 |
31. Особливості підготовки і проведення літературних екскурсій
|
|
|
|
31. Особливості підготовки і проведення літературних екскурсій
Літературні екскурсії за змістом поділяються на:
· літературно-біографічні – проводяться місцями, що бережуть пам'ять про життя і творчість письменника, поета, драматурга (наприклад, " Іван Франко у Львові" );
· історико-літературні, розкривають певні періоди розвитку української національної літератури (наприклад, " Літературний Львів у 1920 –1930-х роках" );
· літературно-художні – це поетично-текстові екскурсії (наприклад, " Білі ночі в Санкт-Петербурзі" ) або екскурсії місцями, що знайшли відображення у творах того чи іншого письменника (наприклад, " Слідами бравого вояка Швейка – персонажу творів Ярослава Гашека" );
· екскурсії у літературні музеї.
38. Особливості підготовки і проведення екскурсії в музеях
Музейна екскурсія, серед іншого, відрізняється тим, що проводиться в спеціально організованому музейному просторі. Музейні екскурсії достатньо різноманітні і розрізняються за місцем проведення і об’єктами показу, за характером тематики, за цільовою спрямованістю, за складом екскурсантів.
Особливості музейної екскурсії:
· розповідь екскурсовода підпорядкована музейному об’єкту чи експонату;
· тривалість екскурсії з конкретної теми не є сталою і може коливатися для різних груп залежно від багатьох чинників;
· під час екскурсії головним організатором і руху, і дозвілля групи стає екскурсовод.
Підготовка екскурсій – складний процес, який вимагає від автора не лише професійних знань в тій галузі, якої стосується тематика екскурсії, але й володіння методикою екскурсій. Робота починається з формулювання теми екскурсії, визначення її мети та завдань; потім укладається бібліографія, збирається матеріал за темою, опрацьовуються наукові джерела та література, робляться необхідні записи.
|
|
|
В подальшому вивчається музейна експозиція, відбираються об’єкти показу (основні та додаткові), розробляється структура й маршрут екскурсії, вивчаються відомості про предмети, що містяться в фондовій документації, продумуються оптимальні прийоми показу експонатів і логічні переходи від одного об’єкта до іншого. Виконана автором екскурсій робота фіксується в найбільш зручній для нього формі, зазвичай у вигляді індивідуального тексту екскурсії.
Існують визначені умови, що підвищують ефективність проведення екскурсій у музеях.
По-перше, від творців екскурсії і екскурсоводів залежить те, що саме запам'ятає людина після проходження екскурсії. Саме на це треба спрямувати дії розробників екскурсійного тексту та методичних прийомів демонстрації тих чи інших експонатів. Перед музейним працівником ставиться завдання допомогти відвідувачеві зрозуміти, запам'ятати і зберегти у своїй пам'яті те, що є головним в екскурсії. Тому визначені частини екскурсії підкріплюються відповідними методичними прийомами.
По-друге, ефективність конкретної екскурсії залежить від того, яка частина екскурсії може бути її учасниками представлена через зорове сприйняття. Іншими словами, словесний матеріал треба побудувати і подати таким чином, щоб він перетворився у зорові й уявно-" зорові" враження. Успіх справи забезпечує не тільки глибокий зміст (напр., деталізована аж до надмірності мистецтвознавча інформація), а й образна мова і методичні прийоми, що дають змогу донести екскурсійний матеріал до учасників екскурсії через зорове споглядання й емоційне відтворення зорового образу того чи іншого експоната.
По-третє, методика екскурсійного показу музейних стендів і окремих експонатів не повинна обмежувати показ цих об'єктів їхнім зоровим сприйняттям. Методику варто орієнтувати і на активну участь у сприйнятті інших органів чуття екскурсантів. Необхідно розширювати палітру експонатів (чи їх відтворень), до яких відвідувачі можуть доторкнутися, потримати в руках, покрутити перед очима й уважно придивитися, також необхідно розширювати використання в музейних експозиціях звукової наочності, наприклад, такі звуки, як звучання музичного інструмента, спів птахів чи крики звірів, звучання козацької думи чи народної пісні, шум історичної битви тощо.
|
|
|
45. Комплектування і облік музейних фондів
Основою музейної діяльності є комплектування та зберігання музейних колекцій, адже музей – це передусім сховище унікальних предметів, які мають високу цінність.
Усі предмети, цілеспрямовано зібрані у музеї, становлять музейний фонд. Зазвичай фонди сучасних музеїв нараховують десятки тисяч предметів, лише мала частина яких формує постійні експозиції й виставляється напоказ відвідувачам.
Музейний фонд – це повне зібрання матеріальних предметів, зосереджене в експозиційних залах та сховищах музею.
У сучасному музеєзнавстві наукове комплектування фондів прийнято розглядати не як складову фондової роботи, а як самостійний напрямок музейної діяльності. За своєю суттю воно невіддільне від фондової роботи.
Наукове комплектування фондів – це процес виявлення в зовнішньому середовищі предметів музейного значення та їхнього збору для поповнення музейних зібрань. Виділяються систематичний (типологічний), тематичний і комплексний методи комплектування. За допомогою першого відбувається поповнення колекцій типовими предметами, характерними для визначеної епохи. Тематичний метод спрямований на документування процесів та явищ, котрі розкривають визначену тему, і комплектування різнотипних предметів. Комплексний метод сполучає у собі два попередні.
Наукове комплектування здійснюється в музеї на основі наукової концепції комплектування, у якій викладено завдання, принципи, форми та методи комплектування. На її основі відбувається перспективний план комплектування.
|
|
|
Важливим фактором під час комплектування музейних фондів є вироблення критеріїв добору предметів музейного значення. До загальних критеріїв відносять: інформативність, атракційність, репрезентативність джерела; приватні критерії визначаються специфікою конкретної колекції (матеріал, техніка виготовлення, датування, форма, розмір та ін. ).
Облік музейних фондів – це встановлення точних відомостей і предметного опису усіх пам'яток, що перебувають у музеї. Облікування музейних пам'яток необхідне для того, щоб систематизувати ці пам'ятки та згрупувати їх за чіткими критеріями.
Облік музейних цінностей відбувається у три етапи: первинна реєстрація (прийняття на баланс), інвентаризація та каталогізація.
Первинна реєстрація – це прийом й ідентифікація нових пам'яток, котрі надходять у музей шляхом археологічних розкопок, подарунків меценатів, придбання на аукціоні, передачею органами внутрішніх справ та прикордонного митного контролю тощо.
Інвентаризація (кодифікація) – це наступний етап обліку отриманих пам'яток та розподілу їх у системі фондосховищ музейної установи. Для того, щоб оперативно відшукати якусь окрему пам'ятку серед тисяч їй подібних, щоб не виникало плутанини, кожному експонатові музею присвоюється власний інвентарний номер (код).
Каталогізація – це підсумовуючий та найважливіший етап обліку й оцінки матеріальних цінностей музейної установи. До того ж клопітка наукова діяльність, яка вимагає від музейних працівників спеціалізованих фахових знань, високої кваліфікації й експертного досвіду. Найважливіша мета каталогізації полягає у пошуку й зборі вичерпної інформації про ту чи іншу пам'ятку, вивчення її в контексті подібних пам'яток, створення колекцій з метою подальшого експонування й широкої популяризації.
|
|
|
