Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема: Філософія екзистенціалізму

Філософія екзистенціалізму – ірраціоналістична течія. Родоначальник – К'єркегор (1813-1855). На противагу філософам ХVІІ і ХVІІІ ст., які вважали, що людина – мисляча річ (Декарт) або машина (Ламетрі), К'єркегор проголошує: людина – духовний індивід, унікальна і неповторна істота, а не тільки тіло, як думав Фоєрбах, яке існує як будь-яка річ. Людину не можна зрозуміти ні за допомогою гегелівських абстрактних понять, ні виходячи з марксистського пояснення людини як сукупності суспільних відносин.

Філософія повинна ставити питання: як жити людині? Що їй робити? Як стати людиною? На думку К'єркегора філософія починається не з сумніву, як вважав Аристотель, а з відчаю. Він любив повторювати євангельський вислів: яка користь людині, якщо вона здобуде світ, а занапастить свою душу? Саме К'єркегор вперше висунув вимогу розглядати існування людини не взагалі і не взагалі людини, а тепер і тут, ось цієї конкретної людини. До нього філософи говорили про людину лише як абстракцію, духовну чи матеріальну – людину взагалі.

Філософія екзистенціалізму висуває на перший план унікальність людського буття. Але не взагалі буття людини. Не людина взагалі неповторна, унікальна, суб’єктивна, а кожна конкретна людина унікальна і неповторна. На противагу пізнанню сутності людини взагалі природній чи соціальній, екзистенціалісти ставлять сутність конкретної людини – ось цієї, тут і тепер. Конкретна людина – унікальне явище.

Основні положення екзистенціалізму:

1. Людина унікальна істота.

2. Філософія буття – це буття конкретної людини.

3. Гуманізм.

4. Проблеми свободи, відповідальності, смерті, самогубства – основні проблеми філософії.

Екзистенціалістська філософія - протест проти втрати людяності і людиною і суспільством в епоху індустріалізації.

Екзистенціалізм ХХ ст. породжений в 20-х рр. кризою після І Світової війни. Представники: К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, Мартін Гайдеггер, А.Камю, Г.Марсель, А.Екзюпері.

М.Гайдеггер (1889-1976) розрізняє справжній спосіб буття і несправжній, залежно від того, що переважає – сучасне чи майбутнє (праця «Буття і час»).

Несправжній спосіб буття – коли речі панують над людьми, а людина усереднюється, знеосіблюється (людина гвинтик, немає незамінних). Стандартизована людина – несправжня людина.

Справжнє буття можливе лише завдяки тому, що людина розуміє свою смертність, конечність, історичність. Щоб знайти шлях до справжнього розуміння буття і світу – треба пережити момент перед лицем смерті: пограничну ситуацію. В цій ситуації, перед лицем смерті те, що заповнювало життя людини, стає несуттєвим. Людині відкривається безодня. Буття людини – буття до смерті. Для Гайдеггера онтологія – «феноменологія людського буття». Людське буття – сплав об’єктивного буття і людської діяльності. Він протестує проти «диктату філософських абстракцій» в осягненні людського буття. Буття людини – конкретність. Істинне буття – визнання свободи іншого поряд із моєю власною свободою.

Що таке сенс життя? Сенс життя людини, але ж людина абстракція. Тобто, йдеться про сенс життя взагалі – а він є? Якщо є, то для всіх однаковий і виходить, що життя усіх людей однакове. Але ж люди всі різні.

Час. Якщо мене немає, то ні минулого, ні майбутнього, ні теперішнього для мене немає. Сучасне, минуле і майбутнє – тотожні, не в фізичному розумінні, а в культурно-соціальному. Сучасне включає минуле (речі, традиції, звички, досвід) і майбутнє (сьогодні буде завтра). Ми повертаємося у минуле аби підтвердити чи спростувати сучасну думку про минуле. Тому й переписують (переосмислюють) історію, що вона здалеку (в часі) видніша. Ніхто не знає і ніколи вже не знатиме як було насправді. Людині спокою немає. Залишається лише ризик.

Гайдеггер критикує визначення людини: мисляча тварина, політична тварина, тварина яка виробляє знаряддя. Тварини мислячої, політичної не може бути. Тварині приписуються ознаки не властиві їй. Абсурд. В цих визначеннях немає людськості.

Гайдеггер і Ясперс створили розгорнуту концепцію людського буття, відмінну від класичної, не як поняття, а як буття тепер і тут.

Ж.-П.Сартр (1905-1980).

Головне в філософії Сартра – концепція свободи, але він розглядає її в дусі індетермінізму. Людина є такою, якою вона себе вільно вибирає. Рішення і діяльність людини впливають на долю інших людей, а тому і рішення і дія повинні бути пройняті почуттям глибокої відповідальності перед людством і не за себе, а за всіх. Але людина боїться, не хоче відповідальності і відмовляється від свободи. Свобода із мети перетворюється на приреченість. Людина, не маючи змоги обирати свою епоху, обирає себе в ній, але не може обрати себе.

Перший принцип екзистенціалізму, за Сартром, - це положення: людина є те, що вона робить. Саме людське життя – це можливість.

«Формула» людського буття: воно є те, що не є – минуле

і не те, що є – майбутнє.

