 |
24. Зміст та технології форсайт- досліджень.
|
|
|
|
24. Зміст та технології форсайт- досліджень.
Форсá йт (від англ. Foresight — «погляд у майбутнє») — це систематична спроба зазирнути в довгострокове майбутнє науки, технології, економіки та суспільства з метою ідентифікації зон стратегічного дослідження та появи нових високих технологій, що подають надії приносити найбільші економічні та соціальні вигоди.
Сутність форсайту: Моделювання майбутнього на основі експертних методів наукового дослідження; Системний роздум про майбутнє з метою впливу на розвиток подій; Сценарне прогнозування соціально-економічного розвитку на 10-20 років; Метод виявлення інноваційних проривів та їх впливу на суспільство.
Базові принципи форсайту: Майбутнє можна створити, воно залежить від застосованих зусиль; Майбутнє варіативне і залежить від рішень, які будуть прийняті; Майбутнє не прогнозується, воно проектується.
Завдання форсайту: Створення єдиного інформаційного поля та загальних координат майбутнього; Створення “картини світу майбутнього ” (тенденції, тренди, технології); Налаштування на виклики майбутнього та вихід за межі традиційного мислення; Осмислення способів та спрямованості взаємодії; Формування мотивації змін та впевненості через розуміння напряму руху змін.
Елементи форсайту, які взаємодіють між собою: креативність, взаємодія, доведеність, експертиза.
Класичними технологіями форсайту у практиці його застосування визначаються сценування, метод дельфі, створення дорожніх карт.
Сценування припускає розробку декількох розгорнутих картин майбутнього, кожна з яких може бути реалізована за виконання певних умов. Від класичного прогнозування, що базується на виявленні усіх наслідків даної ситуації, сценування відрізняється тим, що пропонує певні «прожекти» майбутнього, засновані на фактах сучасності щодо його уявлення. Наприклад, варіанти розвитку ситуації уявляються на основі альтернативних текстів щодо визначеної проблеми, надрукованих у науковій, аналітичній літературі. Таким чином, у сценарному підході те, що має статись, і передбачається, і проектується одночасно.
|
|
|
Суть методу дельфі виявляється у структуруванні процесу групової комунікації щодо визначеної проблеми. При цьому залученими до такого процесу стають учасники інтерактивних незалежних опитувань та експерти. Опитування дозволяють визначити вірогідність, значення та наслідки факторів, тенденцій та подій, пов’язаних із обговорюваною подією. Після проведення опитувань учасники експертної групи отримують відповіді, без вказівки на їх авторство, що дозволяє уникнути певної заангажованості. На основі аналізу цих відповідей прогнозується майбутнє у його варіантах. Цінність методу дельфі виявляється у можливості отримати розгорнуті та об’єктивні результати, оскільки анонімність та інтерактивність не дає можливості впливати авторитетним учасникам на інших, а також «знімає» проблему зосередження всіх експертів в одному місці.
Метод створення дорожніх карт (Technology Roadmapping) дозволяє візуалізувати уявлення плану-сценарію розвитку подій, який фіксує можливі сюжети та точки критичних рішень. Форсайт завжди має на увазі участь багатьох експертів із всіх сфер діяльності, які пов’язані з тематикою конкретного форсайт-проекту, а також певних груп населення, що є прямо зацікавленими у вирішенні обговорюваних у межах проекту проблем. У цьому ми вбачаємо спільність форсайт із синергетикою, що також визначається припущенням щодо розвитку подій з точки зору впливу на об’єкт дослідження різних систем.
|
|
|
25. Суспільна думка як фактор суспільного розвитку
В узагальненому вигляді поняття громадська думка означає сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми. Більш широке значення громадської думки полягає в тому, що вона є особливою соціокультурною складовою духовного життя людей, що відображає велике розмаїття і водночас цілісність суспільної свідомості, її спрямованість на буденність через оціночне ставлення людей до дійсності.
Щоб краще зрозуміти концепт громадської думки, її варто розкласти на два очевидні компоненти - громадськість і думка. Про громадськість як групу людей, об'єднаних спільними інтересами у певній царині, ми вже докладно говорили. Що ж до думки, то вона, як вважається, є виразом установки (ставлення) людини щодо певного конкретного питання. Коли установки набувають достатньої стійкості, вони спливають на поверхню як думки.
