 |
Монолог закоханого.
|
|
|
|
Як банально звучить слово «Кохання», відразу з’являються образи квітів, цукерок чи то шоколадок… свічки… романтика… Чомусь в усіх виникає ніжність, доброта, співчуття… Невже, для всіх, кохання це просто набір банальних речей? Не хочеться мені в це вірити… В мене все інакше… Я пишаюся своєю коханою, своїм милим, чорнявим чудом. Так, пишаюся, адже такої сили волі я не зустрічав у своєму житті… Вона немов квітка, що проросла крізь каміння… Та не ота квітка, котра вигнулася під форму каменя, а особлива, унікальна, котра те каміння розбила своєю волею… Вона - це поєднання ніжності та сили духу, краси та впевненості… Вона неймовірна, мов перший сніг в новорічну ніч, котрий чекав кожен, мов чуда, мов щастя…
Кохання… це не просто слово, не просто почуття… Для мене це підтримка, бажання прокидатися в її обіймах… Варити каву щоранку і чекати її усмішки… Це те відчуття, котре дарує впевненість в тому, що якщо я впаду, вона усміхнеться і допоможе підвестися… Це коли твій смуток розсіюється з її поглядом... Кохання, це мов прохолодний вітерець в спекотний день, мов поява музи при написанні вірша… мов життя… мов нове життя, коли ти в одну мить вирішуєш втекти зі свого розміреного світу в подорож, не в далеку, ні, не на коні як лицар, та все ж в подорож… тікаючи від своєї буденності туди, де тебе чекає кохання… Кохання, як почуття, як сенс прожитого дня, як необхідність…
Вона… Вона єдине, що мені постійно не вистачає поряд, те, що я потребую, мов нездійсненна мрія, мов ціль, мета, сенс дня. Єдиним поглядом надихає, дотиком заспокоює, поцілунком дарує силу рухатися далі… Вона сильна, зізнаюся, я рівняюся на неї, намагаюся наздогнати її, стати поряд тримаючи за руку… Маленьке чудо, кохана, неперевершена… Вона мов кисень… мов океан… мов космос… без неї немає мене яким я є… З нею я оживаю і забуваю про існування, я живу для неї… і живучи так, живу для себе, відчуваючи свою корисність, важливість в її житті… Її посмішка варта цілого дня праці… та навіть не дня, року, років, століть, вічності… лише одна посмішка, обійми, поцілунок наповнюють всі мої дії сенсом… вони стають моєю ціллю, дарують силу…
|
|
|
Вона мов землетрус, торнадо, тайфун увірвалася і зруйнувала мій світ самотності… рознесла в друзки все, що я егоїстично будував для себе… Вона принесла сонячні промені в мій замок замкнутості… вона подарувала радість, захоплення нею, силу відірватися від звичних занять і йти до чогось кращого… Я безумовно радий її появі, радий тій її першій усмішці…
«Кохання» - як банально звучить це слово… та як багато воно значить для мене в цю мить, в цей день, цього року, цього життя…
А де любов?
А де любов?
Де кава в постіль?
Де мої випрані труси?
І сотні тих умов,
Що пнуться звідусіль,
Де шумні туси?
І чому один?
Пускаю слину на канапу
І обіймаю порожнечу.
І скільки ще годин,
Дивитимусь на мапу
Шукаючи куди втечу?
І та любов
Іде до сраки
Як знову зникну, пропаду…
|
|
|
Блок Неотложные состояния в пульмонологии
Выступление (монолог в кадре)
Исследование связной монологической речи
Клинические задачи по пульмонологии
Критерии оценки устных развернутых ответов (монологические высказывания, пересказы, диалоги, проектные работы, в т.ч. в группах)
Монологические жанры устной научной речи
Перевірка монологічного мовлення
Подраздел: Пульмонология
Пульмонология, гематология
