 |
Англійська поезія другої половини ХІХ століття.
|
|
|
|
Англійська поезія другої половини ХІХ століття.
В англійській поезії другої половини ХІХ ст. продовжують розвиватися романтичні тенденції, пов’язані з неприйняттям буржуазної дійсності і повсякденності, що дало англійським літературознавцям визначити поезію цього періоду як „постромантичну”. Однак поряд з цим, в поезії мали місце й інші тенденції, які втілювали характерні для літературного процесу цього періоду закономірності, а саме спроби створити поезію, вільну від романтичного суб’єктивізму.
Одним з найвідоміших і офіційно визнаним поетом в середині ХІХ ст. був Альфред Теннісон (1809-1892). Вважають, що його життя і творчість є рідкісним зразком врівноваженості і гармонії. До найкращих поетичних творінь поета відносять цикл елегій „In Memoriam A. H. H. ” (1850), присвячений пам’яті його товариша Артура Ґеллама, поема „Мод” (1855), в якій історія трагічного кохання поєднана з пристрасним звинуваченням вульгарної повсякденності і благословенням війни, цикл поем „Королівські ідилії” (1859-1885), присвячений пам’яті принца Альберта, чоловіка королеви Вікторії, і заснований на мотивах легенд про лицарів Круглого столу. Найкращими художніми рисами поезії А. Теннісона називають її мелодичність, образність, оспівування краси, що дає змогу говорити про певний вплив поета на творчість поетів-прерафаелітів.
Найкрупнішим поетом періоду вважають Роберта Браунінга (1812-1889). Його дружиною була також відома поетеса Елізабет Беррет-Браунінг („Сонети, перекладені з португальської, 1859; вікна дому Гурді”, 1856). Тривалий час подружня пара жила в Італії (до смерті Е. Беррет-Браунінг 1861 року), і цей „італійський” період був часом розквіту його поетичного таланту, свідченням чого є збірки віршів „Чоловіки і жінки” (1855) і „Dramatis Personae” (1864). У 1868-1869 рр. він створює велику філософську поему „Перстень і книга”, що за глибиною психологічного аналізу, як вважають дослідники, не поступається творам кращих майстрів психологічної прози ХІХ ст.
|
|
|
Повною протилежністю Р. Браунінгу можна вважати поетичну індивідуальність поета, педагога, професора Оксфордського університету, літературного критика Метью Арнольда (1822-1888). Ідеалом гармонії для поета була стародавня Греція, відчутним є вплив Гете, а також інтерес до європейського Середньовіччя та скандинавської міфології. Його поетичні твори є зразком строгості, стриманості, гармонійності. Сонет М. Арнольда „Шекспір” визнаний одним з кращих про Шекспіра, а вірш „Сохраб і Рустем” з поеми „Циган-студент”, яку вважають шедевром англійської пейзажної поезії, називають чи найкращим зразком білого вірша після Мільтона.
Помітним явищем англійської поезії даного періоду була творчість поетів-прерафаелітів Д. Г. Россетті („Балади і сонети”, 1881), його сестри Крістіни Россетті, В. Морріса (поема „Життя і смерть Ясона”, 1867; утопічний роман „Новини незвідки”, 1890), а також Алджертона Чарльза Суїнберна.
Розвиток драматичного мистецтва наприкінці ХІХ століття
В середині ХІХ ст. найбільш популярним драматичним жанром була мелодрама, хоча і в ньому були свої досягнення. Наблизити театр до життя, передати процеси і конфлікти сучасності – такі завдання постали перед англійськими драматургами в останню третину ХІХ ст. Першим їх намагався розв’язати Томас Вільям Робертсон. Наприкінці 70-х – поч. 80-х рр. до школи Робертсона приєднались Генрі Артур Джонс і Артур Вінг Пінеро, які хоч і сформулювали низку важливих соціальних, але конфлікти не загострювали і орієнтувалися на „добре зроблену п’єсу”.
