На тім деревеньку шовкове гніздо,

А в тім гніздечку три голубоньки…» (2, с. 48-51)

Витоки цих наших дивом збережених тисячолітніх уявлень йдуть до праіндоєвропейської давнини і зустрічаються майже у всіх народів цієї сім’ї. Водночас необхідно зауважити, що семантика колядок і взагалі новорічних свят має яскраво виражену амбівалентну природу, оскільки в них репрезентується не лише генетивна, але й мортальна універсалії. Це знаходить прояв не тільки у тому, що народження нового року означає смерть старого. Вже самі обрядові дійства, що супроводжують новорічні свята, несуть підкреслене мортальне навантаження. Ряджені, що колядують, уособлюють собою предків, представників потойбічного світу. Це видно з їх незвичайного вбрання, неприродного голосу або повного мовчання одного з учасників, з териоморфних масок деяких персонажів, а також з обов’язкової участі у дії рядженого, що персоніфікує Смерть.

Аліментарне кодування мортальності тут видно з того, що до різдвяного столу подають їжу, аналогічну поминальним стравам, а сам стіл застелюють скатертиною, яку за звичай тримають на похорон. Різдвяне символічне дійство супроводжується певним табуюванням. Так, участь у колядуванні не можуть брати жінки, що мають новонароджених дітей. До хати, де з часу смерті небіжчика ще не пройшло сорока днів, заходити не можна, оскільки замість допомоги з потойбічного світу можна зазнати великої шкоди. Ряджені деякий час після свят вважаються нечистими і протягом певного строку їм не можна вступати у статевий контакт. Остання обставина фіксує культурне обмеження репродуктивної функції, тобто кодифікацію мортальності табуйованим еротичним кодом. Колядки нерідко згадують про переправу через ріку, яка, як відомо, є традиційним вододілом між життям і смертю. Ця переправа здійснюється по кладці або місточку, за який «нерідко править Світове Дерево». (2, с. 9). Таким чином, даний символ набуває ще одного універсально-культурного значення, виступаючи медіатором між двома фундаментальними опозиціями – вітальністю та мортальністю.

Важливою обставиною універсально-культурної символізації Світового Дерева є залучення його аналогу, новорічної ялинки, до тих чи інших святкових обрядів. Подібно до того, як структура світу розгортається через Світове Дерево, новорічна ялинка структурує відновлений, новонароджений світ. Символічні універсально-культурні аспекти ялинки поряд із культивованим агресивним значенням хоробрості та вірності несли іммортальні смисли, пов’язані із довголіттям та безсмертям. Базисна формула світовідношення втілилася в образі ялинки в межах циклічних уявлень про пори року з народженням, розквітом, помиранням на відродженням природи. Ще кельти святкували 23-тє грудня як день народження духу плодючості. Різдвяна ялинка знаменувала начало нового життєвого циклу року. Продуктивна сила цієї рослини уособлюється у шишках, які мають значення вогню життя або фалічне значення, що свідчить про еротичне кодування вітальної та генетивної універсалій, пов’язаних з ялинкою. Ідею плодючості у західноєвропейській традиції втілювали також верба та «травневе дерево» (5, сс. 368-371).

Ідея вселенської плодючості, що є притаманною символу Світового Дерева, знаходить втілення також у весільних ялинках або інших деревцях, що їх носять в Україні під час весільної ходи попереду молодих (містечко Гриців Хмельницької обл., 1978 рік). Парубок, що несе ялинку, пританцьовує та обертається довкола себе, моделюючи становлення та універсність (тобто належність до Універсуму, від uni-vers – те «Одне», що обертається) події, яка відбувається. У даному випадку ми можемо говорити про релікт загальнослов’янського весільного прикрашення святкового деревця, яке є ритуальним варіантом Світового Дерева (6). В цьому ж ряді стоять святкові деревця купальської обрядовості, рослинна семантика «Зелених свят», деревця або хрести на хатах, що будуються (Одеса, вул. Маліновського, 1993 рік), рослинна символіка оздоблення збудованих хат, ритуальне, прикрашене кольоровими стрічками священне дерево караїмів (Чюфук-Кале, Крим, 1996 рік) тощо.

