13 глобалізація як соціокультурний процес сучасності.

13 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС СУЧАСНОСТІ.

Сьогодні глобалізацію розглядають не тільки як політичний, економічний, соціальний, але й культурний феномен. Глобалізація стала модним напрямом публіцистики і мистецтва, виступає як універсальна першопричина будь-яких явищ – і позитивного, і негативного звучання.

Глобальна соціальна реальність розмиває межі національних культур. В зв’язку з цим теоретики глобалізації розглядають питання о тенденції і інтенції процесу глобалізації у відношенні конкретних культур: чи призведе прогресуюча гомогенізація культур до їх сплаву в єдиному котлі «глобальної культури», чи не зникнуть деякі культури, а зміниться тільки контекст їх існування? Останнім часом значна увага дослідників сконцентрована на вивченні культурного аспекту глобалізаційних процесів. Більшість західних соціологів і політологів трактують процес глобалізації позитивно й оптимістично, вважаючи, що він веде до консолідації, подоланні конфліктів, соціальної стабільності. Під поняттям «культурна глобалізація» ми розуміємо активізацію культурних взаємозв’язків у світі, інтеграцію культур, що призводить до виникнення глобальної масової культури. Культурна глобалізація означає залучення великої частини людства в єдину відкриту систему суспільно-політичних, економічних і культурних зв’язків на основі модерних засобів інформатики і телекомунікацій. Культурна глобалізація – це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси стосуються всіх сфер життя суспільства – від економіки і політики до культури і мистецтва. Культурній глобалізації передбачено стати одним з найважливіших факторів, який буде визначати умови розвитку духовного життя у ХХІ столітті.

Сучасна соціокультурна глобалізація полягає передусім у формуванні нового соціокультурного поля, яке формується під впливом наступних факторів: по-перше, це зміна світосприйняття у споживача культури; по-друге, формування нових наук, що змінюють сучасну наукову парадигму; по-третє, глобалізація суспільного життя і від’ємна на неї реакція значних мас населення; по-четверте, наростання соціальної апатії у частини населення, що стало наслідком неприйняття стереотипів у розвитку культури, і виникнення почуття власної неповноцінності.

Сучасна соціокультурна глобалізація суспільства – це, на жаль і передусім, уніфікація цінностей і знецінення національно-культурної ідентифікації особистості. З огляду на таки чинники, сформувалась категорія людей, так званих «громадян світу», які не ідентифікують себе за культурно-соціальними критеріями як частину певного національного культурного об’єднання.

Сучасний етап соціокультурної глобалізації характеризується формуванням нових наук. До них можна віднести тотальну інформатизацію та комп’ютеризацію суспільства, утворення філософії постмодерністської людини та інше. Ці науки, чи то пак, елементи соціокультурного поля людини, неможливі без існування глобальних інформаційних зв’язків. Суспільство, під впливом глобалізації, поступово дисоціює на еліту і масового споживача. Крім того, серед населення поширюється негативне відношення до глобалізації як явища. Поступово наростає соціальна апатія через неприйняття стереотипів соціального і культурного розвитку.

Варто акцентувати увагу на позитивних рисах культурної глобалізації: по-перше, це зростання доступності загальнокультурних цінностей; по-друге, культурна консолідація, що, однак, може бути і негативним фактором; по-третє, подолання глобальних світових культурних протиріч і протистоянь.

На жаль культурна глобалізація має низку негативних чинників, серед яких варто виділити: де ідентифікацію особистості; уніфікацію цінностей, зростання впливу масової культури; насадження чужої для багатьох культурної ідеології; породження внутрішніх конфліктів та диференціації між різними соціальними та культурними утвореннями тощо; культурне зубожіння значних мас населення; усунення розмаїття культур, створення культури одного зразка.

14 Глобалізм та антиглобалізм: ідеологічні принципи та соціокультурні програми

Глобалізм – це соціокультурний феномен, змістом якого в теоретичному аспекті є сукупність ідей щодо створення уніфікованої цивілізації, а в практичному – формування єдиного соціокультурного простору. Онтологічним підґрунтям глобалізму виступає глобальна економіка та наднаціональне політичне регулювання з боку міжнародних інституці, а аксіологічним – культура світових супердержав. Глобалізм виступає стилем соціальної активності, за якої певне питання розглядається й вирішується в контексті загальнолюдських проблем і досвіду, що потребують для свого розв’язання спільних зусиль. Цінностями глобалізму виступають універсальність в організації соціального простору, принципи демократичного управління, свобода та права людини, глобальна держава, глобальний вільний ринок, інтеграція. Глобалізм зумовлює перехід соціуму від локального регіоналізму до глобального універсалізму, від відокремлених ідеологій та програм функціонування суспільства до загальнопланетарних стратегій розвитку, від індивіда, що локально мислить і діє, до “глобально вимірної людини”. Глобалізм свідчить про наростання раціоналізму в суспільній свідомості й організації, а також про зростання рівня організованості різних сфер суспільного життя у світі.

Глобалізм як принцип розвитку сучасного суспільства фактично веде до ігнорування і заперечення локальних соціокультурних цінностей і традицій, історичної спадщини, національного менталітету, а також до загострення в периферійних країнах етнополітичних, соціальних проблем, їх відособлення, появи елементів конфронтації з країнами-лідерами.

Антиглобалізм об'єктивно перешкоджає перетворенню світу на безальтернативну субстанцію, коли у людства віднімається право на різноманітність, на альтернативу розвитку і коли йому нав'язується якась модель, що сліпо копіює цінності, засади і устрій однієї країни або однієї цивілізації. Аналіз сучасного стану антиглобалістського руху дозволяє запропонувати ряд моделей, сценаріїв його розвитку: 1) рух антиглобалізму на основі повного розгортання наступального потенціалу стає віссю сил, що систематично протистоять ідеології і практиці глобалізації; 2) перетворення антиглобалізму на підсистему, чинник заборони, противагу міжнародного політичного суспільства, що веде в глобальному суспільстві боротьбу за максимальну широту, демократичність і ефективність контролю над глобалізаційними процесами; 3) включення антиглобалістського руху в інститути глобальної політичної влади і встановлення нових домінант розвитку світу. Неоднорідність складу антиглобалістського руху, рівень розвитку не дозволяють говорити про існування цілісної ідеології антиглобалізму, що розділяється всім спектром суспільно- політичних сил, що беруть участь в цьому русі.

Ідейними програмами антиглобалізму є: опір регулюванню світовими процесами з єдиного центру, без урахування інтересів інших країн та народів; мультикультурна демократія; боротьба з фінансовими спекуляціями і за домінування реального сектора економіки; збереження культурного розмаїття; захист малого та середнього бізнесу, врегулювання проблем “третього світу” тощо.