Тема: Ірраціоналістична філософія

(філософія життя)

Ірраціоналістична філософія зароджується в ІІ половині ХІХ ст. (Шопенгауер, Ніцше, Шпенглер).

Насамперед, це філософія життя. На противагу класичній філософії, яка розглядала життя як жорстко детерміновану систему (упорядниками виступають Бог, закони, природа, розум) представники філософії життя розглядають навколишній світ як «хаотичний потік життя», в якому розум, свідомість відіграє скромну, технічну роль.

А.Шопенгауер народився у Гданську (Німеччина), (1788-1860). Праця – «Світ як воля і уявлення». Сутність особи становить незалежна від розуму воля – «сліпе хотіння», «сліпе бажання» - невіддільна від тілесного існування людини. Вона є проявом космічної волі. Всі людські біди мають космічний характер, а тому ніякі суспільні перетворення не можуть нічого змінити ні в житті людини, ні в суспільстві. Воля – центр мотивації. Мотивація – внутрішня природа волі. Світ існує як наше уявлення. Воля людини – це воля до життя. Всесвітня воля – абсолютне начало, корінь усього світу, сутність усього сущого. Воля існує сама по собі. Воля знаходиться у постійному прагненні. Прагнення виникає з потреби, потреба – з незадоволення. Незадоволення породжує страждання поки не настає задоволення. Кожне задоволення породжує нову потребу і нове страждання. Немає кінцевої мети прагнення. Життя – то є страждання. Воно випливає з волі до життя. Заперечення волі до життя – самогубство, але воно не є вихід із ситуації. Самогубець відмовляється не від життя, а від умов життя.

Ф.Ніцше (1844-1900). Родоначальник філософії життя. Центральне поняття його філософії – життя. Життя – істинна і єдина реальність, якій має бути підпорядковане духовне начало людини. Звичайна людина користується інтелектом і фантазіями як засобами виживання у світі.

Світ є постійне становлення, яке не має мети, а тому – «повернення до одного й того ж». В основі світу – воля, але не абстрактна воля. У Ніцше воля гіпертрофована. Його воля – воля до влади, але ця воля до влади виявляється у людини як воля до життя. його вчення про надлюдину ґрунтується на таких постулатах:

- цінність життя – єдина безумовна цінність

- існує природна нерівність людей

- сильна людина – це природжений аристократ, який абсолютно вільний, необтяжений ніякими правовими і моральними нормами. Мораль розслаблює людину

- надлюдина – сенс світу.

Ніцше критикує проповідь християнського милосердя: людина ставить за мету позбавити життя ризику і керуючись такою страшною метою – стесати все гостре і видатне, ми перетворюємо людей на непотрібний пісок. «Чи це не ваш ідеал – прихильники альтруїзму»? - запитує Ніцше – вказуючи на купу піску?

Критикує також раціоналізм: раціональне знання могло зрозуміти тільки ту істину, що життя позбавлене смислу. Поняття причини, послідовності, закону – це суб’єктивні фікції. Коли ми на їх основі пробуємо зрозуміти світ – створюємо міфологію. А тому треба науку замінити міфом. Оскільки світ є постійне становлення, то не варто говорити про прогрес, його немає.

«Що таке для людини мавпа? Посміховисько або нестерпний сором. Таким самим має бути людина для надлюдини…». У Ніцше немає власної філософської системи. Свої ідеї він викладає у формі афоризмів. «Воістину людина – брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не стати занечищеним. Дивіться, я розповідаю вам про надлюдину: вона і є це море, і в ньому може втопитися ваша велика зневага». Нігілізм Ніцше – «Я вже ні в що не вірю». Світ брехливий. Логіка – система фальсифікацій. Людина – ірраціональна істота, яка живе за інстинктами, несвідомо.

Філософія Ніцше – новий стиль мислення, новий спосіб філософствування, який не вкладається в традиційні рамки ні класичної, ні некласичної філософії. Ніцше в СРСР був заборонений як попередник фашизму (на основі використання фашизмом вчення про надлюдину для характеристики німців).

Праця Ніцше «Воля до влади» була видана не за його життя, а після смерті (сестрою) і перекручена, спотворена.

В 1888 р. в Ніцше манія величі: «Чому я такий розумний?», «Чому я пишу такі хороші книги?».

В 1889 р. – повне потьмарення розуму.

Шпенглер Освальд (1880-1936).

Книга «Присмерк Європи», в якій він вважає, що коли культура застигає досягнувши мети, вона перетворюється на цивілізацію. Цивілізація – це старість культури. Кожна культура унікальна, її зміст не можна виразити в термінах іншої культури. Так і мова. В кожній мові є слова, які можна тільки приблизно перекласти на іншу мову. Чому? Люди по своєму люди бачать і розуміють світ, тому і слова унікальні, бо думки унікальні.

Світ плюралістичний: існує стільки світів, скільки людей і культур. Людина – один раз існуюче і ніколи не повторюване переживання. Дійсно – кожна людина – це цілий світ.

Шпенглер відкидає традиційну періодизацію історії: Стародавній Світ, середні віки, нові часи, яка не є «всесвітньою історією» і не має ніякого відношення до неєвропейських народів.