Тема: Філософська герменевтика

Герменевтика – мистецтво і теорія тлумачення (або розуміння) тексту з метою виявлення його смислу. Це, по суті, загальна теорія інтерпретації. Герменевтика бере свій початок у давньогрецькій міфології від імені Бога Гермеса (покровителя торгівлі, стад і доріг), який, як посланець богів, повинен був пояснювати людям смисл божественних вістей, символів. Виникає в Греції як мистецтво пояснення текстів і розуміння символів. В середні віки використовується як мистецтво тлумачення Біблії.

Взагалі термін «герменевтика» має два значення:

- теорія і практика тлумачення текстів

- течія в сучасній філософії, т. зв.«філософія розуміння».

Своїм головним завданням герменевтика вважає осягнення «дива розуміння», яке є способом існування суб’єкту пізнання, діючої і оціночної людини, універсальним способом освоєння дійсності.

«Диво розуміння» є процес пошуку смислу, тобто предметного змісту, який вкладений автором у текст, у тому числі такий своєрідний текст, як історія.

Таким чином, вважає Гадамер, завжди треба тримати у центрі уваги ті обставини, що поняття «смисл» є ключовим в рішенні проблеми розуміння, яке і є «реальний рух в смислах». Цей рух може виступати в двох взаємопов’язаних ракурсах: як залучення до смислів людської діяльності і як смислоутворення. Воно є зануренням у «світ смислів» і їх пошук. Зрозуміти можна тільки те, що має смисл.

Сучасна герменевтика формується в ХІХ ст. Основоположник – Шлеєрмахер. Сутність сучасної герменевтики – філософія розуміння: вжитися в текст, щоб зрозуміти смисл краще автора – чому він це писав і чому писав саме так. Критикувати і означає: розуміти автора краще, ніж він сам себе розумів. Для Шлейєрмахера герменевтика – насамперед розуміння чужої індивідуальності. Основним питанням її стає питання про те, як влаштовано те суще, буття якого полягає в розумінні – мова йде про процес розуміння. Герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію. У різних філософів герменевтика набуває різних відтінків.

В ХХ ст. герменевтика формується як один із основних методологічних принципів філософії в рамках екзистенціалізму, а пізніше споріднюється з неопозитивістським «аналізом мови науки». Герменевтика – орієнтація на іманентне розуміння тексту на відміну від історичного. Прихильники герменевтики вважають, що текст необхідно зрозуміти виходячи з його самого, не підміняючи його зміст соціально-економічними причинами або культурно-історичними впливами. Тобто, треба зрозуміти смисл. Але що таке «смисл»? Що таке «зрозуміти»? Навколо цих проблем і йде гостра полеміка.

Звичайно, важливо розуміти текст, що автор хотів сказати. Але цього не можна зрозуміти, не зрозумівши автора, отже мова вже йде про буття людини.

Значну увагу герменевтиці приділяє Гайдеггер. Саме він онтологізує її проблематику. На його думку реальність життєвого світу людей є певною мірою мовною реальністю. Мова як історичний горизонт визначає долю Буття. Не люди говорять мовою, а мова говорить нами.

Найвидатніший представник філософської герменевтики ХХ ст. – Гадамер (учень Гайдеггера). Він розуміє герменевтику як онтологічне вчення про Буття. Він вважає, що розв’язання герменевтичної проблематики робить близькою перспективу взаємо порозуміння людства, бо ж розуміння тексту і розуміння об’єкту, автора чи предмета – теж проблема.

Гадамер оцінює мову як «фундаментальний шар конструювання світу». Розуміння не є суб’єктивним ставленням до об’єкту, який розглядається, воно є відношенням до буття того, що інтерпретується: розуміння це є подія, в якій і інтерпретатор і текст, або суб’єкт і об’єкт взаємно детермінують один одного.