3. Діалектика соціокультурної динаміки

1. Суспільний розвиток як мета державного управління.                                                                                                      Суспільний розвиток - це якісна зміна всієї структури суспільства аж до зміни способу мислення людей, що приводить до виникнення нових суспільних відносин і нових методів виробництва. Далеко не будь-яка навіть кардинальна зміна в суспільстві є кроком по шляху розвитку. Під суспільним розвитком звичайно розуміють лише такі зміни, які відповідають інтересам більшості, сприяють підвищенню якості життя людей.  Державне управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

З точки зору управління суспільним розвитком та забезпечення його стабільності можуть бути виділені наступні цілі державного управління: суспільно-політичні (стратегія розвитку суспільства), політико-правові (формування правової системи управління), економічні (підтримка певної системи економічних відносин), соціальні (забезпечення гідного рівня життя), духовні (формування культурного простору), соціально-ціннісні (формування системи норм суспільного життя), гуманітарні (формування інтелектуального капіталу суспільства), інформаційні (ефективна взаємодія суб’єкт-об’єктних відносин) тощо.

Система державного управління спрямована на визначення конкретних механізмів забезпечення суспільної стабільності.

Сучасний розвиток держави висуває в якості пріоритету забезпечення людських потреб, а метою відповідно – забезпечення соціальної безпеки та економічної спроможності суспільства, тобто всі державні реформи повинні відповідати інтересам широких верств громадськості і бути спрямованими на соціальну підтримку всіх без виключення прошарків суспільства. Головна увага у визначенні пріоритетів надається потребам людини як найвищій цінності, у відповідності з чим і відбувається соціалізація процесу суспільного розвитку.

3. Діалектика соціокультурної динаміки

Діалектика – в античній філософії трактувалася як мистецтво пошуку істини через розкриття суперечностей висловлювання під час бесіди або дискусії. Згодом діалектика стала вченням про загальний рух і закони розвитку природи, суспільства та мислення.

  Діалектика – учення про універсальні закони розвитку й руху природи, суспільства, пізнання; метод пізнання дійсності в її розвитку, суперечності, цілісності; об’єктивний процес розвитку явищ у всій повноті їх форм і притаманних йому суперечностях.

