 |
Розряд → СЛЦР протягом 2 хв. → Розряд → СЛЦР протягом 2 хв. → Розряд → СЛЦР протягом 2 хв. →.. (до тих пір, доки реєструється фібриляція).
|
|
|
|
Розряд → СЛЦР протягом 2 хв. → Розряд → СЛЦР протягом 2 хв. → Розряд → СЛЦР протягом 2 хв. → ... (до тих пір, доки реєструється фібриляція).
Енергія першого розряду, яка рекомендується у теперішній час повинна складати для монополярних дефібриляторів 360 Дж, як і енергія усіх наступних розрядів, для біполярних дефібриляторів рівень енергії повинен складати 150 (200) Дж (для дітей 2 Дж/кг) з наступним збільшенням останньої 300 Дж (для дітей 3 Дж/кг) до максимальної яка є на дефібриляторі – 360 Дж (для дітей 4 Дж/кг). Досягнув найбільшого значення, енергію не зменшують, а проводять усі наступні розряди з максимальним значенням та в поєднанні з медикаментозною терапією.
Найбільш часто використовують передньо-переднє розташування електродів: один електрод встановлюється біля правого краю груднини під ключицею, а другий латеральніше лівого соска між середньо-ключичною та середньо-пахвовою лінією (рис. 12).
Рис. 12. Схема розташування електродів дефібрилятора при проведенні електричної дефібриляції
Перед початком проведення дефібриляції необхідно від’єднати пацієнта від „слідкуючої” апаратури.
Дефібриляцію необхідно проводити в фазу видиху (при наявності самостійного дихання пацієнта), оскільки трансторокальний опір за цих умов зменшується на 8-10%. Густий волосяний покрив на грудній клітці обумовлює поганий контакт електродів зі шкірою пацієнта і підвищує імпеданс, тим самим, знижуючи ефективність розряду та підвищує ризик виникнення опіків. Доцільніше поголити грудну клітку на ділянках накладення електродів (якщо на це є час), однак в ургентних ситуаціях це не завжди можливо. Для покращення контакту „шкіра-електрод”, необхідно нанести на електроди та ділянки шкіри електропровідний гель (якщо нема можливості нанести гель, то використовують зволоження шкіри розчином NaCl 0, 9%). Оптимальний діаметр електродів є 11-12 см. У теперішній час в багатьох країнах використовують м’які електроди, які приклеюються до шкіри пацієнта і забезпечують щільний контакт, дозволяють безперервно реєструвати ЕКГ та „звільняють” руки реаніматора.
|
|
|
Також важливим є дотримання власної безпеки, та безпеки всіх учасників реанімації – ніхто не повинен торкатись шкіри пацієнта та його ліжка.
5. ІІІ етап СЛЦР.
ІІІ стадія – це тривала підтримка життя (постреанімаційний період) до якої відносять:
– оцінка стану хворого та перспективи його видужання;
– застосування засобів для відновлення абстрактного мислення хворого.
– інтенсивна терапія: застосування комплексу лікувальних засобів для корекції розладів внутрішніх органів (печінки, нирок тощо).
5. 1. Методи і засоби оцінки стану та визначення можливостей врятування хворого.
Одним з найперших завдань після успішно проведеної реанімації являється оцінка стану хворого. Вона умовно може бути розділена на дві частини:
І. Визначення причини яка викликала клінічну смерть, для запобігання повторних епізодів зупинки кровообігу, кожний з яких погіршує прогноз подальшого одужання хворого;
ІІ. Визначення ступеню тяжкості порушень гомеостазу організму в цілому і мозкових функцій зокрема, для визначення об’єму й характеру подальшої інтенсивної терапії.
Частіше за все причина клінічної смерті з’ясовується ще під час перших двох стадій СЛЦР. Виражені порушення з боку таких систем, як дихальна і серцево-судинна, а також з боку водно-електролітного балансу і кислотно-основної рівноваги самі по собі можуть бути причинами клінічної смерті.