Звернення до універсально-культурного змісту рослинних символів показує, що наявність відповідного сезонним циклам народження, помирання та відновлення цих організмів робить їх вдалим аналогом відтворення базисної уінверсальної формули «життя – смерть – воскресіння», хоча цими значеннями рослинна символіка не вичерпується. Укорінення рослин у землі визначає перенесення на них універсально-культурних значень землі як породжувального лона та як місця, куди «у прах» повертається все живе. Ось чому рослинна символіка має яскраве генетивно-мортальне забарвлення.

Підключення рослинної символіки до універсальної формули світовідношення здійснювалося шляхом перенесення життєвого циклу людини на окремі рослини, що вони були персоніфіковані в богах та героях. Доречно тут буде згадати «пророщування» померлого Осіріса, народження Адоніса від Світового Дерева, відродження Аттіса у вигляді квітки тощо. Тому стосовно рослин, життя яких вочевидь циклічне, можна сказати, що вони, усвідомившись в символічних образах міфологічної свідомості, органічно втілили в собі генетивні, вітальні, мортальні та іммортальні мотиви. КГП життя маркувалося у рослинній символіці в образах плодів та квітів, тобто пов’язувалося з їх плодоносною функцією та розквітом життєвих сил (порівняйте вирази «плоди праці», «квіти життя»). З тієї причини, що внаслідок історично більш пізнього переходу до землеробства рослини стали об’єктом їх свідомого культивування пізніше за тварини, тотемний прояв генетиву в рослинній символіці представлено слабкіше, ніж у тваринній, хоча він також зафіксований. З дерева в деяких міфологіях створювалися перші люди, спогади про що залишаються в казковій формі в образах Буратіно та Піноккіо. Мортальна символізація рослин пов’язана з розумінням їх як знаряддя страти, катування чи тортур. Ця ж тематика простежується і в хресті (аналозі дерева) як знарядді вмертвіння рабів та в отруйних колючих рослинах типу поетичного «анчару» чи «тернового вінця». Мортальна універсалія кодифікується тут переважно агресивним кодом. Водночас дерево страти – хрест, постає і як символ відродження, воскресіння, безсмертя, що доповнює мортальну рослинну семантику іммортальним мотивом.

Не менш явно, ніж семантизація в межах КГП, рослинна символіка містила у собі смислове навантаження, виражене у формах відповідних світоглядних кодів. Аліментарне кодування рослин виявляється у розумінні їх як джерела живлення, харчування, плодоносності. Контамінація іммортальної КГП та цього коду бачиться у мотиві приготування напою безсмертя (соми-хаоми) з рослинної сировини. Побічний прояв контамінації агресивного та аліментарного кодів видно у мотиві жорстокої боротьби героїв за володіння цим напоєм. Близькими за значенням до цих галюцигенних напоїв, котрі, як вважають, готувалися з отруйних грибів, були хмільні напої. Образи, що виникали під їх впливом, давали певну інформацію про потойбічний світ. Агресивне кодування образу рослин у його чистому вигляді знаходить прояв у розуміння жнив як кривавого жертвоприношення, вбивства рослин з оплакування першого снопу, а еротичне – у ототожненні деяких їх різновидів із жіночими або чоловічими гениталіями, використанням у якості приворотного зілля, напоїв кохання тощо.

Звернення до окремих семантично близьких до образу Світового Дерева, «деревних» символів, як вони були проінтерпретовані в енциклопедії «Міфи народів світу», матеріал якої ми будемо використовувати без посилання на окремі статті, показує, що включення їх до складу світоглядного дискурсу різних видів неодмінно передбачало наділення рослинної символіки КГП-значеннями.

Осика та бузина вважалися місцем перебування нечистої сили. Бузина, крім того, позначала явища, пов’язані із смертю та нещастями, хоча у прусів вона набула позитивних значень священної рослини. Бук мав переважно соціально виражену символізацію агресивності, з яким співвідносилися поняття стійкості та перемоги. Вітальна універсалія проявилася у тому, що цій рослині приписувалися значення повноти життєвих сил. Гранат у Давній Греції вважався плодом смерті та забуття і разом з цим ніс у собі семантику безсмертя в аліментарному кодуванні. Саме завдяки тому, що Персефона проковтнула зернятко гранату, стало можливим повернення її із світу мертвих на цей світ на дві третини року. Агресивно-еротична контамінація цього символічно зрозумілого плоду в оргіастичному контексті бачиться у розумінні його як такого, що виник з крапель крові розтерзаного Діониса. Мортально-іммортальний мотив гранату виражено у корейському звичаї присвячувати його померлим предкам.

Дуб – широко розповсюджений образ священного дерева, що служить «брамою», через яку у світ з’являються боги. Якщо на дубі виростали омели, він вважався особливо достойним для поклоніння. Обожнення давніми українцями одного з найкрасивіших дерев – дуба, підтвердилося знахідкою на Десні тисячолітнього дубового стовбура із вставленими в нього кабанячими щелепами. Подібне обожнення дуба зустрічається і в інших народів, де його було присвячено Перкунасу, Перуну, Тору, Зевсу, Юпітеру та інших богам-громовникам. Розгорнуту агресивно-еротично забарвлену культурно-світоглядну формулу «життя – смерть – воскресіння» можна побачити у звичаї спалювання влітку дубового поліна, що означало, з одного боку, позбавлення божества плодючості його чоловічої сили, а з іншого – створення умов для його воскресіння. Дубове поліно у цьому обряді мало фалічні ознаки. Відомо також, що хлопчик, що промовляв шлюбну формулу під час еротизованих елевсинських містерій, прикрашався дубовим листям. Культурно-світоглядна тріада втілилася в образі дуба також і в агресивно-еротичному ключі, оскільки саме на ньому розпинали сонячне божество, що лишилося своєї плодючої сили, але після страти воно знову воскресало.

Ці ж самі універсально-культурні моменти простежуються в символічних значеннях, що їх надавали кизилу, який в кельтській міфології був рослиною володаря пітьми із знятим пізніше табуйованим еротичним кодуванням його як рослини цнотливості та стримування хтивості й перетворенням у символ пробудження сил природи. Біля кизилового дерева якого як біля «травневого дерева» відбувалися весняні оргії. Середній член формули «життя – смерть – воскресіння» тут представлено не у звичайній агресивній формі, а у вигляді табуйованої, забороненої і через це у перспективі смертельно небезпечної для життя пригніченої репродуктивної функції. Деякі рослини, як, наприклад, бамбук на Сході, були атрибутом усіх стадій життєвого циклу. Береза втілювала образ жіночості та краси, але водночас пов’язувалася і з небіжчиками (Шотландія).

Повний набір КГП-структур мав і символічний аспект омели. Вона, як вічнозелена рослина, є символом життя і водночас – засобом відкриття входу до царства мертвих. Так, Еней, здобувши «золоту віту» омели та принісши її у жертву, попадає у це царство для зустрічі із своїм батьком. Вельми сильним є і еротичне кодування цього символу: ягоди омели вважалися божественною росою, що має здатність до запліднення. У еротичних обрядах ця рослина використовувалася як засіб для підвищення сексуальної сили, коли під нею цілувалися закохані. Близьким до цієї рослини є і фалічний культ.

Верба становила собою символ життєвості та довголіття. Її виставлені на воротах віти захищали оселю від темних сил та смерті. Ймовірно, що саме ця семантика присутня і в християнському використанні цієї рослини у «вербну неділю» в пасхальній обрядовості. На відміну від такого її значення давні євреї вважали вербу деревом нещастя. Цей самий смисл можна побачити і в українському епітезуванні верби як «плакучої». Давньогрецькі міфологічні героїні, що мали відношення до смерті (Геката, Кірка, Персефона), шанувалися із використанням верболозу. Печаль, смерть, похорон, а також дівоча незахищена ламкість – ось ті значення, що їх маля ця рослина.

Мавка з Лесіної «Лісової пісні» говорить про виразні риси вдачі дерев:

«…А я не знаю