Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Універсально-культурні смисли символу Світового Дерева

О.С. Кирилюк

Універсальність символу Світового Дерева, як вважають авторитетні дослідники, є незаперечною (1). Один з них, М. Москаленко, слушно твердить, що цей не лише індоєвропейський, але й світовий міфологічний образ протягом тривалого часу визначав модель світу в багатьох культурних традиціях від європейської епохи бронзи до уявлень сучасних африканських племен. У деяких культурах Світове Дерево було єдиною темою мистецтва до початку буддійських або християнських часів. В Україні безпосередні або орнаментовані зображення Світового Дерева представлено на незчисленній кількості домашнього начиння, посуду, керамічних виробах, весняних писанках, вишивках, рушниках тощо. Найдавнішим з цих зображень (2 тис. до Хр.) на терені України вважається малюнок Світового Дерева (разом з кіньми, свинями, змієм та солярним знаками) на сокирі з оленячого рогу, знайденому в Київській області. (2, с. 11). Ось чому звернення до розгляду цього символу української культури у загальносвітовому культурному контексті обіцяє достатньо плідні результати.

Проте простої вказівки на те, що цей символ є присутнім в різних культурних традиціях, на наш погляд, замало. Вочевидь, універсальність символу Світового Дерева визначається якимись глибинними, життєво важливими для представників кожної культури, обставинами. Логічно припустити, що саме універсально-культурна семантизація символу Світового Дерева, його близькість до фундаментальних життєвих інтенцій людей всіх епох визначила його поширеність та усталеність. Як зазначає М. Попович, образ дерева, можливо, має і якісь глибинні корені у психології сприйняття. Так або інакше, його універсальність пов’язана з тим, що спрямованість «вгору» як напрямок росту дерева і більшості рослин – символізує життя та розвиток, а «вниз» – згасання, смерть (3, с. 55). Отже, вже на психологічному рівні образ дерева містить в собі фундаментальну універсально-культурну опозицію.

При зверненні до статті О. Добродум наша задача по виявленню універсально-культурного змісту цього символу полегшується тим, що сама авторка ставить за власну мету дослідження універсально-культурних аспектів символу («архетипу») Світового Дерева. Витоки цього символу сягають, за її думкою, в глибини колективного несвідомого, епіфеноменальним проявом чого є сам факт наявності цього ідентичного для багатьох культур спаціального (просторового) класифікатора світобудови та космоустрою. Сутність цього просторового упорядкування світу полягає у тому, що світ ділиться на три «шари», відповідні вертикалі Світового Дерева, де його коріння маркують підземний світ (вічне царство мертвих), крона знаходиться у світі вищих сил, а стовбур репрезентує наш, земний світ.

Вже цей момент визначення тричленного устрою світу за належністю до вищих та нижчих сил вказує на універсально-культурну означеність подібної структуризації простору, оскільки небеса розуміються як область мешкання безсмертних богів, а підземний світ – це місце перебування мертвих. Таким чином, загальний КГП-зміст цього символу знаходить прояв в межах категорії граничних підставин життя, яка контамінує з іммортальною КГП, – як у її «чистому» вигляді (безсмертя богів «вічне», йому не передувало життя і його не визначила земна смерть), так і в контамінації з КГП смерті (життя після смерті для померлих, що мешкають у потойбічних, пекельних або райських сферах). Крім того, якщо взяти розвинуті релігійно-міфологічні погляди на світобудову, то саме нижня сфера у багатьох народів є місцем перебування грішників, які терплять муки за свої погані земні вчинки. Натомість праведники, що перебувають на верхніх шарах світобудови, блаженствують. Внаслідок цього ми можемо говорити про додаткове маркування даних КГП відповідними світоглядними кодами, коли вічне життя після смерті для грішників пов’язується із тортурами та муками, а вічне життя праведників – з позитивними почуттями, які викликаються повним достатком життєвих благ, включно із їжею (в українській міфології райське дерево пов’язується з раєм-короваєм, хлібом взагалі) та сексуальними задоволеннями (хур в ісламі). Таким чином, КГП безсмертя у даному випадку розуміється як вічне життя і як життя після смерті. Останнє кодифікується відповідно агресивним, аліментарним або еротичним кодами.

Ці універсально-культурні аспекти символу Світового Дерева авторкою не підкреслені, але в неї вони є імпліцитно присутніми. Їх видно хоча б в усталених визначеннях Світового Дерева як Дерева життя – (вітальна КГП), Дерева пізнання (інформаційний код) добра із зла (моральний, тобто культурно-нормативний вимір КГП життя на рівні практично-духовного рівня світовідношення). До того ж, якщо згадати старозаповітні передання, то неприпустима освіченість людей наступила після того, як вони покоштували заборонений плід (аліментарний код), після чого вони стали смертними (мортальна КГП). Проте надії на вічне життя не було зовсім втрачено, але тепер людина стоїть перед вибором у відкритій перспективі або вічного життя (КГП безсмертя), або вічної смерті (абсолютної мортальної КГП).

