Тема: Феноменологія

Засновник феноменології німецький філософ Гуссерль (1859-1938).

Феномен – те, що саме себе показує, показується, являється, сприймається почуттями. Феноменологія спрямована не на предмет, а на сам процес сприйняття. Феноменологія нейтральна до онтології, байдужа до самого існування предметів. Безпосереднім об’єктом пізнання є відчуття. Всвідомості немає нічого крім значень предметів реальних або вигаданих. Гасло Гуссерля – «Назад до предметів» - означає звільнення свідомості і предметного світу від причинових зв’язків, створення смислового поля значень між свідомістю і предметом.

Саме тому Гоголь у «Страшній помсті» писав про Дніпро: «Глядиш и не знаеш – идет или не идет его величавая ширина. И чудится будто весь вылит он из стекла…» Ми сприймаємо предмети такими, якими вони нам здаються, являються, показуються, а це залежить від нашої свідомості. Коли ми дивимось на річку, то бачимо тільки поверхню води, дзеркало, а решту – течію, рух води, швидкість руху уявляємо, домальовуємо нашою свідомістю. Нерідко у нас не вистачає слів для назви, означення того, що нам являється і ми вживаємо аналогію (колір мокрого асфальту).

Будь-який предмет має бути схоплений тільки як співвідношення свідомості – сприймання, фантазії, сумніву, передбачення.

Значення предмета схоплюється так, як він нам являється відповідно властивостям нашої свідомості.

Тема: Структуралізм

Структуралізм – загальна назва ряду напрямків і течій, поширених у Франції в другій половині ХХ ст. (60-70 рр.), метою дослідження яких є виявлення структури, тобто сукупності відносин між елементами цілого, що зберігають свою сталість. Об’єктом дослідження структуралізму є культура, як сукупність знакових систем, серед яких найважливішою є мова, а також мистецтво, міфологія, релігія, звичаї, мода, наука. Це і є структура. Перевага надається формі, а не змісту. Засновник структуралізму – К.Леві-Строс (Франція, 1930 р.н.). Суть філософського структуралізму полягає в ідеї про те, що основу культурних об’єктів утворює структура, котра розуміється як сукупність зв’язків і відношень, які об’єднують елементи.

Структуралісти стверджують: говорить не людина, а мова; діє не особистість, а безособова структура.

В 70-х рр. на зміну структуралізму прийшов постструктуралізм (М.Фуко, Ж.Дерріда). «Набір структур – створює людину», - вважають постструктуралісти – «Людське життя структуроване системою елементів». Людина рухається невідомими структурними силами. Вона не господар своєї власної долі, історії. Структури (соціальні, міфічні, релігійні, мовні) незалежні від волі людини. Фуко прагне здійснити аналіз того, що лежить за межами структур, де реалізується зміст життя людини. (Студенти Сорбони в 1968 р. в період студентської ревоолюції написали: «Структури не виходять на вулиці» - коли залишили аудиторії і пішли на вулиці).

Структуралізм абсолютизує метод структурного аналізу.