 |
1. Розвиток реаніматології та інтенсивної терапії в Україні та світі.
|
|
|
|
Міністерство охорони здоров’я України
Харківський національний медичний університет
Серцево-легенева і церебральна реанімація
методичні вказівки для студентів 5 курсу
Затверджено
вченою радою ХНМУ
протокол № ____
від «___ » ______2009 р.
Харків
ББК
УДК
Хижняк А. А., Скоропліт С. М. та ін. Серцево-легенева і церебральна реанімація: Метод. вказівки для студентів 5 курсу. - Харків: ХНМУ, 2009. – с.
Укладачі: професор Анатолій Антонович Хижняк
асистент Сергій Миколайович Скоропліт
доцент Сергій Володимирович Курсов
доцент Ольга Василівна Кудінова
асистент Костянтин Георгійович Михневич
асистент Микола Віталійович Лизогуб
асистент Юлія Вікторівна Волкова
© А. А. Хижняк,
С. М. Скоропліт та ін, 2009
© Харківський національний медичний університет, 2009
ЗМІСТ
Список скорочень..........................................................................................................
1. Розвиток реаніматології та інтенсивної терапії в Україні та світі.
2. Види смерті; термінальні стани. Причини первинної зупинки серця. Етапи серцево-легеневої та церебральної реанімації.......................................................................................................................................
2. 1. Термінальні стани...........................................................................................
2. 2. Види смерті.......................................................................................................
2. 3. Причини первинної зупинки серця............................................................
2. 4. Етапи серцево-легеневої та церебральної реанімації.........................
3. Негайний етап СЛЦР..............................................................................................
|
|
|
3. 1. Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів..........................
3. 2. Причини обтурації дихальних шляхів і методи відновлення їх прохідності
3. 3. Штучна вентиляція легенів...........................................................................
3. 4. Непрямий масаж серця..................................................................................
3. 5. Оцінка ефективності реанімаційних заходів............................................
4. Спеціалізований етап СЛЦР.................................................................................
4. 1. Види зупинки ефективного кровообігу......................................................
4. 2. ЕКГ-діагностика типу зупинки кровообігу..............................................
4. 3. Обсяг і обґрунтування медикаментозної терапії під час реанімації, шляхи і методи введення препаратів
4. 4. Визначення показань до дефібриляції та відкритого масажу серця.
4. 5. Техніка проведення дефібриляції та правила безпеки при виконанні дефібриляції
5. Третій етап СЛЦР....................................................................................................
5. 1. Методи і засобі оцінки стану та визначення можливостей врятування хворого
5. 2. Патогенез, клінічний перебіг післяреанімаційної хвороби..................
5. 3. Поняття про декортикацію, децеребрацію та смерть мозку...............
5. 4. Клінічні ознаки, біохімічні та інструментальні методи визначення смерті мозку
5. 5. Поняття про еутаназію. Проблема життя і смерті..................................
5. 6. Особливості всзаємин лікаря-реаніматолога з родичами потерпілого та спеціалістами суміжних спеціальностей. Питання деонтології........................................................................................................
5. 7. Етичні і соціально-правові проблеми........................................................
6. Післяреанімаційна хвороба..................................................................................
6. 1. Інтенсивна терапія післяреанімаційної хвороби....................................
7. Особливості проведення реанімації у дітей.....................................................
|
|
|
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
| ERS | - Європейська рада з реанімації |
| FiO2 | - Відсоток вмісту кисню |
| АТ | - Артеріальний тиск |
| АТФ | - Аденозинтрифосфорна кислота |
| ГДН | - Гостра дихальна недостатність |
| ЕЕГ | - Електроенцефалографія |
| ЕКГ | - Електрокардіографія |
| МОЗ | - Міністерство охорони здоров’я |
| ОЦК | - Об’єм циркулюючої крові |
| ПДФ | - Продукти дегідратації фібрину |
| ПОЛ | - Перикисне окислення ліпідів |
| ПОН | - Поліорганна недостатність |
| ПРХ | - Післяреанімаційна хвороба |
| САТ | - Середній артеріальний тиск |
| СЛЦР | - Серцево-легенево церебральна реанімація |
| ФА | - Фібрінолітична активність |
| ЦВТ | - Центральний венозний тиск |
| ЦНС | - Центральна нервова система |
| ЧД | - Частота дихання |
| ЧМТ | - Черепно-мозкова травма |
| ЧСС | - Частота серцевих скорочень |
| ШВЛ | - Штучна вентиляція легень |
Модуль 1. Анестезіологія та інтенсивна терапія.