Експлікованим в роботі О. Добродум виявилось також інформаційне кодування даного образу, коли, за авторкою, «шаман, жрець або герой може піднятися по його стовбуру на небо і вступити в контакт із надприродними силами або одержати надзвичайні знання тощо». У цьому випадку ми бачимо, що Світове Дерево виконує певну роль інформаційної ланки, виступаючи «засобом комунікації людської спільноти з вищим сакральним світом». Інформаційне кодування символу Світового Дерева ми бачимо також у згаданій авторкою індуїстській традиції, де листя дерева вважалися мантрами «Вед», втіленням Всесвіту в інтелектуальному та моральному розумінні». Агресивні мотиви простежуються в образах грізних охоронців Світового Дерева. Інформаційний код як «золото мудрості» виділено авторкою і при аналізі знакових виражень певних космологічних ідей та символічно-обрядових уявлень. Вона пише, що еволюція Світового Дерева як самостійного окремого символу дала можливість знаково-естетично символізувати об’єкти природи і переводити процесуальні-часові явища (природні цикли, ріст усього живого, народження і життя людини) у предметно-понятійні способи (Богиня родючості, Дерево життя, Хазяйка вогню і тощо).

Зазначимо, що такий перевід не позбавив предметно-понятійні способи осмислення цих явищ та предметів їх універсально-культурного змісту. Ріст усього живого, народження та життя людини, про які говорить авторка, є безпосереднім онтологічним проявом генетивної та вітальної функцій живого, які у понятійно-образній формі зберегли ці моменти у вигляді культурних універсалій та втілилися в образи Богинь плодючості (КГП народження), Дерева життя (вітальнісь), Хазяйки вогню (аліментарне кодування вітальної універсалії). Згадаємо у додаток до цього культи Великих Богинь-Матерів, які містили в собі значний еротичний елемент (оргії, ритуальна проституція, проміскуїтет) та виступали як амбівалентні персонажі, що несли в собі мортальні ознаки (намиста з черепів тощо), а також факт контамінування мортальності, іммортальності та аліментарності у обрядах поховання в харчових судинах, що ототожнювалися із материнським лоном.

Мотив плодючості, тобто генетивну КГП у аліментарному кодуванні, представлено в статті в аналізі кабалістичних уявлень про сефіроти. Посаджене зерно (Кетер), проходячи певні стадії, розвивається, перетворюючись врешті решт на зерно у плоді насподі (Малькут). Ці два зерна, що символізують початок та кінець усього в світі, є тотожними, що в конкретній формі відбиває уявлення про збіг початку та кінця у світовому кругообігу подій. Тут ми бачимо звернення до традиційного символу зерна, який у біблійній традиції позначає весь хресний шлях Ісуса та образно демонструє Його високе призначення на Землі. Смерть зерна (Христа) є запорукою того, що воскресіння відбудеться. Якщо зерно впаде у землю, та не помре, то воно буде одне, а якщо помре, то їх буде багато. Відтворення померлого (знятого у процесі розвитку рослинного організму) зерна у плоді знаменує собою віковічну тріаду «життя – смерть – воскресіння», своєрідне заперечення заперечення. Недаремно приклад із зерном був достатньо поширений в діалектичному матеріалізмові при ілюструванні сутності так званого «закону заперечення заперечення».

Часовий аспект символу Світового Дерева, що визначає схему переходу від неупорядкованої хаотичності до впорядкованого світу, також містить у собі універсально-культурний зміст. По-перше, найважливішою КГП, що органічно представляє універсально-культурний аспект Світового Дерева, є генетив, універсалія народження. Світове Дерево маркірує перехід від невизначеного стану, коли нічого ще не було, до стану, коли появився власно світ. Світ «народжується» через Світове Дерево, і воно, визначаючи його тривимірність, саме певним чином постає як дещо народжуване, повстале.

У статті, що ми її розглядаємо, цей мотив представлено переважно в образі землі як годувальниці, захисниці, матері, тобто у аліментарному, агресивному кодах та у КГП генетиву. Земля в контексті символізму Світового Дерева постає і як «середній», земний, і як підземний, нижній світ. Генетивність землі, її родюча сила сходить у глибини нижнього світу, у корені, проте плоди родючості витворено як на «цьому», серединному (матеріальні блага), так і на «верхньому» світі (блага духовні). Міфема плодючості у зв’язку із символікою Землі, а опосередковано – Світового Дерева, теж цілком підпадає під смислове поле культурної універсалії народження.

