 |
Забруднення областей України цезієм-137 1 страница
|
|
|
|
| Адміністративно- територіальні одиниці | Площа зон забруднення, км2 | Сума | |||
| 1, 0-5, 0 Кі/км2 | 5, 0- 15, 0 Кі/км2 | 15, 0-40, 0 Кі/км2 | 40, 0 Кі/км2 | ||
| Вінницька | - | - | |||
| Волинська | |||||
| Дніпропетровська | - | - | - | ||
| Донецька | - | - | - | ||
| Житомирська | |||||
| Івано-Франківська | - | - | - | ||
| Київська | |||||
| Кіровоградська | - | - | - | ||
| Миколаївська | - | - | - | ||
| Одеська | - | - | - | ||
| Рівненська | - | - | |||
| Сумська | - | - | - | ||
| Тернопільська | - | - | - | ||
| Харківська | - | - | - | ||
| Хмельницька | - | - | - | ||
| Черкаська | - | ||||
| Чернівецька | - | - | |||
| Чернігівська | - | - | |||
| Всього по Україні | |||||
Україна впроваджує в життя ряд інших міжнародних проектів та програм (Міжнародну програму з питань охорони басейну Дунаю, Спільний проект з Міжнародним центром розвитку досліджень Канади, Проект «Збереження біорозмаїття Карпат», який фінансується Глобальним екологічним фондом та ін. ).
Україна є учасницею понад 20 міжнародних конвенцій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, а також більш як 10 двосторонніх угод у цій галузі. Зараз першочерговим завданням є приведення національного законодавства у відповідність з існуючими міжнародними правовими нормами і узгодження нових законодавчих актів з міжнародними вимогами. Важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва з організаціями в галузі охорони навколишнього середовища (ЮНЕП, ЄЕК ООН, ПРООН, МАГАТЕ, ФЛО, Глобальний екологічний фонд та ін. ).
Конференцією ООН (1972) встановлений Всесвітній день охорони навколишнього середовища – 5 червня, який відзначається з метою привернення уваги світової громадськості до проблем охорони довкілля.
|
|
|
Державна політика у сфері екологічної безпеки
Основні напрями державної політики з питань екологічної безпеки. Екологічна політика являє собою систему політичних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на врегулювання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території або світу загалом (глобальна політика). Екологічна політика структурується на рівні та сфери дій. Вона може бути глобальною, регіональною, національною та локальною, може бути спрямована на збереження тієї чи іншої екосистеми або біосфери загалом, торкатися різних аспектів людської діяльності.
Центральне місце в процесі формування загальної концепції екологічної політики посідають проблеми створення ефективних механізмів регулювання як найважливішого засобу політики у сфері природокористування, за допомогою якого реалізуються її соціальні, економічні та власне політичні начала. Практична реалізація екологічної сфери державної політичної діяльності, яка сьогодні практично в усіх країнах розглядається не тільки як найважливіша умова підтримання необхідної якості оточуючого середовища життя, екологічної рівноваги у природі і раціонального використання її ресурсів, але і як самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією національних і глобальних цілей, соціально-економічним розвитком сучасного суспільства. Під державною системою екологічної безпеки розуміють сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними й природними навантаженнями.
Система екологічної безпеки створюється і розвивається відповідно до Конституції України, указів Президента України, постанов Уряду, державних програм у цій сфері.
|
|
|
Основу цієї системи складають органи всіх гілок влади, що вживають заходи політичного, правового, економічного, силового чи іншого характеру, спрямовані на забезпечення екологічної безпеки в інтересах людей, суспільства та держави.
Повноваження органів забезпечення екологічної безпеки України, їхній склад, принципи та порядок дій визначається відповідними законодавчими актами України.
Конституція України покладає відповідні функції щодо забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування на Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади різного рангу.
У розробці, плануванні та експертизі законодавчих актів у галузі екології беруть участь різні комітети Верховної Ради, наприклад, Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інші комітети Верховної Ради України в межах своєї компетенції, науково-експертний та юридичний відділи Секретаріату Верховної Ради України та інші уповноважені органи.
Президент України є гарантом Конституції України, зокрема положення щодо забезпечення екологічної безпеки, прав громадян на забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля. Президент має право ухвалювати укази про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації та про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану в разі виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха, що становлять загрозу для життя і здоров'я людей. Президент України спирається на підпорядковані йому спеціальні органи, серед яких, насамперед, слід відзначити Раду національної безпеки і оборони України.
Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної екологічної політики, розробляє державні та міждержавні екологічні програми, забезпечує їх виконання, координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади у питаннях охорони навколишнього середовища, ухвалює, відповідно до закону, рішення про обмеження, призупинення або припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища. Кабінет Міністрів України забезпечує вжиття заходів, передбачених програмою ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ухвалює рішення з питань ліквідації інших аварій, катастроф, стихійних лих, здійснює у межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання земель, надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.
|
|
|
До повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій належить контроль за дотриманням земельного і природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів, відтворенням лісів. Виконавчі органи породжують питання про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, визначають в установленому порядку розміри відшкодування за забруднення довкілля та інші екологічні збитки підприємствам, установам і організаціям; визначають території для нагадування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів, погоджують проекти землеустрою та контролюють їхнє виконання. У межах їхньої компетенції ці органи вживають необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.
Чинне законодавство України покладає природоохоронні функції та заїдання на уповноважені органи державного управління. Вони сформульовані у відповідних законах України та підзаконних актах. В останніх відомча компетенція у концентрованому вигляді закріплена у відповідних положеннях.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» в екологічній сфері основними напрямами державної Політики з питань національної безпеки є:
здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкіллі, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;
|
|
|
поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;
запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;
стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;
реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань.
Пріоритетами національних інтересів України в техногенно-природній сфері є забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів.
З урахуванням цього, основними функціями суб'єктів системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в сфері забезпечення національної безпеки є:
вироблення концепцій, стратегій і програм у сфері техногенно-природної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії існуючим загрозам національним інтересам Україні і їх нейтралізації;
створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи;
удосконалення організаційної структури системи відповідно до завдань, що ставляться;
комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;
підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх ефективного застосування згідно з призначенням;
постійний моніторинг виливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в техногенно-природній сфері, прогнозування змін, що відбуваються в ній, та потенційних загроз національній безпеці;
прогнозування та оцінка наявних загроз, дестабілізуючих чинників, причин їх виникнення та наслідків прояву;
розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;
запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки в цій сфері та визначення витрат на ці цілі;
|
|
|
участь у двосторонньому і багатосторонньому міжнародному співробітництві в галузі безпеки, спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.
Виконання цих функцій дозволить забезпечити належний рівень безпеки та захисту населення в Україні, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій, що розглядається як невід'ємна частина державної політики забезпечений національної безпеки і державного будівництва.
Пріоритетні напрямки розвитку системи захисту населення від надзвичайних ситуацій. Виконання завдань забезпечення безпеки населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюється на принципах:
забезпечення конституційного права громадян на безпечне життя та відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій;
обов'язкової завчасності реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх наслідків;
максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та ліквідації їх наслідків;
урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб усіх рівнів за дотримання вимог законодавства з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
особистої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру;
вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Основні завдання розвитку системи захисту населення і територій від Надзвичайних ситуацій. У галузі захисту населення і територій від надзвичайнихситуацій техногенного та природного характеру:
удосконалення та розвиток нормативно-правової бази з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
планування та здійснення заходів запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
забезпечення готовності органів управління, сил і засобів системи захисту населення і територій до дій за призначенням;
вдосконалення інформаційного забезпечення в галузі аналізу та прогнозування надзвичайних ситуації, оцінки їх соціально-економічних наслідків та визначення на їх основі потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;
створення, збереження і раціональне використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація робіт із життєзабезпечення постраждалого населення;
здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі техногенної та природної безпеки;
розробка та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежна від форм власності та підпорядкування;
оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку та заходи, які вживаються;
навчання та тренування населення практичним діям при виникненні надзвичайних ситуацій;
міжнародне співробітництво у галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
В галузі поліпшення стану довкілля, сталого розвитку та зміцнення мінерально-сировинного потенціалу:
розв'язання гострих екологічних проблем у регіонах: України, розроблення проекту Комплексної програми поліпшення екологічного стану у гірничодобувних регіонах;
розвиток мінерально-сировинної бази, пошук і відкриття родовищ корисних копалин з метою створення власного виробництва необхідних видів мінеральної сировини та імпортозаміщення;
покращення стану інформованості громадськості, сприяння її участі у процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля;
розв'язання проблем поводження з відходами, насамперед з токсичними та непридатними, а також забороненими для використання хімічними засобами захисту рослин;
створення та впровадження нових технологій використання вторинних ресурсів та переробки відходів.
У галузі охорони праці та промислової безпеки:
реалізація Концепції управління охороною праці, вдосконалення відповідної нормативної бази;
підвищення рівня промислової безпеки та економічної зацікавленості суб'єктів господарювання у створенні безпечних і здорових умов праці;
створення системи експертної оцінки стану промислової безпеки та забезпечення технічного контролю за безпечністю виробництва;
запровадження диференційованих страхових тарифів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання залежно від ступеня ризику виникнення нещасних випадків, професійних захворювань, стану охорони праці;
створення системи післядипломної освіти та підвищення кваліфікації з питань охорони праці;
заходи з адаптації національного законодавства з питань охорони праці до законодавства ЄС.
Відповідно до завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність», підвищення рівня безпеки життєдіяльності населення, охорона довкілля, мінімізація наслідків чорнобильської катастрофи здійснювалися шляхом:
удосконалення державного управління у сфері захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через об'єднання сил пожежної охорони та військ цивільної оборони;
виконання завдань Програми забезпечення пожежної безпеки на період до 2010 року;
оптимізації структури та поетапного переоснащення сил і засобів реагування на надзвичайні ситуації для підвищення ефективності їх дій;
нагромадження матеріально-технічних резервів для вжиття запобіжних заходів та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до встановлених нормативів;
розвитку державної системи страхового фонду документації;
впровадження Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання;
удосконалення законодавства з метою посилення ефективності використання бюджетних коштів та забезпечення адресності соціального і медичного захисту осіб, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, створення банку даних та медичного реєстру цих осіб;
здійснення заходів щодо погашення заборгованості минулих років з виплати компенсації та надання пільг громадянам, постраждалим унаслідок Чорнобильської катастрофи;
створення умов для відродження і сталого економічного розвитку територій зазнали радіоактивного забруднення;
співпраці з міжнародною спільнотою щодо реалізації заходів із закриття ЧАЕС та розв'язання соціальних проблем, будівництва об'єкта «Укриття».
Державна політика України у галузі охорони довкілля. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження фонду українського народу є обов'язком держави.
Державна політика у сфері екології, як і в будь-якій іншій сфері, повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період, повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища.
Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);
складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, тобто саме це міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль з цих питань.
Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів зі збереження біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (HAH): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УAAH): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов'язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії та інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Екологічне право, як комплексна галузь права, являє собою сукупність правових норм на базі державного суверенітету та державної власності на основні об'єктів природи, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання природних ресурсів, їх поліпшення, відтворення поновлених природних ресурсів та охорони навколишнього середовища для задоволення життєво важливих потреб суспільства з урахуванням інтересів нинішнього і майбутніх поколінь людей.
Сферу правового регулювання в системі «природа – суспільство» становлять екологічні суспільні відносини. Вони виникають з приводу тих чи інших природних об'єктів, ресурсів, особливо комплексів, що перебувають під охороною, щодо яких встановлено визначений правовий режим.
Природні об'єкти складають матеріальні компоненти природного середовища, які мають соціально-економічне та біологічне значення для розвитку суспільства. Такими об'єктами природи є земля, її надра, води, ліси, тваринний та рослинний світ, атмосферне повітря.
Природні ресурси являють собою частину всієї сукупності природних умов існування людства та найважливіші компоненти його довкілля, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іншими словами, природні ресурси – це частина всієї сукупності природних умов існування людини; найважливіші компоненти природного середовища, що її оточує.
Природні умови – це природне для людей середовище, яке забезпечує можливість їх життя. До них належать атмосферне повітря, сонячна та геотермальна енергія, рельєф, клімат, опади тощо. Компонентами навколишнього середовища є земельні та водні ресурси, надра, рослинний та тваринний світ тощо.
Природні ресурси використовують у виробничих (для задоволення матеріальних потреб) та у невиробничих (для задоволення різноманітних культурно-оздоровчих та інших потреб) сферах. За ознаками кількісних та якісних змін відомі практично невичерпні (сонячне випромінювання, енергія припливів та відпливів, внутріземне тепло, 
води морів, океанів та ін. ) та вичерпні природні ресурси. Останні поділяються на не відновлювані (корисні копалини) та відновлювані (рослинний та тваринний світ). Відомі й варіанти іншого класифікаційного поділу природних ресурсів.
Система державного природоохоронного
законодавства
Природний комплекс, який особливо охороняється, являє собою ділянку природного середовища (земельну, лісову, водну, надрову), в межах якої є природні компоненти, що становлять особливу наукову або культурну цінність (типові або рідкісні ландшафти, спільнота рослинних і тваринних організмів, рідкісні геологічні утворення, види рослин, тварин, пам'ятки природи, національні природні парки тощо). Ці комплекси виокремлюють на карті місцевості. У цих межах забороняється будь-яка діяльність, що порушує природний стан названих об'єктів.
Екологічне право має свої методи правового регулювання. Під методами правового регулювання звичайно розуміють сукупність за кріплених у юридичних нормах способів (прийомів, засобів) впливу на поведінку людей, які беруть участь у регульованих правом суспільних відносинах. У юридичній літературі до структурних елементів методу правового регулювання відносять три способи впливу на поведінку суб'єктів правовідносин: дозвіл, розпорядження (позитивне зобов'язання) і заборона. Учасникам регульованих правом суспільних відносин у разі дозволу надаються права на активні дії у визначених правом межах можливої поведінки; у разі позитивного зобов'язання визначається належна поведінка, тобто покладаються обов'язки активної і конкретної поведінки (щось зробити, передати, припинити, заплатити); у разі заборони не дозволяється проводити визначеного роду діяння.
Аналогічні способи, детерміновані специфікою екологічних відносин, створюють у сукупності метод правового регулювання екологічного права. При цьому, реалізація наявності норм цієї галузі забезпечується ще чотирма способами, а саме: узгодження, рекомендації стимулювання належної поведінки та забезпечення законності.
Перелічені способи сприяють досягненню закріплених у правових нормах цілей щодо охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Вони забезпечують перетворення моделі належної можливої екологічної поведінки, передбаченої правом, у конкретну поведінку суб'єктів правовідносин.
Функціонування способів правового регулювання здійснюється по всьому ланцюгу екологічних правовідносин – виникнення, розвиток, припинення. При цьому загальнооздоровчим способом забезпечується процес становлення учасників екологічних правовідносин, наділення суб'єктивними правами та обов'язками та їх здійснення в рамках
зазначених екологічних вимог. Так, загальнооздоровчим способом забезпечується право загальнодоступного природовикористання (використання землі загального користування у населених пунктах, лісокористування, загальне водокористування). Цей спосіб здійснюється за принципом: дозволено все, крім дій, які прямо забороняються законом. Інші види природокористування реалізуються за допомогою способу правового регулювання. Він будується за принципом: заборонено все, крім дій, які дозволені нормами права.
Норми-заборони, притаманні екологічному праву, забезпечують охорону права державної власності на природні об'єкти. Самовільна відмова від права користування певним об'єктом природи, а також інші угоди в прямій чи прихованій формі, які порушують право державної власності на землю, її надра, води і тваринний світ, є недійсними. Норми-заборони унеможливлюють використання природних об’єктів не за цільовим призначенням, оберігають їх від забруднення, засмічування, виснаження та інших дій, що погіршують якісний стан природних ресурсів чи їх ушкодження, знищення.
Державне управління в галузі використання та охорони природних ресурсів є складником державного управління єдиним народногосподарським комплексом країни. Діяльність компетентних державних органів у галузі охорони природи та використання природних ресурсів становить поняття державного управління.
Дана діяльність спрямована на виконання трьох основних завдань: 1) забезпечення раціонального та ефективного використання природних ресурсів; 2) максимальне обмеження (усунення) негативного впливу антропогенного чинника на навколишнє середовище та екологічну рівновагу; 3) всесвітнє поліпшення та відновлення природних ресурсів. Виконання цих завдань має служити одній меті – забезпечити якісно новий рівень народного добробуту, зберігаючи при цьому якість навколишнього середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Джерела правового регулювання екологічних відносин. Розглядаючи джерела екологічного права, ми виходимо із загальнотеоретичного розуміння їх – у матеріальному і в юридичному сенсі. Під джерелом права в матеріальному сенсі розуміють матеріальні умови життя суспільства, його політичний та соціально-економічний лад, у юридичному – форму вираження і закріплення державної волі у вигляді нормативно-правових актів.
|
|
|