Змістовний модуль 1. Загальна реаніматологія та анестезіологія.
Тема 1. Серцево-легенева і церебральна реанімація.
Актуальність теми.
Анестезіологія та інтенсивна терапія – одна з провідних галузей медицини, яка розвивається найбільш швидкими темпами і в арсеналі якої використовується багато різноманітних методів та маніпуляцій.
а) базується на вивченні студентами анатомії, гістології, біохімії, фізіології, патоморфології, патофізіології, внутрішньої медицини, педіатрії, фармакології й інтегрується з цими дисциплінами;
б) закладає основи вивчення студентами анестезіології та інтенсивної терапії невідкладних станів, які виникають у клініці внутрішньої медицини, педіатрії, хірургії, травматології й ортопедії, нейрохірургії, урології, акушерства й гінекології та інших галузей медицини, де застосовуються методи знеболювання та інтенсивної терапії, що передбачає інтеграцію викладання цих дисциплін і формування вміння застосовувати знання в процесі подальшого навчання й професійної діяльності;
в) дає можливість отримати практичні навички та сформувати професійні вміння у діагностиці і наданні невідкладної медичної допомоги та проведенні інтенсивної терапії при певних критичних станах і при проведенні інтенсивної терапії та спостереження за хворим.
|
|
|
Загальна мета: сформувати знання загальних принципів і методів надання невідкладної медичної допомоги.
Конкретні цілі:
1) засвоїти принципи надання невідкладної допомоги хворим у критичних станах;
2) знати переваги та недоліки різних методів інтенсивної терапії;
3) вміти диференціювати клінічні прояви різних критичних станів;
4) засвоїти основні етапи надання невідкладної медичної допомоги;
5) уміти визначати ускладнення реанімації, аналізувати причини їх виникнення і прийняти рішення про методи їх усунення.
1. Розвиток реаніматології та інтенсивної терапії в Україні та світі.
Перші відомості про знеболювання при розрізах, випалюваннях наводяться у Вавілонському рукописі (папірусі) Еберса ще в XV сторіччі до нашої ери.
Ефірний наркоз вперше використав Лонг (Long). У січні 1842 р. він під наркозом видалив зуб у хворої Hobbis, а 30 березня 1842 р. під наркозом видалив пухлину потиличної області у пацієнта John Venable. Але лише у 1849 р. він опублікував свої спостереження.
1 серпня та 30 вересня 1846 р. під ефірним усиплянням В. Мортон провів екстракцію зубів у зубного лікаря Спіра и хворого Фроста. Однак не завжди вдавалось викликати сон у хворого при вдиханні ефіру з хустки. Тоді Мортон розпочав створювати апарат. Цей апарат був дуже простим: скляний шар мав два отвори: один служив для наливання ефіру, а інший з’єднувався з трубкою, яка вставлялася до рота пацієнта для вдихання.
Прилюдна демонстрація ефірного наркозу (Рис. 1) була вперше проведена у Бостоні 16 жовтня 1846 р. Вільямом Мортоном (Morton). Ця дата справедливо вважається днем відкриття ефірного наркозу.
Рис. 1. Перша операція під наркозом. Фрагмент картини Р. Хінклі.
Massachusetts General Hospital. Boston. USA
З великою швидкістю звістка про відкриття знеболювання обійшла весь світ. Ефірний наркоз почали використовувати у всіх крупних країнах: Англії Лістон (Lister) оперував під ефірним наркозом 19 грудня 1846 р.; Сноу (Snow) та Симпсон (Simpson) – у грудні-січні 1847 р.; у Франції Мальгень – 22 січня 1847 р.; у Росії – М. І. Пирогов. Слід зазначити, що Пирогов раніше за всіх перевірив на собі та своїх помічниках особливості клінічного перебігу наркозу, і тільки після цього почав використовувати ефірний наркоз в клініці на хворих. У лютому 1847 р. Пирогов сповістив у друці про перші 3 операції під наркозом, які він виконав у лікарні Петра та Павла у Петербурзі. Вбачаючи в інгаляційному ефірному наркозі найбільше досягнення науки, від відзначав і його недоліки та небезпечність: „От того вида анестезии, в котором бывает уничтожена или значительно ослаблена рефлективная деятельность, до смерти один только шаг”.
|
|
|
Отже, з появою ефіру всі інші засоби знеболювання, які використовувались віками, були залишені.