Внаслідок цього просторовий аспект символу Світового Дерева, окрім зазначеної вище паралелі між поняттям «угорі» й КГП «життя» та між поняттям «унизу» й КГП «смерті», має відношення також і до «материнської символіки» Землі. Земля, зауважує М. Попович, як символ може мати різний смисл в залежності від опозиції, в який вона виступає. Земля в русі «від землі нагору» символізує життя, плодючість, а «земля» «згори униз» символізує темні, хтоничні та акватичні начала. Це ж саме стосується символу жіночого начала, яке в одних опозиціях виражає ідею плодючості, а у протиставленні «верхньому», світлому чоловічому началу – темні, нижчі сили (3, с. 55). В цьому плані міркування О. Добродум про співвідношення верху та низу в процесі фізичного та духовного росту можна розглядати і під кутом зору амбівалентності верху та низу в їх універсально-культурних параметрах, тобто та ж земля у порівняні із «небом» постає як темне, мортальне начало, а у порівняні із підземним світом – як плодоносне та життєдайне.

Поширеність мотиву плодючості, рослинної семантики може визначати його «претензії» на статус світоглядного коду. У попередніх наших розвідках проблематики, пов’язаній з універсаліями культури, ми спробували ввести ще один спеціальний світоглядний код, у межах якого відбувається специфікація категорій граничних підставин – а саме, рослинний, або, за словами В.Топорова, вегетативний код. Проте пізніше ми відмовилися від нього, оскільки рослинна семантика фактично поєднує в собі генетив (рослина росте, як, до речі, і людина, де корінь «люд» означає саме «ріст») та аліментарність (плоди реальної або символічної рослини і в прямому, і в переносному смислі споживаються). Тому для мінімізації номенклатури засобів опису універсальної структури культурних дискурсів ми почали розглядати рослинний код (надзвичайно розповсюджений) як одну з модифікацій аліментарного коду, який відповідає землеробській практиці і який поступово замінюється зоологічним кодом (мотиви тваринного народження) та териоморфною світоглядною або космічною символікою взагалі (пастушача та скотарська культури). Ще пізніше цей тип кодування змінився деміургічним, або ремісницьким кодом, що в цілому відповідає історичному переходу до відповідних видів діяльності. Всі вони в цілому відображають одну з домінуючих форм життєзабезпечення і тому можуть бути об’єднані в аліментарний світоглядний код з найширшому його значенні. Ось чому символіку Світового Дерева в цьому аспекті слід розуміти як поєднання генетиву та аліментарності. Отже, в цілому головне смислове навантаження цього символу – це перехід від стану неіснування до стану існування, від небуття до буття, від смерті – до життя, причому життя забезпеченого, у добробуті.

Треба, одначе, зазначити, що ці названі коди в цілому підпадають під зміст генетивної КГП, оскільки всі вони у різний спосіб виражають творіння, породження. А. Лєбєдєв, проаналізувавши синонімію метафоричних кодів давньогрецьких космогонічних текстів, ввів поняття ядерних деміургічних речень (ЯДР) у яких спостерігався ізоморфізм семантичного, лексичного та граматико-синтаксичного рівнів. Виявилося, що всі форми космогонічних або космологічних текстів мають інваріантну тріадичну структуру, де головним елементами по осі синтагматики є творець, акт творіння, а також те, що, з чого і чим дещо створене. Цей автор також вводить поняття кодів, виділяючи різновиди «біоморфного», «техноморфного» та «соціоморфного» кодів.

Ці коди у межах ЯДР по осі парадигматики структурували генетивну КГП таким чином, що біоморфний код втілився у вислові «Патер породив живе створіння зі сперми еросом», техноморфний код знайшов прояв у реченні «Деміург править справу з матерії органом (мистецтвом) за певною парадигмою», а соціоморфний код набув вигляду «Базилевс впорядковує місто (Всесвіт) законом (логосом)». Наводиться навіть «корабельний» варіант коду, коли ядерне деміургічне речення стало виглядати як «Керманич керує кораблем кормилом». Філософсько-наукова мова втілила цей генетивний смисл у формулі «Бог-Нус творить космос з матерії Розумом, мірою, числом». Не дивлячись на розмаїття підходів щодо предметної насиченості культурного інваріанту (кодів), сам цей інваріант творіння, породження залишається, таким чином, незмінним (4, сс. 24-26).

Повертаючись до нашої основної теми, зазначимо, що уявлення давніх українців про Світове Дерево дивним чином збереглися до наших часів в українських різдвяних колядках та весільних піснях. Сивою давниною індоєвропейської фольклорно-міфологічної традиції насичена західноукраїнські колядки про творення світу:

«Коли не було з нащада світа,

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая ⇒