Інші зразки обрали для себе в драматургічній діяльності О. Вайлд і С. Моем. Вони писали у жанрі комедії звичаїв (що бере початок в творчості молодшого сучасника Шекспіра Бена Джонсона). О. Вайлд розробляв салонний варіант комедії звичаїв („Віяло леді Вердермеєр”, „Як важливо бути серйозним”). С. Моему сценічний успіх принесла комедія на теми світського життя „Леді Фредерік” (1907)
|
|
|
У 90-ті роки ХІХ ст. розпочинає свою творчість найвизначніший англійський драматург ХХ ст. Бернард Шоу. Перша з п’єс драматурга з’явилась, коли його товариш і журналіст Джек Томас Грейн заснував в Лондоні Незалежний театр (1891-1897). Метою Грейна була постановка п’єс, які мали художню, а не комерційну цінність. Вже в перших драматичних творах „Будинки вдівця” (1892), „Професія місіс Ворен” (1894) Б. Шоу розкрив ключові соціальні проблеми сучасності і будучи продовжувачем ідей Г. Ібсена, виступив у жанрі соціально-психологічної драми. Як і засновник „нової драми” Г. Ібсен, Б. Шоу використовує прийом „дискусії” – кожному з персонажів надається право висловити свою правду, свій погляд на проблему, він старанно зіштовхує протилежні точки зору, виходячи з того, що світ складається з протилежностей. Своєю чергою, глядачеві надається право сформулювати власну точку зору на побачене, враховуючи власні світоглядні уявлення про світ. Наприкінці століття Б. Шоу видає три збірки п’єс – „Неприємні п’єси”, „Приємні п’єси”, „П’єси для пуритан”, які прокладають шлях інтелектуальній драматургії ХХ ст.
Підсумовуючи розгляд англійської літератури останньої третини ХІХ століття, варто зазначити, що саме в цей період відбувається переосмислення естетичних цінностей попередніх періодів літературної історії, затверджуються нові можливості розвитку англійської літератури ХХ ст.
John Ruskin. From Modern Painters (1875) What are the legitimate uses of the imagination, that is to say, of the power of perceiving, or conceiving with the mind, things which cannot be perceived by the senses? Its first and noblest use is, to enable us to bring sensibly to our sight the things which are recorded as belonging to our future state, or invisibly surrounding us in this. It is given us, that we may imagine the cloud of witnesses, in heaven, and earth, and sea, as if they were now present; the souls of the righteous waiting for us; that we may conceive the great army of the inhabitants of heaven, and discover among them those whom we most desire to be with for ever; that we may be able to vision forth the ministry of angels beside us, and see the chariots of fire on the mountains that gird us round; but, above all, to call up the scenes and facts in which we are commanded to believe, and be present, as if in the body, at every recorded event of the history of the Redeemer. Its second and ordinary use is, to empower us to traverse the scenes of all other history, and force the facts to become again visible, so as to make upon us the same impression which they would have made if we had witnessed them; and, in the minor necessities of life, to enable us, out of any present good, to gather the utmost measure of enjoyment, by investing it with happy associations, and, in any present evil, to lighten it, by summoning back the images of other hours; and also to give to all mental truths some visible type, in allegory, simile, or personification, which shall most deeply enforce them; and finally, when the mind is utterly out wearied, to refresh it with such innocent play as shall be most in harmony with the suggestive voices of natural things, permitting it to possess living companionship, instead of silent beauty, and create for itself fairies in the grass, and naiads in the wave……Imagination is a pilgrim on the earth and her home is in heaven... …Although in all lovely nature there is, first an excellent degree of simple beauty, addressed to the eye alone, yet often what impresses us most will form but a very small portion of that visible beauty. That beauty may, for instance, be composed of lovely flowers, and glittering streams, and blue sky and white clouds; and yet the thing that impresses us most, and which we should be sorriest to lose, may be a thin grey film on the extreme horizon, not so large, in the space of the scene it occupies, as a piece of gossamer on a near-at-hand bush, nor in any wise prettier to the eye than the gossamer; but because the gossamer is known by us for a little bit of spider's work, and the other grey film is known to mean a mountain ten thousand feet high, inhabited by a race of noble mountaineers, we are solemnly impressed by the aspect of it, and yet all the while the thoughts and knowledge which cause us to receive this impression are so obscure that we are not conscious of them. Examine the nature of your own emotion, (if you feel it, ) at the sight of the Alps; and you find all the brightness of that emotion hanging, like dew on a gossamer, on a curious web of subtle fancy and imperfect knowledge.
|
|
|
|
|
|
