 |
Забруднення областей України цезієм-137 4 страница
|
|
|
|
Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням із додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встановлюватися пільги з урахуванням статті 49 цього Закону.
Рішення про резервування приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі статті 53 цього Закону (стаття 55).
Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду (визначення, призначення, зміст та порядок ведення) визначений у розділі VIІІ Закону (статті 56, 57, 58, 59).
Четвертий розділ Закону «Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за додержанням їх режиму» визначає, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення покладається на служби їх охорони, які створюються в складі адміністрації заповідних територій зазначених категорій.
Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на адміністрації розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків та регіональних ландшафтних парків.
|
|
|
Місцеві ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 60).
До складу служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків загальнодержавного значення, працівники охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій. Служби охорони очолюють керівники адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Працівники служб охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право: 1) вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку з порушенням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон; 2) перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та здійснення іншої діяльності в межах відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду; 3) доставляти порушників установленого режиму з метою з'ясування особи; 4) складати протоколи про порушення вимог законодавства, надсилати їх відповідним органам для притягнення винних осіб до відповідальності; 5) вилучати у порушників предмети та знаряддя незаконного використання природних ресурсів, транспортні засоби, відповідні документи; 6) проводити особистий огляд осіб, речей, транспортних засобів та перевірку знарядь і продукції, одержаної внаслідок природокористування; 7) безперешкодно відвідувати підприємства, установи, організації, судна та інші транспортні засоби в межах відповідних територій, об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон для перевірки додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та природно-заповідний фонд; 8) вносити пропозиції до відповідних державних органів про припинення, зупинення чи обмеження будь-якої діяльності, що порушує вимоги законодавства про природно-заповідний фонд, давати обов'язкові для виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
|
|
|
Працівникам служби охорони може бути надано у встановленому порядку право носіння форми, а також зброї під час виконання службових обов'язків.
Законодавством України забезпечується правовий і соціальний захист працівників служби охорони та інших служб, що здійснюють охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду (стаття 61).
Державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами (стаття 62).
Закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (21. 09. 95 р. ) встановлює:
права та обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії;
діяльність, пов'язану з функціонуванням ядерних установок та джерел іонізуючих випромінювань;
правові основи міжнародних обов'язків країни у сфері використання ядерної енергії;
державне регулювання безпеки людей та навколишнього середовища;
дисциплінарну, цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері ядерної енергії.
Закон «Про екологічну експертизу» (9. 02. 95 р. ) регулює суспільні відносини у галузі екологічної експертизи для підтримання екологічної безпеки й охорони навколишнього середовища. У ньому закріплені:
раціональне використання та відтворення природних ресурсів;
захист екологічних прав та інтересів громадян та держави в цілому;
суб'єкти екологічної експертизи та форми експертизи й статус екологічного експерта;
відповідальність за порушення у цій сфері.
Стан навколишнього природного середовища орієнтується на визначені критерії, функції яких визначає система стандартів. Стандарти якості навколишнього середовища – це єдині вимоги, правила та нормативи, що встановлюються державними органами для оцінювання стану середовища та його окремих компонентів з метою охорони природи, раціонального використання її ресурсів, забезпечення оптимальної якості середовища.
|
|
|
Відповідно до масштабів своєї діяльності та порядку встановлення стандарти поділяються на державні, галузеві та регіональні.
Органами Держстандарту встановлені основні напрямки у стандартизації навколишнього середовища: призначення, класифікація; показники якості середовища; правила охорони та раціонального використання природних ресурсів; методика визначення параметрів стану середовища, захист середовища від забруднення.
Система стандартів поділяється на дві великі підсистеми: підсистему основних та додаткових стандартів (1 розділ).
Підсистема основних стандартів установлює вимоги, які безпосередньо відносяться до параметрів стану навколишнього середовища у цілому (рис. 2. 2).
Рис. 2. 2. Основні стандарти стану середовища
Граничнодопустимі концентрації шкідливої дії встановлюють порогову величину пилового, газового, теплового, радіаційного та шумового забруднення навколишнього середовища шкідливими для здоров'я людей, рослинного та тваринного світу домішками, викидами та відходами господарської діяльності.
Граничнодопустимі концентрації (ГДК) – це максимальна кількість шкідливих речовин у одиниці об'єму або маси водного, повітряного та ґрунтового середовища, яка практично не впливає на здорожи. Вони, єдині на усій території країни.
Граничнодопустимі навантаження (ГДН) – це граничні значення; державного або рекреаційного, навантаження на природне середовище; встановлені з урахуванням ємності середовища, його ресурсного потенціалу можливості до відновлення, з метою охорони середовища від забруднення. Нормуються також граничнодопустимі надлишкові кількості (ГДНК) – кількість шкідливих речовин у продуктах та живих організмах, які мають здатність акумулюватись у ділянках та ланцюгах живлення.
|
|
|
Санітарно-захисні нормативи застосовуються для встановлення санітарних норм джерел водокористування, зелених зон міст, промислових підприємств, курортів тощо. Санітарні нормативи включають будівельні норми та правила проектування промислових об’єктів та затверджуються Держбудом, Держстандартом та Міністерством охорони здоров'я.
Виробничо-господарські стандарти нормують:
граничнодопустимі викиди (ГДВ) – обсяг (кількість) забруднювальних та інших речовин, які потрапляють за одиницю часу в атмосферу, водойми, ґрунти та надлишок яких призводить до негативних наслідків для середовища;
граничнодопустимі рівні (ГДР) – вплив на людей чинників середовища: шуму, вібрації, забруднень, які діють періодично або протягом усього життя та не викликають соматичних або психічних захворювань чи будь-яких змін у стані здоров'я;
граничнодопустиму дозу (ГДД) – кількість шкідливих речовин, які не залишають згубних наслідків на організм;
граничнодопустимі надходження (ГДН) – кількість речовин забруднювача, який надходить на визначену площу біоценозу за одиницю часу в кількостях, що не перевищують ГДК.
Технологічні нормативи встановлюють граничнодопустимі скиди (ГДС) – максимально допустима маса забруднювальних речовин, які дозволяється скидати у водний об'єкт зі стічними водами, а потім виводити з нього за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті.
Підсистема додаткових стандартів установлює організаційні, правові та термінологічні передумови для розробки та функціонування основних стандартів. Вона включає стандарти екологічної технології, еколого-організаційні та еколого-правові стандарти.
До термінологічних стандартів належать:
ГОСТ 17. 2. 1. 03-84 «Охрана природы. Атмосфера. Термины и определения контроля загрязнения»;
ГОСТ 17. 4. 1. 03-84 «Охрана природы. Почвы. Термины и определения химических загрязнителей»;
ГОСТ 17. 4. 1. 0-83 «Охрана природы. Рекультивация земель. Термины определения»;
ГОСТ 17. 6. 1. 01-83 «Охрана природы. Охрана и защита лесов. Tермины и определения».
Екологоорганізаційні стандарти диктують вимоги до керівництва та контролю окремих видів діяльності або об'єктів (ГОСТ 17. 2. 3. 01-86 «Охрана природы. Атмосфера. Правила контроля воздуха в населенных пунктах»). Екологоправові стандарти – вимоги до форм правових актів.
Установлена спеціальна структура позначення стандартів у галузі охорони природи. ГОСТ 17. 2. 1. 01-76 «Охрана природы. Атмосфера. Классификация выбросов по составу» означає:
|
|
|
ГОСТ – державний стандарт;
17 – номер системи стандартів у галузі охорони природи;
2 – шифр комплексу стандартів у галузі захисту атмосфери;
1 – шифр групи термінів та визначень;
01 – порядковий номер стандарту;
76 - рік реєстрації стандарту. Існують шифри комплексів стандартів: 1 – гідросфера; 2 – атмосфера; 3 – ґрунти; 4 – землі; 5 – флора; 6 – фауна; 8 – надра.
Для оцінювання відповідності чинних стандартів із сучасним рівнем розвитку науки, техніки та виробництва Держстандарт проводить систематичні перевірки всіх стандартів. У результаті цих перевірок може бути обмежено чи продовжено чинність певного стандарту або зовсім відмінено його. Для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, узгодження та підготовки до затвердження державних стандартів та інших нормативних документів створюються технічні комітети. Нині час працює технічний комітет стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів», за яким закріплені об'єкти стандартизації: раціональне природокористування; охорона повітря, біоресурсів; паспортизація відходів та технологій перероблення; радіаційна екологія.
За останні роки розроблено та прийнято понад 100 держстандартів у галузі охорони природи, переліку класифікацій, паспортизації методів та правил контролю стану навколишнього середовища. Основна концепція стандартизації на сьогоднішній день має на меті нормативне значення потреб комплексного управління охороною довкілля та забезпечення екологічної безпеки у всіх сферах діяльності людей.
|
|
|
