важливі слова.
Ми прагнемо щоб нас розуміли, щоб сприймали такими якими ми є. Кожен виражає своє «Я» по різному: одягом, музикою, поведінкою, способом життя, своїм мистецтвом.
Нажаль, тих хто особливо яскраво виділяється поміж інших, нерідко не розуміють і тому намагаються відсторонитися від них, навіть, не намагаючись їх зрозуміти. Щоб цьому запобігти, непотрібно відсторонюватися від одноликої маси і тим паче непотрібно закриватися в собі.
Найбільше людей лякає впевненість в собі, адже сила характеру може притягувати або лякати і відштовхувати людей. Саме такі особистості найчастіше виділяються з поміж інших і це стається не лише через відмінність у одязі чи поведінці, а й за рахунок висловлення своїх думок.
«Як легко бути таким як усі!»
Я гадаю, що кожен з вас таке казав чи думав, та це помилкова думка, адже підлаштуватися під інших набагато важче ніж виражати свої думки, та коли особистість зливається з одноликою масою, то їй набагато легше жити в суспільстві.
Бути особистістю потрібно, також потрібно розуміти інших, щоб потім розуміли тебе. Та не обов’язково притримуватися моєї думки...
ІІ Кохання
|
|
|