Сучасник Мортона Олівер Холмс визначаючи та формулюючи стан, який виникає при усиплянні ефіром, 21 листопада 1846 р. написав: „Я підібрав загальний термін „анестезія” – відсутність чутливості”.
Однак термін „анестезія” вперше використав у 1731 р. Baibey, в у 1829 р. Reid користувався ним у всіх випадках втрати чутливості. Термін „narcosis” увів для визначення своєрідного стану нечутливості при відсутності свідомості ще у 1639 р. Blancard.
Своєрідність загального стану (stupor) після прийнятих ліків, які знімають біль, у 1706 р. назвали „analgesia” (Британський медичний історичний музей).
Трагічно закінчилась доля перших винахідників наркозу. Так Мортон після апробації ефірного наркозу більше не займався питаннями знеболювання. Він багато років намагався доказати свій пріоритет і покинув подальшу розробку проблеми наркозу. Його праці були високо оцінені, так Паризька академія наук присудила Мортону та Джексону Монтіонівську премію, але Мортон відмовився від неї, не бажаючи шану поділяти з Джексоном. 49-річний Мортон помер жебраком 15 березня 1868 р. на вулиці Нью-Йорка дорогою з лікарні до гостинного дому. Уельс, який відкрив закис азоту, у віці 33 років покінчив життя самогубством. Хімік Джексон закінчив своє життя в будинку для психічно хворих.
У середньовіччі розробка питань оживлення пов’язана з ім’ям А. Везалія (1514-1564), який у своєму класичному труді „De Humani Corporis Fabrica” (1513 р. ) показав в експерименті на тваринах, що проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ) повітрям під позитивним тиском через трахеостомічний отвір відновлює діяльність серця, а також Т. Парацельса (1493-1541), який вперше використав кузнецький міх для проведення ШВЛ під час реанімації людей.
Важливою віхою було створення у 1767 р. Голландського товариства рятування утопаючих, яке було першим у світі товариством з реанімації людей, та яке дало старт для утворення подібних товариств у інших країнах. Комплекс реанімаційних заходів складався з: зігрівання постраждалого, видалення води, яка потрапила при ковтанні або диханні, проведення дихання „з рота в рот” та вдуванні тютюнового диму до прямої кишки.
|
|
|
Початок ери загального знеболювання, послужило значним стимулом для подальшого розвитку методів реанімації. Отже, у 1874 р. норвезький анестезіолог Heiberg з метою попередження западання кореня язика при проведенні інгаляційного наркозу, запропонував виведення нижньої щелепи догори, а у 1878 р. Есмарх (Esmarch) в якості доповнення до цього методу, запропонував також проводити максимальне розгинання голови в шийному відділі. У Германії R. Boehm (1878 р. ) провів реанімацію тварин, із зупинкою кровообігу викликаною передозуванням хлороформу, шляхом зовнішнього (непрямого) масажу серця, а Maass (1892 р. ) використав цей метод на людях. У Норвегії K. Igelsrud (1901 р. ) вперше провів прямий (відкритий) масаж серця у хірургічного хворого, і до 1960 р. прямий масаж серця став основним методом реанімації.
G. V. Crile та D. H. Dolley (1906 р. ) вперше використали адреналін в експерименті для реанімації тварин.
Англійські фізіологи Ж. -Л. Превос (J. L. Prevost) та Ф. Бателлі (F. Batelli) у 1900 р. вперше провели електричну дефібриляцію серця на тваринах.
А. А. Кулябко у 1902 р. під час експерименту оживив серце через 20 хв. після його зупинки.
Під керівництво В. О. Неговського у 1936 р. була створена лабораторія проблем відновлення життєвих процесів при явищах, подібних до смерті. За ініціативою В. О. Неговського у 1956 р. було відкрито перше у Радянському Союзі відділення реанімації, яке було розташоване в Москві на базі лікарні ім. С. П. Боткіна, а у 1959 р. – перші бригади швидкої медичної допомоги.
16 грудня 1939 р. радянський лікар І. А. Бірілло, застосував методику внутрішньоартеріального нагнітання крові за Ф. А. Андреєвим, і вперше оживив людину.
Сучасний комплекс серцево-легеневої реанімації був створений Пітером Сафаром у 1961 р., який прийнято Всесвітньою асоціацією анестезіологів і використовується по теперішній час.
|
|
|