Буття є те, що воно є. Небуття існує. Небуття – початкове буття. Небуття може існувати в трьох формах:

- небуття предмета,

- небуття іншої визначеності предмета, ніж дане,

- небуття знання про предмет.

Джерелом небуття є людина. «Людина є буття, через яке небуття приходить у світ».

Минуле не існує, оскільки є те, що вже не є.

Теперішнє – мить, що прямує до небуття.

«Майбутнє – є те, чим я повинен бути, оскільки я можу не бути ним».

Мета – те, що не є в даний момент. Діяльність має створити те, чого немає, але вона в минулому, а минуле не діє на теперішнє. Минулого вже немає, як же воно діє на теперішнє?

Людина завжди знаходиться в ситуації вибору. Людина з'являється у світ і її діяльність уже обумовлена тим, що існує в світі. Не одними предметами, то іншими.

Людина є минуле (те, що не є).

Людина є майбутнє (те що ще не є – не є те, що є).

«Філософія абсурду» Альбера Камю (1913-1960).

В 1957 р. Камю присуджено Нобелівську премію. В 1960 загинув в автомобільній катастрофі. В 30-х рр. став членом компартії, але в 50-х виступив з критикою придушення радянськими військами повстань у Берліні (1953) і Угорщині (1956). Праці: «Міф про Сізіфа», «Бунтівна людина», «Чума». Камю – письменник. Світ – глибоке безглуздя. Абсурд – ключ до всієї філософської проблематики Камю. Питання класичної філософії не цікавлять Камю. «Міф про Сізіфа» починається такими словами: «Є тільки одна справді серйозна філософська проблема – проблема самогубства. Вирішити, варто чи не варто жити, означає дати відповідь на основне питання філософів». Цим питанням пройняті усі його твори. Завдання філософії – допомогти людині, яка перебуває у стані відчаю. Але гуманізм спрямований не на те, щоб зробити людину щасливою, а зробити її свідомою, вільною від політичних ілюзій і фальшивих ідеологій.

Проблема сенсу життя: людина живе, працює, але колись постане питання: навіщо? Ми живемо завтрашнім днем, майбутнім, а вона – старість і смерть. Подивись на стару немічну або мертву людину – пише Камю – це твоє майбутнє. Тобто, ми повинні зректися майбутнього, а не бажати його. Колись людина зрозуміє, що сенсу життя немає. А тому: приймати життя таким, яким воно є: жити за принципом – немає завтрашнього дня.

В 1942 р. Камю розробляє вчення про ситуацію: немає безвихідних ситуацій.

«Чума» - твір Камю. Лікар лікує людей у місті від чуми, хоча вилікувати неможливо. Йому дякують, а він каже: А що тут особливого? Чума теж життя.

«Міф про Сізіфа». У Сізіфа немає жодної надії на осмислення своєї діяльності, він приречений Богами і не здається. Камю проголошує: «Тяжко. В тумані контури майбутнього. Але завжди, за самих несприятливих умов слід залишатися людиною, берегти як найвищу цінність – свою людську гідність». Безглуздість долі Сізіф перемагає безглуздою дією, не розрахованою на успіх, перемагає презирством. Так він зневажає вирок Богів.

Камю ні в що не вірить, в т.ч. в розум і божественний, і людський. Все реальне – абсурдне. А свободу можна отримати тільки тоді, коли повстанемо проти абсурду, бунтуючи проти нього. Бунт і є свобода. Бунт – це не революційне перетворення суспільства, а повстання проти долі, проти абсурду. Камю рішуче заперечує віру в Бога, як безгрунтовний утопічний самообман. Віра в Бога несумісна з безглуздям всього, що існує. І не треба залякувати людей страшним судом – все їх життя страшний суд.

Екзистенціалізм поділяється на:

- атеїстичний (Сартр, Камю)

- релігійний (Ясперс, Марсель).

Бог – найвище буття. Сартр вважає: коли Бога і немає, то все ж є одне буття, в якому існування передує сутності. Цим буттям є людина. Вона спочатку існує, з'являється у світ, а потім визначається. Екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування.

В цьому, фактично, суть основного принципу екзистенціалізму. Науки дають знання про людину, але про емпіричну людину, про суть її, вони не можуть дати знань. Спілкування людини з людиною здійснюється завдяки переживанню пограничних ситуацій – смерть, страх, боротьба і т.п. Бо саме тоді відкривається справжня сутність людини.

Без знання немає свободи. Але і в знанні людина ще не вільна, само по собі знання ще не дає свободу, бо серед людських дій можлива і сваволя. (Яс перс). «Нікчемна епоха не може навіть оцінити свою нікчемність. (Гайдеггер).

Екзистенціалізм – одна з найвпливовіших течій, поширених у всьому світі. В основному ідеї екзистенціалізму поширені переважно в літературі, мистецтві.

Екзистенціалізм, як широка філософська школа, напрямок, був найвпливовішим у 40-50 рр., але у 60-70 рр. перестав існувати. Проте ідеї екзистенціалізму увійшли в філософію, літературу, культуру, мистецтво Заходу і вже тепер уявити їх без цих ідей не можливо. В СРСР екзистенціалізм був заборонений, піддавався анафемі тому, що тут людина була ніщо, гвинтик. Головне – ідея комунізму і влада вождя. А людина – цеглинка, засіб для здійснення «геніальних» задумів вождя.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