 |
Особливості британського тред-юніонізму
|
|
|
|
Особливості британського тред-юніонізму
| ¨ Профспілковий рух Великобританії мав глибоке історичне коріння, був впливовою, добре організованою силою: регулярно відбувалися конгреси тред-юніонів, загальне керівництво здійснювала Генеральна рада, видавалася профспілкова преса. ¨ Провідна роль належала „старим” тред-юніонам – організації, заснованій на принципах боротьби за економічні права і невтручання у політику. До їх складу входили кваліфіковані робітники. Ідеологією „старих” тред-юніонів став „мондизм”, що проголошував співпрацю профспілок та капіталістів з метою зміцнення економіки. ¨ В ХХ ст.. зміцніли „нові” тред-юніони, що визнавали необхідність класової боротьби. До них могли входити і некваліфіковані робітники. „Нові” тред-юніони підпадали під вплив Комуністичної партії Великобританії (КВП, утвореної у 1920 р. ) і революційної ідеології. ¨ Суперництво „старих” та „нових” тред-юніонів розкололо профспілковий рух. |
Франція
Наслідки Першої світової війни
| Людські втрати | 1, 4 млн. чол.. загинуло, 750 тис. поранено. |
| Матеріальні витрати | 200 млрд. франків. |
| Зруйновано | 10 тис. підприємств, 900 тис. житлових будинків, 200 шахт, промислові департаменти Північного Сходу. |
| Доведено до непридатності | 2 млн. га земельних угідь. |
| Погіршилось | матеріальне становище мільйонів людей. |
| Посилилась | концентрація виробництва |
| Збільшилась (внаслідок повернення Ельзасу та Лотарингії) | запаси вугілля на 40 %; потужності металургії на 75 %; запаси залізної руди – вдвічі. |
| Зміцніли | банківські групи Ротшильда, де Венделя, Паризько-Нідерландський, Індокитайський та ін. банки. |
Політичне становище у Франції було нестабільним. Уряди Ж. Клеменсо, А. Мільєрана та А. Бріана (1920 – 1922 рр. і і Р. Пуанкаре (1922 – 1924 рр. не змогли в повній мірі втілити в життя виголошену ними політику „твердої руки”, придушити потужній страйковий рух, відродити економіку, примусити Німеччину вчасно та в повному обсязі сплачувати репарації.
|
|
|
Франція продовжувала утримувати непомірно велику для мирного часу армію (700 тис. чол.. ), нарощувала військово-повітряні сили, які у 1923 р. перевершували авіацію всіх європейських країн разом взятих. Для покриття військових витрат уряд неодноразово збільшував податки. Особливо стрімко вони зросли після окупації Францією Рура.
Внаслідок окупаційних витрат наступила економічна криза (1923 р. ). Крім того, Франція опинилась в міжнародній ізоляції; відкрито вороже на окупацію Рура відреагувала Англія.
В 1924 р. уряд Пуанкре був змушений піти у відставку.
Уряди Мільєрана та Пуанкре були коаліційними, до їх складу входили представники всіх провідних партій („національний блок”).
Нові парламентські вибори принесли перемогу „Лівому блоку”, що складався з радикал-соціалістів, лівих республіканців і соціалістів. Уряд очолив радикал-соціаліст Е. Ерріо.
„Лівий блок” при владі
| Виконані передвиборчі обіцянки „Лівого блоку” |
| ¨ політична амністія; ¨ повернення до роботи залізничників, звільнених за участь у страйку 1920 р.; ¨ надання держслужбовцям права на утворення профспілок; ¨ надання жінкам права участі у муніципальних та кантональних виборах; ¨ встановлення дипломатичних відносин з СРСР у 1924 р. |
| Невиконані передвиборчі обіцянки „Лівого блоку” |
| ¨ не введений податок на капітал; ¨ не скасовані податки на трудящих, введені „Національним блоком”; ¨ не відвернена інфляція. |
Внаслідок своєї політики уряд „Лівого блоку” залишився без підтримки: буржуазія вбачала в ньому свого ворога, а широкі верстви населення були розчаровані недостатньо активними діями щодо захисту їх інтересів і прав.
|
|
|
В 1926 р. уряд „Лівого блоку” поступився владою кабінету Пуанкре, що проводив до 1929 р. жорстоку внутрішню та зовнішню політику, спрямовану на зміцнення фінансового становища країни будь-якою ціною. Але у 1930 р. у Франції розпочалася економічна криза, що продовжувалась до 1935 р. В 1934 р. французькі фашисти вчинили спробу державного заколоту. Небезпека фашизму прискорила створення антифашистського Народного фронту – форми організації широких верств населення. До його складу входили соціалісти, радикали, радикал-соціалісти, республіканці-соціалісти. Провідне місце в народному фронті належало членам ФКП (Французька комуністична партія, утворена у 1920 р. ).
На парламентських виборах 1936 р. Народний фронт здобув перемогу, уряд очолив соціаліст Л. Блюм. Комуністи до складу уряду не увійшли, але висунули вимогу виконувати програму, розроблену за ініціативою ФКП. В ній передбачалося: скорочення робочого тижня, збільшення заробітної платні, зменшення безробіття, часткова націоналізація, надання кредитів середнім верствам населення, ліквідація фашистських організацій та ін. Але виконати цю програму повністю не вдалося.
У 1937 р. почалася нова економічна криза, в 1938 р. черговий уряд очолив лідер радикалів Е. Даладьє. В своїй декларації він виголошував вірність програмі Народного фронту, але насправді проводив політику зміцнення великих монополій і підготовки до світової війни. Партії радикалів та радикал-соціалістів підтримали політику Даладьє і вийшли з народного фронту. З 1938 р. уряд обмежив діяльність парламенту: з квітня по грудень парламент проводив скороченні засідання загальним протягом лише 50 годин. Активізувалась діяльність фашистських груп усередині країни. В міжнародній політиці Франція проводила курс на „умиротворення” фашистських агресорів (тобто поступок Німеччині).
|
|
|
