 |
Забруднення областей України цезієм-137 2 страница
|
|
|
|
Серед нормативно-правових актів, які регулюють екологічні відносини, що виражають екологічну політику України, слід виділи Конституцію України, Закони, Укази, Постанови та Розпорядження уряду, нормативні акти галузевих органів державного управління, рішення місцевих рад та їх виконавчих структур, локальні нормативні акти.
Прикладом комплексного вирішення проблеми правового регулювання екологічних відносин є правотворча діяльність вищого органу державної влади України, який з цих питань прийняв низку законодавчих актів.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональні використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід'ємна умова сталого економічного і соціального розвитку України.
З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
Правова охорона навколишнього середовища – це сукупність державних заходів, закріплених у праві, які здійснюються з метою збереження та покращення сприятливих умов для життя людини, запобігання негативному впливу суспільства на навколишнє середовище Правове регулювання відносин у сфері «людина – природа – суспільство» встановлює та закріплює права та обов'язки учасників цих відносин, а також забезпечує реалізацію цих прав та обов'язків (наприклад, визначає права та обов'язки водокористувачів, умови та порядок користування водою, штрафні санкції за їх порушення).
|
|
|
Правове регулювання здійснюється за допомогою норм права. У них визначені: межі державного суверенітету щодо природних об’єктами, об'єктів природокористування (повітря, вода, земля, надра, рослинний та тваринний світ), учасники відносин природокористування та охорони навколишнього середовища, права та обов'язки цих учасників, відповідальність за порушення в цій галузі.
Правові норми – це закони та підзаконні акти, які можуть бути умовно класифіковані за напрямками їх дії (рис. 2. 1).
Рис. 2. 1. Класифікація законодавчих актів
щодо охорони навколишнього середовища
Норми щодо охорони природи та природокористування закріплені Конституцією України (ст. 13, 14, 16, 50, 66), у них визначені:
об’єкти природокористування;
забезпечення екологічної безпеки та збереження генофонду;
гарантії доступу до інформації про стан навколишнього середовища.
Згідно з Конституцією України, прийнятою Верховною Радою 28 червня 1996 року, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, тобто довкілля, є об'єктами права власності українського народу. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівновагі і на території України, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.
Норми, присвячені охороні цілих природних комплексів, зафіксовані у постановах уряду «Про заходи щодо попередження забруднення басейнів Чорного та Азовського морів», «Про встановлення відповідальності за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для життя ресурсів моря».
Основним законом, який регулює екологічний стан у країні, є Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (від 25. 07. 91р). У ньому визначені основні принципи охорони навколишнього середовища:
|
|
|
пріоритет вимог екологічної безпеки;
гарантованість екологічної безпеки життя та здоров'я людей;
збереження цілісності природних об'єктів;
екологізація матеріального виробництва;
розв'язання проблем охорони середовища на основі широкої між народної співпраці.
Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Завданням його є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки запобігання негативному впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних об'єктів, пов'язаних і історико-культурною спадщиною.
Основними заходами охорони навколишнього середовища є такі: а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічній стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів у ході здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності; б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; д) збереження просторової та видової різноманітності та цілісності природних об'єктів і комплексів; є) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; є) обов'язковість екологічної експертизи; ж) гласність і демократичність у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє при-середовище; и) безкоштовність загального і вартість спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; і) стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії чинників, які негативно впливають на екологічну обстановку; й) поєднання заходів стимулювання та відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.
|
|
|
Об’єктами правової охорони навколишнього середовища є навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси – залучені до господарського обігу і такі, що не використовуються в народному господарстві в цей період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.
У Законі чітко визначені екологічні права громадян (стаття 9). Громадяни, зокрема, мають право на: а) безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище;... ж) одержання екологічної освіти.
При цьому, екологічні права (стаття 10) забезпечуються: а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; ... є) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Порядок з екологічними правами громадян, Закон покладає на них обов'язки в галузі навколишнього природного середовища (стаття 12). Громадяни України зобов'язані: а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; ... д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
|
|
|
У розділі III визначені повноваження рад народних депутатів у галузі охорони навколишнього природного середовища – від компетенції Верховної Ради України (стаття 13), Верховної Ради Криму (стаття 14) до повноваження місцевих рад народних депутатів (стаття 15).
У розділі IV «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища» визначені дії управління в галузі його охорони (стаття 16) з боку Кабінету Міністрів України (стаття 17), уряду Автономної республіки Крим (стаття 18), виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад і народних депутатів (стаття 19), спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів (стаття 20) та повноваження громадських об’єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища (стаття 21).
Особливе місце в Законі відводиться екологічній експертизі (розділ IV), у тому числі об'єктам екологічної експертизи (стаття 27), де, зокрема, зазначається, що експертизі підлягають матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи та об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище чи створення небезпеки для здоров'я людей.
Розділ V Закону присвячений спостереженню, прогнозуванню, обліку та інформуванню в галузі навколишнього природного середовища: моніторинг (стаття 22), кадастри природних ресурсів (стаття 23), державний облік об’єктів, які шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища (стаття 24), та інформування про його стан (стаття 25).
У VII розділі Закону «Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища» визначені завдання стандартизації та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища (стаття 31), екологічні стандарти (стаття 32) та екологічні нормативи (стаття 33). Система екологічних нормативів включає: а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично припустимий вміст шкідливих речовим і продуктах харчування); б) гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників.
|
|
|
При цьому зазначається, що екологічні нормативи повинні відповідати охороні навколишнього природного середовища та здоров'я людей від негативного впливу його забруднення.
Питання, що стосуються контролю та нагляду в галузі охорони навколишнього природного середовища, викладені у розділі VIII Закону, де визначені завдання та державний контроль (статті 34, 35), а також громадський контроль (стаття 36) та прокурорський нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (стаття 37).
У IX розділі визначене регулювання використанням природних ресурсів Законодавство гарантує громадянам право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безкоштовно. Визначені природні ресурси республіканського та місцевого значення (стаття 39) та викладені екологічні вимоги до використання природних ресурсів (стаття 40).
Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища викладений у X розділі Закону. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища викладені в статті 42, а плата за спеціальне використання та забруднення навколишнього природного середовища – в статтях 43, 44. Розподіл платежів за використання природних ресурсів та фонди охорони навколишнього середовища викладені в статтях 46 і 47. Окремі статті Закону присвячені стимулюванню в системі охорони навколишнього природного середовища (стаття 48) та екологічному страхуванню (стаття 49).
У розділі XI Закону викладені заходи щодо забезпечення екологічної безпеки. Дається визначення екологічної безпеки (стаття 50): це такий стан навколишнього середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.
Викладаються (стаття 51) екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, уведення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів. Екологічна безпека гарантується громадянам охороною навколишнього середовища: під час застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (стаття 52); від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (стаття 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних чинників та радіоактивного забруднення (стаття 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (стаття 55); у процесі розвитку населених пунктів.
Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, запобігання та стабілізації негативних природних процесів і явищ (стаття 60). Законом визначаються курортні та лікувально-оздоровчі зони (стаття 62); рекреаційні зони (стаття 63), а також рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення у природних умовах на території держави, види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України.
Розділ ХІІІ Закону визначає зони надзвичайних екологічних ситуацій (стаття 65) та вимоги щодо запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків (стаття 66), а також порядок вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища (стаття 67).
Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (стаття 68) несуть особи, винні у: а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;... б) приниженні честі та гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безплатному вилученню, а знаряддя правопорушення – конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища.
Службові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за подання державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішенням їх управлінських органів, позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (стаття 69), підлягає компенсації, зазвичай у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного до використання за цільовим призначенням.
Власники джерел підвищеної екологічної небезпеки зобов’язані компенсувати шкоду, заподіяну громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що вона спричинена стихійними природними явищами чи навмисними діями потерпілих.
У статті 70 ідеться про адміністративну та кримінальну відповідальність за екологічні правопорушення і злочини – визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним Кодексом України.
Міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища викладені в статті 71 «Участь України в міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього природного середовища» та в статті 72 «Обов’язок іноземних юридичних осіб і громадян та осіб без громадянства щодо додержання законодавства України про охорону навколишнього середовища».
Земельний кодекс (13. 03. 92 p. ) регулює охорону та раціональне використання земель. У ньому визначені:
форми власності на землю (державна, колективна, приватна);
охорона цінних та продуктивних земель;
право на отримання земельних ділянок (за плату або безплатно);
обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів;
відповідальність землекористувачів за порушення закону.
В цьому кодексі встановлено три форми власності на землю: державна, колективна і приватна. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватися в постійне або тимчасове користування, в т. ч. на умовах оренди.
Земельний кодекс встановив переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.
Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів та ін. ) досягається встановленням особливого порядку їх вилучення для державних і громадських потреб (тільки як виняток, за рішенням Верховної Ради України). Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних, сільськогосподарських установ, заповідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, поховань та археологічних пам'яток не допускається.
З метою охорони земель Земельний кодекс установлює обов'язки власників земельних ділянок і землекористувачів:
використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;
підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;
здійснювати захист земель від водної і вітрової ерозії, забруднення заболочення, засолення та інших процесів руйнування для збереження підвищення родючості землі.
При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів та споруд повинно передбачатися дотримання екологічних та санітарних вимог щодо охоронних земель.
У разі порушення вимог земельного законодавства вступає в дію адміністративна, кримінальна або цивільна (відшкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством України.
Закон «Про охорону атмосферного повітря» (16. 11. 92 р. ) спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його обновлення та покращення екологічної безпеки життєдіяльності людей, недопустимість шкідливої дії на навколишнє природне середовище.
У законі висвітлені питання:
екологічні стандарти та нормативи у галузі охорони повітря;
контроль за обсягом та складом забруднювальних речовин;
вплив діяльності людини на погодні умови;
вимоги до охорони атмосфери;
перелік порушень законодавства про охорону атмосфери.
Цей Закон спрямовано на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Він визначає правові та організаційні основи й екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря. У розділі II, що стосується «Стандартизації і нормування у галузі охорони атмосферного повітря», найважливішими статтями, які мають відношення до охорони здоров'я людини, є стаття 4 «Завдання стандартизації і нормування в галузі охорони атмосферного повітря»; стаття 5 «Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря»; стаття 6 «Нормативи у галузі охорони атмосферного повітря»; стаття 7 «Нормативи, екологічної безпеки атмосферного повітря». Зміст цих статей полягає в тому, що для оцінювання стану атмосферного повітря встановлюються єдині для території України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, а саме: гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин в атмосферному повітрі для людей та об'єктів навколишнього природного середовища; гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря для людей та об'єктів навколишнього природного середовища.
У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин та рівні інших шкідливих впливів на атмосферне повітря.
Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Статті 8, 9 присвячені нормативам гранично допустимих викидів за6руднювальних речовин стаціонарними джерелами, а також під час експлуатації технологічного та іншого обладнання споруд та об'єктів в атмосферне повітря шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних чинників.
У розділі III «Заходи щодо охорони атмосферного повітря» в стаття 12, 13 регламентуються обов'язки підприємств, установ і організацій щодо охорони атмосферного повітря та регулювання викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Згідно зі статтею 15 «Регулювання рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря» та статтею 16 «Регулювання шкідливих впливів на атмосферне повітря у разі відсутності нормативів» місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни під час здійснення своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря і здоров'я людини. Шкідливі впливи на атмосферне повітря, для яких ще не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки, забороняються.
Особливого значення в Законі надається заходам щодо охорони атмосферного повітря під час аварійних ситуацій та відвернення і зменшення забруднення повітря автотранспортними та іншими пересувними засобами й установками, а також шкідливого впливу їх фізичних чинників.