Отже, громадська думка - сукупність думок індивідів щодо спільної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей.
Роль громадської думки в системі політичних відносин визначається в першу чергу характером влади, політичного режиму. Якщо тоталітаризм прагне швидкого придушення або контролю над громадською думкою, то демократичне правління шукає в ньому підтримку. Зрозуміло, що, наприклад, вибори, що проводяться в умовах тоталітарних режимів (в колишньому СРСР або на Кубі) насправді - не більше ніж фікція. В демократичних же країнах громадська думка володіє величезною реальною силою.
Відновлення участі громадськості в політичному житті шляхом залучення якомога більшої кількості ініціативних громадян до розробки і прийняття політичних рішень та удосконалення діяльності засобів масової інформації виявляються головними орієнтирами сучасної демократичної політики.
Громадська думка - це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичного процесу.
|
|
|
Незалежна громадська думка є однією з фундаментальних основ, на яких будуються демократичні системи. Українське суспільство перебуває ще далеко від моделі «соціального партнерства», а, отже, не певною мірою відповідає критеріям демократичної політичної системи.
Трасформаційні процеси передбачають перехід не тільки до ринкової економіки, а й до суспільства, де громадська думка є важливою соціальною інституцією, регулює відносини між населенням і суб'єктами влади.
За останнє десятиріччя інтерес до громадської думки в Україні помітно зріс, що зумовлено демократизацією політичного, соціально-економічного, духовного життя. Не менш важливою є зміна ставлення управлінських структур до громадської думки, зосередженість на вивчення й врахування її у своїй діяльності. Розділяючи сфери держави та громадянського суспільства, не можна провести чіткої межі, де закінчується перша і починається друга, позаяк не тільки громадянське суспільство впливає на загальнодержавні процеси, а й сама держава активно функціонує у сфері громадянського суспільства.
Система відносин владних структур, органів державного управління і громадської думки є одним із найважливіших показників суспільного розвитку і демократії. Відомо, що чим активніше і повніше влада дозволяє масам брати участь у суспільно-політичних процесах, тим вона більш демократична та ефективніша.
З переходом України на демократичні засади поступово змінюються і взаємини між громадською думкою та владою: влада все активніше намагається апелювати до громадської думки, прислухатися до неї, використовувати її у своїй управлінській діяльності. Звичайно, Україна нині перебуває ще на шляху до побудови демократичного суспільства, що ґрунтується на принципах соціального партнерства. Владні структури і органи державного управління проголошують ідеологію соціального партнерства, за якою громадська думка має можливість виражати себе у різних формах.
|
|
|
Більше того, демократичні режими створюють систему політичних, економічних, правових та інших гарантій вільного і реального функціонування громадської думки. Сама громадська думка в таких умовах стає плюралістичною: не тільки суспільство загалом, а й усі групи, верстви, спільноти отримують право вільно висловлювати своє ставлення до подій, що відбуваються у світі, власній країні, її окремих регіонах. Система соціального партнерства між владою і громадською думкою за сучасних умов має такі риси: вона дає можливість вирішувати суперечливі питання не шляхом страйків і на барикадах, а за столом переговорів, шляхом компромісу і взаємного погодження, урівноваження інтересів різних соціальних груп населення. Нормою взаємовідносин владних структур і громадської думки є її врахування у процесах управління на всіх його стадіях. При цьому врахування громадської думки при прийнятті управлінських рішень носить не випадковий характер, а здійснюється цілеспрямовано і систематично.
Використання громадської думки в процесі соціального управління базується на тому, що вона містить у собі один із різновидів соціальної інформації, вкрай необхідний для ефективного управління суспільством. Це стосується інформації про внутрішній світ людей, їх оцінки свого становища в суспільстві, мотиви діяльності, емоційні та психічні стани тощо. Введення громадської думки в управлінські акти дає змогу синхронізувати в суспільстві об'єктивні процеси, відносини з суб'єктивними оцінками, думками людей.
|
|
|