Соціокультурна Динаміка розглядається як зміна типів культур, фаз життя великих культурних систем. Кожен тип культури виокремлюється на підставі виявлення характерних уявлень про природу реальності та методу її пізнання.   Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. Елементи культури, що перебувають у стійкій рівновазі, закріплюються в культурній традиції. Накопичення протиріч у культурній системі призводить до її розбалансування і створення кризової ситуації, яка знаходить своє вирішення в оновленні культурного досвіду, в культурних інноваціях. Динаміка культури може вести до збагачення ціннісних смислів культури, тобто носити прогресивний характер. Проте можливі такі динамічні процеси, що спрощують культурне життя суспільства, ведуть до його занепаду і деградації. Регресивні зміни викликають кризу культури. Особливим станом культури є її застій як стан довготривалої стагнації культурних цінностей                                                                               2. Структура сучасного українського суспільства Соціальна структура суспільства - сукупність її соціальних складових й те, що поєднує та утримує їх від розпаду, впорядковує і надає структурі певної конфігурації. Провідні українські вчені визначають сутність соціальної структури суспільства, як сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільнот, прошарків, груп, а також відносин між ними. Особливо важливим пріоритетом соціальної політики України є прагматичне створення умов для прискорення процесів соціально - класової структурованості суспільства. Реальністю сучасного пострадянського суспільства, зокрема України, є процеси деструктуризації соціально - класової структури, втрата соціальної самоідентифікації, що зумовлено відсутністю чітких соціальних інтересів. Усі ці прагматичні тенденції, які спрямовані на утвердження соціально - класової структурованості, соціально - групової спорідненості суспільства, сприяють формуванню нової системи соціальних цінностей. Соціальний розвиток сучасного українського суспільства має складний, суперечливий характер. Полюси сучасної соціальної ієрархії в Україні багато в чому мають деструктивні характер й джерела походження. З позицій прагматизму в розвитку соціальної структури українського суспільства велику роль відіграють відтворення соціальної нерівності, що спрямовують країну до соціального регресу, тому що деструктивний характер розвитку елементів соціальної структури полягає в тому, що вони неприродно та надмірно поглиблюють соціальну ієрархію, диференціацію суспільства, соціальну нерівність, оскільки значно звужують і унеможливлюють передумови для становлення та формування основного джерела соціальної стабільності - середнього класу  Сьогодні перед українським суспільством стоїть надзвичайно складне завдання: подолати біполярну соціальну структуру, створити належні прагматичні умови (політико - правові, економічні, соціокультурні і психологічні) для швидкого становлення середньо забезпеченого прошарку людей. Вчені вважають, що саме «середній клас» є основою сучасного суспільства. Завдяки цьому суспільство зберігає рівновагу і стабільність, і чим більша питома вага середнього класу, тим сильніший вплив він здатний справляти на ситуацію в державі, на політику, економічні зміни, свідомість громадян. Аналіз соціальної структури сучасного українського суспільства свідчить про наявність лише невеликого прошарку населення, який можна класифікувати як середній клас. Середній клас в Україні становить лише 10 %. Його основу складають вище керівництво транснаціональних компаній, які зараз діють в Україні, вітчизняні фінансово - промислові групи, керівництво холдингових компаній, крупних і середніх підприємств, державні службовці вищого рангу. Далі після середнього класу йде соціальний прошарок, до якого в нашій державі можна без перебільшення віднести дві третини нашого суспільства. Тому його цілком можна назвати базовим. По суті, це і є основа суспільства. Це та більша частина інтелігенції, котрій не вдалося знайти своє місце у новій системі псевдоринкових відносин, робітничий клас, представники сфери обслуговування та сільськогосподарського сектора виробництва. Нижче знаходиться ще один прошарок, до якого входять некваліфіковані працівники: вантажники, двірники, прибиральниці, підсобні робітники тощо. Цей прошарок можна назвати нижнім класом. За соціальною ватерлінією існує прошарок, який можна визначити як соціальне суспільне дно, або люмпен-клас. В основному це люди, котрі в силу певних обставин втратили свою попередню соціальну орієнтацію та були вибиті з тих соціальних ніш, в яких раніше перебували. Це декласовані елементи: жебраки, бродяги..                                                                                                                                                                                                                                                    №4. Світоглядні настанови суспільства та моральні переконання особистості як фактор суспільного розвитку Світогляд – це система найбільш загальних поглядів на світ і людину, на відносини між людиною і світом. Світогляд визначає життєву програму особистості, ідеали і переконання, інтереси і цінності. У кінцевому рахунку він зумовлює лінію поведінки людей. Світогляд формується внаслідок практичного освоєння духовної культури суспільства (науки, літератури, мистецтва), пануючих у ньому політичних, моральних, естетичних, правових, релігійних (або атеїстичних), філософських та інших поглядів, а також духовних почуттів – громадянських, моральних, естетичних тощо, на які спираються віра й переконаність у реальності відповідних громадянських, моральних, естетичних і пізнавальних ідеалів, надія на їх здійснення. Світоглядні настанови людини змінювались протягом усього часу історії. Який би аспект світогляду ми на взяли (уявлення про світ, місце людини в ньому, стереотипи поведінки), він має чіткий набір відмінностей, притаманний певному відрізку часу. Серед чинників, яківпливають на світогляд, змінюючи його в тому чи іншому напрямі можна виокремити об’єктивні та суб’єктивні (див. табл. Фактори формування світогляду людини Об’єктивні    Суб’єктивні П р и р о д н і фізіологічні, вік, географічні, стан здоров Соціальні історія суб’єктивний внутрішній світ людини, (ментальність, знання, воля, цінності, ідеали), тип соціальності   індивідуальний “життєвий досвід” рівень технологічного розвитку (спосіб виробництва) особисті смаки та уподобання ідеологія (релігія в тому числі) соціальна активність людини рівень освіти етнокультурні чинники Розглянувши запропоновану класифікацію факторів форм світогляду у першому наближенні, бачимо, що на світогляд більше впливають соціальні чинники, ніж природні. Це зауваження слушне з точки зору історичної ретроспективи: природні фактори відіграють провідну роль у формуванні світогляду у протосуспільствах, коли людина лише формується як біологічний вид. Споживацький характер економічного життя формував світогляд людини залежної від сил природи, від власних уявлень про ці сили, страхів та упереджень, коли безпека та добробут залежать від особистих зусиль (оборона, фізичне виживання). У світогляді наших предків на першому місці виступає гін до здобування, експансії, боротьби. Але одночасно з тим помітна і друга риса - закріпити та колонізувати ту землю, яку було здобуто мечем. Тому, в даному випадку, природні чинники виступають основними у процесі творення світогляду людини. В цей же часзакладаються основи архетипів, яку пізніше будуть розвиватися у менталітет. Суспільство через набуті властивості історичного “ми” постійно чинить вплив на індивіда через свої структури, інституції, мову, символіку та інші “внутрішні” закони. Загальновизнаною є відсутність індивідуального вибору (свободи волі) у первісному соціумі для людини. На світоглядні орієнтації українця впливають такі фактори: - трансформація українського соціуму; - процес глобалізації та формування нового світового порядку; - зростання рівня світоглядної свободи та духовних пошуків індивіда. Переконання – це основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, на світогляді. Моральні переконання – пережиті та узагальненні моральні принципи, норми. Переконання. Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидаються світоглядні знання. Переконання – це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впевненість у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

5. Значення світоглядної картини світу для прийняття державно-управлінських рішень.

Світогляд, як відомо, вважається відносно цілісною, систематичною формоювиявудуховногожиття людини своєрідним способом відношення «людна- світом» суспільноюформою самосвідомості людини. За свїм рівнем світогляд може бути подялений на світовідчуття, світоспрйняття і світорозуміння. На найбільш високому рівні організації світоглядного змісту(світорозуміння) образ світу набуває рис картини світу (релігійні, буденні, філосовська. наукова)

Державне управління це ціленаправлений регулюючий та організаційний вплив держави на етапи і розвиток процесів, на поведінку та діяльність особи з метою досягнення цілей держави, які відобрадеі в законах.

Сучасний розвиток України потребує соціальні трансформації соціального універсуму за принцпами (Просвітництва) повязано, як відомо з фундаментальними людськими цінностями ( свободи, рівності, солідарності, істина, права людей), що набувають статусу загальнолюдських і визначають усю систему смислів. Які входять до ідеї Європи. Особливу увагу та актуальність деяких проблем та прийняття рішення державного управління за урахуванням світоглядної картини світу. Державне управління потребує наугового обгрунтування нового розуміння системи і системності.