Підприємства, установи й організації, викиди забруднювальних речовин або шкідливі впливи фізичних та біологічних чинників яких у разі перевищення встановлених граничних нормативів, аварій та несприятливих метеорологічних умов можуть призвести до надзвичайних екологічних ситуацій, зобов’язані мати заздалегідь розроблені плани заходів щодо охорони атмосферного повітря, погоджені з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров’я України, місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виникнення таких надзвичайних екологічних ситуацій керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані негайно у встановленому порядки про це органи, що здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, і вжити заходів щодо охорони атмосферного повітря та ліквідації причин і наслідків його забруднення (стаття 17).
З метою відвернення і зменшення забруднення атмосферного повітря автотранспортними та іншими пересувними засобами й установками та шкідливого впливу їх фізичних чинників здійснюються такі заходи: 1) розроблення і виконання комплексу дій щодо зниження токсичності викидів, знешкодження шкідливих речовин та зменшення шкідливого фізичного впливу під час проектування виробництва, експлуатації та ремонту автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів і установок; 2) переведення транспортних засобів на менш токсичні види енергії та палива; 3) раціональне планування і забудова населених пунктів із дотриманням необхідної відстані до автомобільних шляхів; 4) виведення з густонаселених житлових кварталів за межі міста автотранспортних підприємств, автозаправних станцій, вантажного транзитного автомобільного транспорту; 5) обмеження в'їзду автомобільного транспорту та інших пересувних засобів і установок у селищні зони, місця відпочинку і туризму; 6) поліпшення утримання в належному стані автомобільних шляхів 
та вуличних покриттів; 7) упровадження в містах автоматизованих систем регулювання дорожнього руху; 8) вдосконалення технологій транспортування та зберігання палива, забезпечення постійного контролю за якістю палива на нафтопереробних підприємствах і автозаправних станціях; 9) удосконалення діяльності контрольно-регулювальних та діагностичних пунктів з перевірки вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах автотранспортних та інших пересувних засобів і установок, а також їх шкідливого фізичного впливу на атмосферне повітря.
Виробництво й експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у яких вміст забруднювальних речовин у відпрацьованих газах перевищує нормативи або рівні шкідливого впливу фізичних чинників, забороняються (стаття 19).
Вимоги щодо охорони атмосферного повітря під час застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, видобування корисних копалин та проведення вибухових робіт, а також у разі забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами, викладені в статтях 20, 21 та 22 Закону.
Наголошується, що переліки засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, використання яких дозволяється в господарській діяльності, а також способи їх застосування погоджуються з Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.
Під час створення нових препаратів повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій і методи визначення залишкової кількості цих препаратів у атмосферному повітрі.
Підприємства, установи та організації, а також громадяни зобов'язані додержуватися правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, щоб не допустити забруднення атмосферного повітря (стаття 20).
Видобування корисних копалин та вибухові роботи повинні проводитися з додержанням правил щодо відвернення або зниження рівнів забруднення атмосферного повітря способами, погодженими з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України та іншими органами відповідно до законодавства України.
Розміщення в населених пунктах нових териконів і відвалів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього, забороняється (стаття 21).
Складування, зберігання або розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря пилом, шкідливими газоподібними речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів екологічної безпеки і в разі можливості їх подальшого господарського використання.
Не допускаються спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ організацій та населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок за додержання вимог щодо охорони атмосферного повітря.
Власники або уповноважені ними органи управління підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечувати перероблення, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, що забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, які використовують їх як сировину, або на спеціальні звалища (стаття 22).
У статті 23 «Відвернення і зниження шуму» викладені заходи, яких необхідно вживати для запобігання шумові: а) створення та впровадження малошумних машин і механізмів на основі технічного нормування; б) поліпшення конструкцій транспортних засобів та умов їх експлуатації, а також утримання в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличних покриттів; в) розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об'єктів з джерелами шуму під час планування та забудови населених пунктів відповідно до встановлених санітарно-технічних вимог та карт шуму; г) виробництво будівельних матеріалів, конструкцій і технічних засобів та споруд з необхідними акустичними властивостями; д) організація заходів для відвернення та зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи уведення раціональних схем і режимів руху залізничного, повітряного, водного та автомобільного транспорту в межах населених пунктів.
|
|
|
