1. Поняття про предмет психотерапії, консультування, та психокорекції.

На початку 70-х років минулого століття, коли психологи почали активно практикувати в сфері групової психотерапії, була розгорнена дискусія про те, чи може психолог працювати як психотерапевт. Життя підтвердило, що психологи можуть не тільки успішно реалізовувати цю можливість, але найчастіше і більш підготовлені до психотерапевтичної діяльності, особливо як групові психотерапевти. Поява і поширення різних термінів — " нелікарська психотерапія", " психологічна психотерапія", " позамедична психотерапія" і, нарешті, " психологічна корекція" — було спробою розмежування сфер діяльності лікарів і психологів. Лікар займається психотерапією, психолог — психологічною корекцією.
Психологічна модель визначає психотерапію як надання психологічної допомоги здоровим людям (клієнтам) у ситуаціях різного роду психологічних утруднень, а також у разі потреби поліпшити якість власного життя Психологічне консультування, психологічна корекція і психотерапія — це різні рівні психологічної допомоги. Вони тісно поєднані, а багато в чому безпосередньо переплітаються. Разом з тим є певні відмінності, пов'язані з межами й обсягом втручання, що дає нам змогу зробити поділ цих сфер діяльності. Перша відмінність психологічного консультування від психотерапії полягає у відмовленні від концепції хвороби й орієнтованість на психічно здорову особистість, частіше на її сьогодення і майбутнє. Психокорекція призначена як для здорових людей, у яких є проблеми, так і для людей, які перебувають у стані " ще не хворих, але вже не здорових, тобто людей з дезадаптованою поведінкою і невротичним реагуванням, що формується. Людей, які потребують консультативної чи корекційної допомоги, називають клієнтами. Пацієнти психотерапевта — невротики. Невротик відрізняється від нормальної людини тим, що хоча він і усвідомлює реальність, але ніяк не може бути щасливим, тому що не приймає її (свою зовнішність, свій характер, оточуючих людей, навколишню дійсність). Таким чином, перефразовуючи психотерапевта А. С. Співаковську, визначимо психотерапію як метод лікування, а психологічне консультування і психокорекцію як метод профілактики.
Термін " консультування" у практиці надання психологічної допомоги професіоналами також застосовується в декількох випадках. Наприклад, консультування можна розглядати як особливий вид допомоги, як деякий репертуар можливих дій і як психологічний процес.
Роджерс і прихильники теорії і практики особистісно-центрованого консультування вважають, що надання допомоги психологом не тільки необхідна, а й достатня умова того, щоб із клієнтами відбулися конструктивні зміни.

2. Предмет та завдання психотерапії. Зв’язок з іншими науками
В перекладі ПТ-лікування, зцілення душі. Акцент на лікуванні означає ліквідацію психол., порушень. Психотерапіяц- це особливий вид міжособистісної взаємодії, при якому пацієнтам надається професійна допомога псих., засобами при розв’я занні проблем, або труднощів психологічного характеру.
До ПТ застосовують такі 2-критерії науковості: 1. Істиність, як адекватна реакція дійсності. Даний критерій вимагає експериментального підтвердження, певної теорії та її методів. 2. Практична ефективність, корисність як реальна віддалена від застосованих методів. Даний критерій передбачає опір на віру, суб’єктивний досвід.
Завдання ПТ формулюються залежно від напряму який розглядається. Однак до загальних завдань ПТ відносять: 1. Покращення самопочуття і емоційного самопочуття людини. 2. Знах., оптимістичної життєвої перспективи. 3. Навчити раціональної тактики цілепокладання, виробити вміння структурувати час. 4. Гармонізація «Я-концепції» клієнтів, а відтак поліпшення якості їх спілкування. 5. 5. Позбавлення невротичних проявів, пом’якшення внут. конфліктів. 6. Сприяння виробленню індивідуального стилю діяльності і спілкування.
ПТ пов’язана з медициною, зокрема з психіатрією але якщо вона має справу з патологією, то ПТ підходить до людини як до здорового індивіда. ПТ пов’язана з психологією, яка надає знанння про закономірності і механ. псих. ф-ня, про вікові періоди розвитку, про соціокультурні фактори особ. становлення: з педагогікою, соціологією, філософією, консультуванням, антропологією, математикою, лінгвістикою.
Слід розмежувати близькі до ПТ дисципліни, які є спос., надання псих., допомоги. Так ПТ пов’яз., з психокорекцією але якщо перша впливає на особ. загалом то остання діє локально справляючи дискретний вплив. За співаковицькою психокорекція є методом профілактики неврозів, а ПТ є методом профілактики, звідси випливає що психокорекція аналізується поверхневим впливом, а ПТ більш загальним.
З психодіагностикою, але більшою мірою ця діагностика відбув., процесуально з опорою на проективні методики і візуально. З психологічним тренінгом, який може розглядатися групою чи індивідуальною формою.

3. Моделі, сфери застосування та види психотерапії
У 1993р. Ледер виокремив 4 психотерапевтичні моделі: 1. ПТ як метод лікування, що стосується психосоматики- медична модель. 2. ПТ як метод впливу, що приводить до научіння- психологічна модель. 3. ПТ, як метод інструментальної маніпуляції, що регулює соціальний контроль. 4. ПТ, як метод гармонічної комунікації- філософська модель.
Є 3-сфери застосування ПТ:
1. Академічна, базується на науковому світогляді, і на наукових теоріях. 2. Альтернативна, базується на езотеричних вченнях. 3. Інтуїтивна містить елементи двох попередніх, відображає психологічну культуру суспільства, втілена у громадській думці.
Види психотерапії: 1. За обсягом:
-симптомоорієнтована;
-особистісноорієнтована: а). гуль містична, б). поведінкова, в). динамічна
2. За кількістю залучених осіб: індивідуальна, -групова, 3. За тривалістю: короткочасна, -довготривала, 4. За глибиною порушених проблем: мала, -велика, 5. За цілями: підтримуюча, -реконструктивна, 6. За співвідношенням світоглядних налаштувань і психотехнічних аспектів розрізняють:
-гуманізовану,
-інструментально-альтернативну,
- інструментально-технічну