"' Келдьіш Ю.В. Русская музика XVIII века. - М„ 1965. - С. 412.

" ' Келдьіш Ю. В. Русская музика XVIII века. - М„ 1965. - С. 412.

Тричастинні цикли сольних сонат І. Хандошкіна мають деяку схо­жість з тричастинними циклами скрипкових сонат італійського ком­позитора Дж. Тартіні (1692—1770). Як і в цього композитора, скрипкові сонати 1. Хандошкіна починаються повільною частиною, а дві наступні — швидкі (сонати № 2 і № 3). Фінал у сонатах Тартіні написаний у формі варіацій, що простежується і в першій сонаті Хандошкіна.

Соната для скрипки і баса І. Хандошкіна має двочастинну структуру. Вона складається з повільного й ліричиного Асіа§іо та швидкої частини Саргіссіо.

Скрипкові сонати І. Хандошкіна написані в класичному стилі. І. Хандошкін, як і М. Березовський та Д. Бортнянський, спирався на загальноєвропейську техніку і стилістику, але при цьому виявилася й індивідуальність композитора.

Найбільш індивідуальною і своєрідною є перша соната соль мінор.
Серйозністю й драматизмом пройнята її перша частина, написана
в жанрі урочистого маршу (позначення автора — Магсіа. Мае$Ю§о).
У цій частині поєдналися героїко-патетичні й скорботно-ліричні
риси³⁵⁴. Мелодика має риси декламаційності. У ній простежуються
мелодичні звороти, характерні для українського фольклору, на початку
частини з квінтовим стрибком у верхньому голосі та рухом мелодики
у підголоску від III до VII підвищеного ступеня з розв'язанням
у І ступені:                                                                    _г              ■,.:, *...

■ ■ ■ < }

! Я Деякі російські дослідники (М. Ямпольський, Г. Фесечко та ін. ) відзначають, що ця частина має траурний характер, близький до похоронного маршу (ФесечкоГ. И. Е. Хандошкин. —Л., 1972. — С. 65).

Українські інтонації відчутні також і в підголоску зі збільшеною секундою між III і підв. IV ступенями:

52           . * ■ . •          .              . '; '■ " ''.

 

Друга частина цієї сонати контрастна до першої — схвильоване, драматичне А11е§го. Третя частина має подібні риси до першої. Вона повільна, і тема варіацій має скорботно-пісенну мелодику.

Порівняно з інструментальними творами М. Березовського і Д. Борт­нянського, які мають переважно життєрадісний настрій, у першій сонаті 1. Хандошкіна домінує елегійно-драматична образність.

Усі ці три композитори — М. Березовський, Д. Бортнянський та І. Хан-дошкін — є композиторами великого таланту, і їхні інструментальні твори мають концертне значення. Вони й сьогодні з успіхом викону­ються на концертній естраді.

Другий напрям розвитку інструментальної музики. У другій половині
XVIII ст. виникають інструментальні твори, в яких простежується
цитатне використання українського фольклору. У них фольклорні
джерела поєднуються з класичною стилістикою. Це були переважно
нескладні інструментальні твори малої форми, що являли собою
обробки українських пісень і танців. Вони набули широкого розпо­
всюдження в міському музикуванні. Такі твори як анонімні друкували
журнали та альбоми, що виходили в Москві й Санкт-Петербурзі
(«Музьїкальньїй журнал для дам», «Музьїкальньїе увеселения», «Кар-
манная книжка для любителей музьїки» та ін. ). Найдавнішим з таких
відомих творів є український танець «Дергунець», написаний для
скрипки і баса. Він уміщений поряд із західноєвропейськими танцями
(контрдансами, менуетами, котильйонами та ін. ) у журналі «Музьїкальньїе
увеселения» (М., 1774 р. ):                                                     ..

[Аііеего]

⇐ Предыдущая40414243444546474849Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: