Забруднення областей України цезієм-137 3 страница

Громадяни зобов'язані додержуватися вимог, встановлених з метою боротьби з побутовим шумом у квартирах, а також у дворах житлових будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.

Розділ ІV Закону присвячений додержанню вимог щодо охорони атмосферного повітря під час проектування, будівництва або реконструкції промислових об’єктів.

Планування, розміщення, забудова і розвиток міст та інших населених пунктів повинні здійснюватися з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог щодо охорони, раціонального використання та екологічної безпеки атмосферного повітря.

У населених пунктах, у зоні яких на атмосферне повітря впливає діяльність кількох підприємств, установ і організацій, за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування розробляються зведені проекти нормативів гранично допустимих викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і шкідливих впливів на нього фізичних та біологічних чинників. У випадках, коли за розрахунками у зведених проектах або результатами спостережень за станом атмосферного повітря виявляється перевищення нормативів екологічної безпеки, органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Міністерства охорони здоров'я України можуть встановлювати для окремих підприємств, установ та організацій більш суворі нормативи гранично допустимих викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників. Такі підприємства, установи та організації зобов'язані розробити додаткові заходи щодо зменшення рівнів шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних чинників у порядку, визначеному статтею 8 цього Закону.

У разі неможливості зменшення викидів забруднювальних речовин і зниження рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря до встановлених нормативів діяльність відповідних підприємств, установ, організацій, споруд та інших об'єктів припиняється або їх виробничий профіль змінюється відповідно до статей 15, 17, 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (стаття 24).

З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової за6удови, масового відпочинку і оздоровлення населення під час визначення місць розташування нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, які впливають на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони.

Якщо внаслідок порушення встановлених розмірів та режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні мешканців, виведенні з цих зон об'єктів соціального призначення або здійсненні інших заходів, підприємства, організації та установи, місцеві органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування повинні вирішувати питання про фінансування необхідних робіт і заходів та терміни їх реалізації. У випадках, коли здійснення зазначених заходів спричинено введенням нових нормативів, питання їх фінансування та терміни реалізації вирішуються Кабінетом Міністрів України (стаття 25).

Проектування, розміщення, будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування повинно здійснюватися з обов'язковим додержанням норм екологічної безпеки, врахуванням сукупної дії викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних чинників усіма діючими і запланованими для будівництва спорудами та іншими об'єктами, а також з урахуванням накопичення забруднення в атмосфері, транскордонного його перенесення, особливостей кліматичних умов.

Забороняється будівництво та введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря (стаття 27).

Законом забороняється впровадження відкриттів, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій та систем, якщо вони не відповідають установленим в Україні вимогам щодо охорони атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності (стаття 29).

Розділ V «Регулювання відносин у галузі використання атмосферного повітря» стосується використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення (стаття 30), обов'язків підприємств, установ та організацій, діяльність яких пов'язана з використанням атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення (стаття 31) та обмеження або припинення такого використання (стаття 32).

Розділ VI «Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного пові­тря» складається з 5 статей, а саме: «Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення охорони та використання атмосферного повітря» (стаття 33), «По­рядок встановлення лімітів викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і рівнів шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних чинників» (стаття 34), «Порядок визначення нормативів плати і стягнення платежів за забруднення атмосферного повітря та за інші шкідливі впливи на нього» (стаття 35), «Плата за використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення» (стаття 36) та «Розподіл платежів за забруднення атмосферного повітря, інші шкідливі впливи на нього та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення» (стаття 37).

Розділ VII присвячений контролю у галузі охорони атмосферного повітря. Державний контроль здійснюється: місцевими органами державної виконав­чої влади; Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та його органами на місцях; Міністерством охорони здоров’я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин в атмосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), інших правил і нормативів, спрямованих на відвернення негативного впливу на здоров'я людей; Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних чинників, установлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки; іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України (стаття 39).

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря.

Підприємства, установи, організації та інші органи зобов'язані здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів в атмосферне повітря від забруднювальних речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників, оснащенням їх приладами, необхідними для постійного нагляду за ефективністю очищення, додержанням нормативів викидів забруднюючих речовин і рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників та додержанням інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря (стаття 40).

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до статті 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (стаття 41).

Розділ VIII «Державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря» визначає, що державному обліку підлягають: об'єкти, які шкідливо впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря; обсяг атмосферного повітря, що використовується як сировина основного виробничого призначення; види та обсяг шкідливих речовин, які викидаються в атмосферне повітря; види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря.

Державний облік здійснюється за критеріями, що визначаються: у частині викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення – Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України; у частині шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря – Міністерством охорони здоров'я України.

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 42).

Збір, опрацювання, збереження та аналіз інформації про стан атмосферного повітря здійснюється в рамках єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров'я України, Державного комітету України з гідрометеорології, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря (стаття 43).

У IX розділі перелічені правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря, а саме: 1) порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря; 2) перевищення лімітів і нормативів гранично допустимих викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря; 3) перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря; 4) викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів; 5) здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат; 6) впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля в зарубіжних країнах та експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря; 7) порушення правил складування й утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря; 8) проектування і будівництво об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря; 9) невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря; 10) відмова від надання своєчасної, повної та вірогідної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення даних про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші правопорушення в галузі охорони та використання атмосферного повітря.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть відповідальність згідно з актами законодавства України.

Спори з питань охорони і використання атмосферного повітря вирішуються в порядку, встановленому законодавством України (стаття 44).

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, у порядку та розмірах, встановлених законодавством України (стаття 45).

Участь України в міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря викладається в розділі X, де зазначено, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до законодавства України та міжнародних угод, ратифікованих Україною.

Якщо міжнародними договорами встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 46).

Водний кодекс (1995 р. ) забезпечує правову охорону вод від забруднення та регулює порядок водокористування. У ньому визначені:

пріоритет питного та господарчого водокористування;

обов'язки водокористувачів щодо раціонального використання них об'єктів;

зони санітарної охорони та водоохоронні зони лісів;

види відповідальності за порушення водного законодавства.

Водний кодекс встановлює пріоритет питного і побутового водокористування. З метою охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються округи і зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

У Водному кодексі закріплені обов'язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об'єктів, економного використання води, відновлення і покращання якості вод. Власники засобів водного транспорту, лісосплавні організації повинні не допускати забруднення і засмічення вод внаслідок втрати масел, хімічних речовин і нафтопродуктів, деревини.

У Водному кодексі встановлено кримінальну або адміністративну відповідальність за порушення водного законодавства, а також передбачено відшкодування збитків, які заподіяні порушенням водно-законодавства.

Лісовий кодекс (21. 01. 94 p. ) регулює відносини стосовно охорони та відновлення лісів, підвищення їх продуктивності, раціонального використання лісових ресурсів. У ньому викладені:

основні задачі, зміст та вимоги організацій лісового господарства;

критерії поділу лісів, згідно з екологічним та державним значенням;

види загального та спеціального використання лісових ресурсів;

права та обов'язки лісокористувачів;

оплата за використання лісових ресурсів;

відповідальність за порушення законодавства.

У Лісовому кодексі визначені основні завдання, вимоги і зміст ор­ганізації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за їх екологічним і господарським значенням; встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права та обов'язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання лісових ресурсів, економічне стимулювання охоро­ни, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Осо­би несуть відповідальність за порушення Лісового кодексу.

Кодекс про надра (24. 07. 94 р. ) регулює відносини щодо забезпечення раціонального комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині. Кодекс встановлює:

охорону надр та гарантію безпеки людей;

поняття «охорона надр»;

порядок та види користування надрами;

права та обов'язки користувачів надрами;

плату за користування надрами; основні вимоги у галузі охорони надр;

перелік правопорушень законодавства та види відповідальності.

Кодекс визначає поняття про надра, порядок і види користуван­ня надрами, права та обов'язки користувачів надр, встановлює плату за користування надрами, основні вимоги в галузі охорони надр.

У Кодексі про надра встановлений перелік правопорушень законодавства про надра, які тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Закон «Про природно-заповідний фонд» (16. 06. 92 р. ) визначає:

правові основи організації, охорони та використання природно-заповідного фонду;

природні комплекси та об'єкти;

охорону фонду;

відповідальність за порушення законодавства.

Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного ба­лансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

У розділі І «Загальні положення» дається класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, до яких належать: 1) природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки і парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва, залежно від їх екологічної та наукової цінності можуть бути загальнодержавними або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками або пам'ятками природи, ­мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Визначені форми власності на території та об'єкти природного фонду. Території природних заповідників, заповідні зони біосфери заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України.

Регіональні ландшафтні парки, зони – буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані на­ціональним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва - можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.

У разі зміни форми власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва - землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання (стаття 4).

У статті 5 визначені правові засади функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Підкреслюється, що завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і підтверджуються: Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення); органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України на місцях (щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Завдання, особливості природоохоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі цього Закону безпосередньо в їх первинних документах.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки місцевого значення та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами. При цьому, збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується таким чином: 1) встановленням заповідного режиму; 2) організацією систематичних спостережень за станом природних комплексів та об'єктів; 3) проведенням комплексних досліджень з метою розроблення наукових основ їх збереження та ефективного використання; 4) додержанням вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз; 5) запровадженням економічних важелів стимулювання їх охорони; 6) здійсненням державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; 7) встановленням підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; 8) здійсненням широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; 9) проведенням інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду (стаття 8).

Території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися в таких цілях: природоохоронних, науков-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, освітньо-виховних, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановле­ним вимогам щодо охорони, відтворення та використання природних комплексів та окремих об'єктів (стаття 9).

Громадяни України з питань охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду мають право на: 1) участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду, у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативному впливові на них господарської діяльності; 2) внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об'єктів; 3) ознайомлення з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користування з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму; 4) участь у здійсненні громадського контролю за охороною територій та об'єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Законодавством України можуть бути визначені й інші права громадян з питань охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 10).

Розділ ІІ Закону «Управління в галузі організації охорони та використання природно-заповідного фонду» визначає спеціально уповноважений орган державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду (стаття 11), управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду (стаття 12) та регламентує участь громадян в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду.

Об’єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, мають право на участь в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, а саме: 1) внесення пропозицій щодо організації нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об'єктів; 2) сприяння державним органам у їх діяльності в цій сфері; 3) участі у встановленому порядку в проведенні екологічної експертизи об'єктів, що негативно впливають або можуть негативно вплинути на стан територій та об'єктів природно-заповідного фонду; 4) участі в контролі за додержанням режиму таких територій та об'єктів; 5) здійснення відповідно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами (стаття 13).

Розділ III Закону визначає режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Він стосується як природних та біосферних заповідників (глави 1-2, статті 15, 16, 17, 18, 19), так і національних, регіональних природних парків та заказників (глави 3-4, статті 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26).

Окремі глави Закону присвячені: пам'яткам природи (глава 6, статті 27, 28), заповідним урочищам (глава 7, статті 29, ЗО), ботанічним садам (глава 8, статті 31, 32), дендрологічним паркам (глава 9, статті 33, 34), зоологічним паркам (глава 10, статті 35, 36), паркам – пам'яткам садово-паркового мистецтва (глава 11, статті 37, 38).

Законом визначаються також охоронні зони територій та об’єктів парково-заповідного фонду (розділ IV, статті 39, 40).       

Розділ V «Науково-дослідні роботи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду» визначає мету наукових досліджень (стаття 41), основні засади забезпечення організації наукових досліджень (стаття 42) та літопис природи територій та об'єктів природно-заповідного фонду України (стаття 43).

Економічне забезпечення організації та функціонування природно-заповідного фонду викладені в розділі VI Закону, статті 44-50.

Розділ VII визначає порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Попередній розгляд клопотань про їх створення викладений у статті 52.

Клопотання про необхідність створення або оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду попередньо розглядається у місячний термін; щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення - Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України; щодо територій та об'єктів місцевого значення - органами цього міністерства на місцях.  

У разі схвалення клопотань Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та його органами на місцях, їх погоджують із власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.

На підставі результатів погодження клопотань Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України забезпечує розроблення спеціалізованими проектними та науковими установами проектних природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Розроблення проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам'яток природи та парків - пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення - забезпечується органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України на місцях.

Забезпечення розроблення проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено зацікавленим державним органам або установам.

Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду підлягають державній екологічній експертизі.

У разі позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду всі матеріали передаються Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України або його органами на місцях до державних органів, уповноважених приймати рішення щодо створення або оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків та відведення їм земельних ділянок, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України після розгляду цього питання відповідно до міжнародних угод.

Рішення про організацію або оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) радами народних депутатів.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам і видачі документів на право користування землею визначається Земельним кодексом України.

Заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, які вони займають, передаються пілд охорону підприємств, установ, організацій та громадян органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України з оформленням охоронного зобов'язання (стаття 53).

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій або об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 50-53 цього Закону (стаття 54).

З метою недопущення знищення або руйнування внаслідок господарської
діяльності цінних для заповідання природних територій та об'єктів, до прийняття в установленому порядку рішень про організацію або оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів, проводиться їх резервування.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: