26. Принципи стратегічного управління в соціокультурній сфері

26. Принципи стратегічного управління в соціокультурній сфері

Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах мінливого зовнішнього середовища Стратегічне управління - це складна система, що представляє собою динамічний процес аналізу, вибору стратегій, планування, забезпечення та реалізації розроблених планів організацією. Стратегічне планування тісно пов'язане з прогнозуванням, організацією, регулюванням, контролем, аналізом та іншими функціями управління. Стратегічне управління базується на низці принципів, які необхідно враховувати в процесі його здійснення. Основні з них:

1. Науковість у сполученні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності використовує дані і висновки безлічі наук, але в той же час повинен постійно імпровізувати, шукати індивідуальні підходи до ситуації. Реалізація цього завдання передбачає крім знань володіння мистецтвом веденняконкурентної боротьби, вміння знайти вихід із скрутної ситуації, зосередитися на ключових проблемах, виділити головні достоїнства своєї організації.

2. Цілеспрямованість стратегічного управління. Стратегічний аналіз і формування стратегії повинні підкорятися принципом цілеспрямованості, тобто бути завжди орієнтовані на виконання глобальної мети організації.
У протилежність вільної імпровізації та інтуїції стратегічне управління покликане забезпечити усвідомлене спрямований розвиток організації та націленість управлінського процесу на рішення конкретних проблем.

3. Гнучкість стратегічного управління. Передбачає можливість внесення корективів в раніше прийняті рішення або їх перегляду в будь-який момент часувідповідно до обставин, що змінюються. Реалізація даного принципу передбачає оцінку відповідності поточної стратегії вимогам зовнішнього середовища і можливостям підприємства, уточнення прийнятої політики і планів у разі непередбаченого розвитку подій і посилення конкурентної боротьби.

4. Єдність стратегічних планів і програм. Для досягнення успіху стратегічні рішення різних рівнів повинні бути узгоджені і тісно пов'язані між собою. Єдність стратегічних планів комерційних організацій досягається за допомогою консолідації стратегій структурних підрозділів, взаємного узгодження стратегічних планів функціональних відділів, ув'язки покупців усіх розроблених програм.

5. Створення необхідних умов для реалізації стратегії. Стратегічний план не забезпечує його обов'язкового успішного виконання. Процес стратегічного управління повинен включати створення організаційних умов для здійснення стратегічних планів і програм, тобто формування сильної організаційноїструктури, розробку системи мотивації, вдосконалення структури управління.

№27. Управління знаннями в системі Державно-управлінської діяльності

 знання - сукупність відомостей та здібностей, які використовує індивідуум для розвязання задач, а також які дозволяють використовувати інформацію. Імпліцитне (приховане) знання базується на досвіді й особистих цінностях, воно часто не усвідомлюється, а експліцитне знання більш схематичне, може бути представлене в абстрактній формі і легко передається каналами комунікації. Кодифікація знання, тобто його перехід від імпліцитної до експліцитної форми є передумовою його колективного використання.

 Два підходи до визначення знань сформував К. Екк: Пізнавальний: знання - це комплекс ідей, методів, цінностей та норм в рамках однієї чи декількох наукових дисциплін. Організаційний: знання - це здатність організації розпізнавати явища, реагувати на зміни зовнішнього середовища, творити засоби комунікації, формувати майбутнє та необхідні компетенції.

Існують й різні підходи до класифікації знань, які відрізняються за змістом, походженням, структурою, видом, функціям. Важливим є поділ знань на: формалізовані (ті, що представляються у задокументованому вигляді) та неформалізовані знання (ті, які важко або неможливо чітко описати, кодифікувати інтуїтивні знання, думки, враження); процедурні (технологічні) та фактичні; індивідуальні та організаційні; усвідомленні та неусвідомлені; індивідуальних та організаційних знань.

Різноманітність теорій, дослідницьких позицій щодо сутності та природи категорії знань обумовлює існування безлічі концепцій та інструментів щодо формування ефективної систем управління знаннями.

Міждисциплінарний характер управління знаннями проявляється у схожому обєкті дослідження таких дисциплін як стратегічне управління, управління інноваційною діяльністю, організаційна культура, управлінське консультування та ін.

Управління знаннями - це формальний процес, який складається з оцінювання організаційних процедур, людей і технологій та створення системи, що використовує взаємозвязок між цими компонентами з метою надання потрібної інформації потрібним людям у потрібний час для підвищення продуктивності. Це чітко окреслене й систематичне управління важливими для організації знаннями і повязаними з ними процесами управління, збирання, організації, дифузії, застосування і експлуатації з метою досягнення цілей, та їх взаємодії з метою отримання максимальних якісних і кількісних результатів в найкоротший час і при мінімальних витратах ресурсів. Однією з головних проблем організації системи управління поступово стала проблема гнучкості.

Управління знаннями може бути визначене як підхід до збільшення або створення цінності шляхом активнішої підтримки досвіду, повязаного з ноу-хау та знанням, що і як робити, які існують однаковою мірою як у межах організації, так і поза нею.

Структуризація знань через опис набору умінь, навичок, досвіду поєднана з виявленням найкращих фахівців - носіїв унікальних знань дає змогу отримувати й генерувати нові знання для вирішення все нових практичних і теоретичних задач, що постають перед організацією.

До інструментарію управління знаннями можна віднести:                                                                                                        

а) програми навчання і підвищення кваліфікації, наставництво, кураторство, відрядження, тренінги, навігація, кастомізація ресурсів знань і інформації;

б) створення тематичних співтовариств, заходи по зміцненню довіри та обєднання колективу, корпоративні свята, програми адаптації і т. п.;

в) фізичне середовище офісів;

г) забезпечення необхідними ІТ-засобами (технології доступу до інформації; колективна робота груп; системи управління контентом; семантичний веб; корпоративна память; портали знань і карти знань).