 |
2. Основи санітарного законодавства
|
|
|
|
2. ОСНОВИ САНІТАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
У своїй роботі органи і заклади санепідслужби керуються відповідними документами. Серед них:
1. Законодавчі – Конституція України, Закон про охорону здоров'я, Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
2. Постанова Кабінету Міністрів «Про державний санітарний нагляд в Україні».
3. Нормативні гігієнічні документи: СанПіН – санітарні правила й норми (видаються Міністерством охорони здоров'я), ДСТУ – державний стандарт України, БНіП – будівельні норми і правила, ГСТ – галузевий стандарт, СТП – стандарт підприємства.
4. Відомчі документи — методичні рекомендації, вказівки, накази, інформаційні листи тощо.
5. Рішення місцевих органів влади із санітарних питань – контроль за їхнім виконанням покладають на санепідслужбу.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» України щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
3. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ
СЛУЖБИ В УКРАЇНІ
У систему державної санітарно-епідеміологічної служби України входять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні заклади, частини й підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України.
Спеціально уповноваженим центральним, органом державної виконавчої влади є Міністерство охорони здоров'я України, яке здійснює контроль і нагляд за дотриманням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.
|
|
|
На органи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України покладаються функції спеціально уповноважених відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
4. Головні напрямки діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби.
Головні напрямки діяльності санітарно-епідеміологічної служби:
1) здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
2) визначення пріоритетних заходів щодо профілактики захворювань, а також охорона здоров'я населення від впливу шкідливих чинників навколишнього середовища;
3) вивчення, оцінка й прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення чинників навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;
4) підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
5) контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
6) державний облік інфекційних та професійних захворювань та отруєнь.
5. Навколишнє середовище та його значення для життя людини
Під поняттям навколишнього середовища в науці прийнято вважати все те, що нас оточує, що прямо чи опосередковано впливає на наше життя й діяльність.
Навколишнє середовище постійно впливає на здоров'я людини через матеріальні чинники:
1) фізичні (сонячна радіація, температура, шум, вібрація тощо);
|
|
|
2) хімічні (хімічні елементи або сполуки, що входять до складу повітря, води);
3) біологічні (мікроорганізми, гельмінти, гриби, рослини);
4) психогенні (слово або мова, звуки, колір або зображення тощо).
6. Гігієна повітря.
Атмосфера – газоподібна оболонка Землі. Наявність атмосфери є однією з найголовніших умов життя. Без їжі людина може жити місяць, без води – тиждень, без повітря не проживе й двох хвилин. Воно потрібне для дихання людей, тварин і рослин, а також представляє собою резервуар для газоподібних продуктів обміну речовин та газоподібних відходів антропогенної діяльності.
Через повітряне середовище відбувається конвекція та випаровування.
Зі станом повітря пов'язані зміни в гідро - та літосферах.
Газова оболонка Землі (атмосфера) є одним із найважливіших чинників кліматоутворення, її стан визначає циркуляцію повітряних мас, сприяє формуванню хмар й атмосферних опадів, визначає кількість та якість сонячного випромінювання біля поверхні планети. Загальна маса атмосфери дорівнює 5, 2 - 1019 т при товщині газової оболонки 50 000 км. Вона вміщує в собі тропосферу, стратосферу, мезосферу, іоносферу, екзосферу
Шар повітря заввишки 50-100 м над земною поверхнею, а інколи й вище, називають приземним; метеорологічні чинники в ньому змінюються найбільш різко. Для цього шару характерні приблизно постійні по висоті значення потоків повітря й кількості тепла. Упорядковане перенесення повітря на загальному фоні турбулентних рухів визначається як конвекційний потік в атмосфері. Виникають такі потоки внаслідок перегрівання або нерівномірного нагрівання Землі.
До конвекційних течій відносять також гірсько-долинні вітри і бризову циркуляцію. За достатньо великої інверсивності «острова тепла», характерного для клімату міста, і слабкому вітрі може виникнути місцева циркуляція, яка сприяє перенесенню атмосферних домішок від джерел на окраїні міста до його центру. У повітрі населених пунктів уміст СО2 за рахунок інтенсивного забруднення продуктами згорання палива може зростати до 0, 037 %. Підвищення вмісту СО2 в атмосфері може призвести до так званого парникового ефекту, який спричинює підвищення температури приземного шару повітря.
|
|
|
Барометричний тиск у більшості випадків має пряме відношення до погоди й клімату, які здійснюють на організм безпосередню лімітувальну дію. Основна роль горизонтального переміщення повітря полягає в підсиленні або ослабленні впливу на наземні організми таких важливих екологічних чинників як температура й вологість. Вітри посилюють віддачу вологи й тепла. При вітрі легше переносять жару і важче – морози, швидше настає висушування й охолодження організмів.
|
|
|