Для визначення ступеню порушень гомеостазу використовується комплекс клінічних, біохімічних та інших досліджень. Відхилення, виявлені дослідженнях можуть відображати стадії функціональних порушень основних життєво важливих систем організму.
|
|
|
Таблиця 1
Стадії функціональних порушень життєво важливих систем у постреанімаційному періоді (Л. В. Усенко, 2002)
| Ста-дія | Час розвитку | Клінічні прояви |
|
Серцево-судинна система | ||
| І | Через 10-20 хв. після оживлення | Спостерігається гіпердинамічний синдромзі збільшенням серцевого викиду, тахікардією, збільшенням коронарного кровообігу і зниженням судинного опору |
| ІІ | Через 40-60 хв. | Відносна нормалізація кровообігуз відновленням серцевого викиду, периферичного опору та інших показників |
| ІІІ | Через 90-120 хв. | Розвивається гіподинамічний синдромз повторним погіршенням функцій серцево-судинної системи у вигляді синдрому “малого викиду” |
|
Система дихання | ||
| І | Через 10-20 хв. | Нормалізація системного дихання і структури дихального акту. Відновлюється самостійне дихання |
| ІІ | Через 25-60 хв. | Відзначається гіпервентиляція і посилення споживання організмом кисню |
| ІІІ | Через 3-6 год. | Продовжується посилене споживання організмом кисню |
| ІV | Понад 6 год. | При розвитку синдрому “малого викиду” продовжується гіпервентиляція на тлі повторного розвитку циркуляторної гіпоксії |
Тяжкість ушкоджень головного мозку внаслідок перенесеної клінічної смерті є визначальним чинником прогнозування результату і вибору тактики лікування хворого. Таке високе значення головного мозку пов’язане з кількома причинами: тканини головного мозку є найчутливішими до ішемії та гіпоксії, так як за нормальних умов споживають до 25% усього кисню, що надходить до організму; крім того, саме на головний мозок покладаються інтегруючі функції керування життєдіяльністю організму.
Отже, для вирішення подальшої тактики ведення хворого, необхідно знати прогностичні критерії.
1. Ранній початок – один з головних прогностичних критеріїв успіху (за відсутності несумісної з життям патології або травми).
2. Зупинка кровообігу у вигляді фібриляції краще піддається СЛЦР, ніж асистолія або електромеханічна дисоціація, оскільки останні дві являються наслідками первинної слабості міокарду або тяжкими наслідками метаболічних порушень.
|
|
|
3. Чим раніше відновить самостійний кровообіг, тим краще прогноз СЛЦР.
4. Гіпертермія, особливо рання, ознака майбутніх неврологічних розладів (у перші 6 год. після СЛЦР і t тіла близько 40ОС – ознака майбутньої смерті мозку; у перші 12 год. після СЛЦР і температура тіла близько 38ОС – ознака можливої подовженої коми).
5. Коронарний перфузійний тиск, тобто різниця між діастолічним аортальним та правопередсердним тиском, більше 14-15 мм рт. ст. – один із самих надійних сприятливих критеріїв (доведено, що 15 мм рт. ст. це поріг, який необхідний міокарду, щоб покрити затрати енергії на метаболізм „стоячого” серця).
6. Збереження або раннє відновлення самостійного дихання – сприятливий прогностичний критерій СЛЦР.
7. Старечій вік – один з несприятливих прогностичних критеріїв, хоча і не абсолютний.
8. Наявність аспірації до або під час проведення СЛЦР – несприятливий прогностичний критерій.
9. Неправильна форма зіниць – ще один з несприятливих прогностичних критеріїв.
M. Kentsch зі співавторами розробили спеціальну шкалу прогностичних критеріїв СЛЦР, яка починається за межами лікарні і закінчується у лікарні (табл. 2).
Таблиця 2.
|
|
|
