Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема: Суперечності і помилки «матеріалістичного розуміння історії»

Для свого часу поява марксистської концепції історії була значним досягненням на фоні ідеалістичних, телеологічних, теологічних, фаталістичних історіософських поглядів, оскільки являла собою нове розуміння історичного процесу зумовлене епохою становлення індустріального суспільства. Саме ця епоха яскраво продемонструвала, яку велику роль в процесі суспільного розвитку відіграє промислове виробництво, що відзначали ще попередники Маркса – Сен-Сімон, Луї Блан, Гізо, Мін'є, Т'єрі. Маркс і Енгельс пов'язують нове розуміння історії не лише з промисловим виробництвом, а й з тим, що воно є одночасно виробництвом суспільних відносин, які в єдності з продуктивними силами становлять спосіб виробництва, а останній, на їх думку, «обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі».

Однак, уже в кінці ХІХ ст. марксистську концепцію було піддано критиці в країнах Західної Європи, а також в Україні (Іван Франко, Богдан Кістяківський та ін.). Чи не найчастіше критики «матеріалістичного розуміння історії» звинувачували його творців у недооцінці та ігноруванні ролі духовної сфери в житті суспільства, що було результатом абсолютизації марксизмом ролі матеріального виробництва. Це визнавав і сам Енгельс у листах 90-х рр. ХІХ ст., коли писав, що вони з Марксом у процесі боротьби проти своїх противників відстоювали головний принцип і не мали можливості віддавати належне іншим моментам.

Дійсно головною хибою марксистського тлумачення історії був однобічний підхід: виділення лише одного виду людської діяльності – виробництва матеріальних благ – та його абсолютизація, що і привело до недооцінки та ігнорування ролі духовної сфери в житті суспільства. Б.Рассел справедливо писав, що Маркс недооцінює інтелектуальну зумовленість економічних процесів, не бере до уваги, що способи виробництва змінюються завдяки науковим відкриттям.

Суттєвим недоліком марксистської концепції є відсутність чіткого формулювання її сутності. Є багато висловлювань Маркса і Енгельса, в яких вони формулюють свою теорію, але всі вони дуже різні. Так, у відповідності до цих формулювань вирішальну роль в суспільному розвитку відіграють: «спосіб виробництва», «техніка виробництва і транспорту», «знаряддя виробництва», «виробничі відносини», «економічні відносини», «економічна структура», «економічний базис» і т.д. Але ж все це різні поняття.

Систематично Маркс і Енгельс вживають терміни «економічний базис», «економічні умови», «економічний розвиток», «економічна структура», «економічна сторона», «економічне становище», «економічні відносини», що й обумовило ще в ХІХ ст. назву їх концепції – «економічний детермінізм» або «економічний матеріалізм». Звичайно, справа не в одному слові, а в тому, що дійсно основу суспільного розвитку вони вбачали в сфері економіки. В «Анти-Дюрінгу» Енгельс пише: «…економічна структура суспільства кожної даної епохи складає ту реальну основу, якою і пояснюється в кінцевому рахунку вся надбудова, яка складається із правових і політичних установ, а також із релігійних, філософських та інших поглядів кожного даного історичного періоду».¹

Багато сумнівів і заперечень викликає інше широковідоме формулювання Маркса: «Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість».² Суспільне буття в цьому формулюванні безпідставно протиставляється суспільній свідомості як щось самодостатнє, самостійне, незалежне. Це і не дивно, якщо прийняти до уваги висловлене у «Німецькій ідеології» ставлення авторів до суспільної свідомості, яка, на їх думку, являє собою «випаровування» «матеріального життєвого процесу». Тобто, життєвий процес людей відбувається сам собою, незалежно від свідомості і без неї, а остання з'являється, «випаровуючись» із життя, і тому свідомість вторинна, похідна від буття. Якщо виходити з такої теоретичної настанови, потрібно визнати, що суспільне буття передує свідомості, а отже визнати існування суспільного буття до появи свідомості, тобто без свідомості. Критикуючи ідеалістичний погляд на суспільство та історію, Маркс не знаходить нічого іншого, як протиставити йому протилежну концепцію, будучи впевненим, що саме матеріалістичне розуміння є науковим і вірним, оскільки воно спирається на реальні процеси історичного розвитку – виробництво матеріальних благ, хоча уже в самому формулюванні питання про те, що є первинним, закладено абсурд. Адже суспільне буття передбачає існування суспільної свідомості. Разом вони становлять єдине ціле. Одне немислимо без іншого. Суспільне буття – діяльність людей, а суспільна свідомість – один із необхідних його елементів, без якого немає людської діяльності і самого суспільства. Вважати, що Маркс і Енгельс цього не розуміли, не буде відповідати дійсності. Все, що спонукає людину до діяльності, проходить через її голову, - писав Енгельс. Але в концепцію матеріалістичного пояснення історії ця думка не вписувалась.

Сама назва концепції, яку їй дав Маркс, здається хибною. Він назвав своє розуміння історії «матеріалістичним» по аналогії з поясненням природи філософами-матеріалістами тому, що на його думку в основі розвитку суспільства лежить виробництво матеріальних благ. Це виробництво Маркс називав «матеріальним»: «виробництвом матеріального життя», або «матеріальною діяльністю». Але називати виробництво матеріальних благ лише «матеріальним» виробництвом, ігноруючи духовні процеси, – однобічний і хибний підхід. Виробнича діяльність людини являє собою органічну єдність матеріальної, фізичної і духовної діяльності, а яка переважає – залежить від епохи і виду виробництва. В будь-якому разі без мислення, - без свідомої діяльності, без свідомого наміру і свідомо поставленої мети, без усвідомлення методів і способів здійснення виробництва, тобто досягнення мети, врахування досвіду і знань інших людей і попередніх поколінь, - виробництва, виробничої діяльності людини не буде. Основою і передумовою як індивідуальної, так і ще в більшій мірі суспільної виробничої діяльності є свідомість. Енгельс цілком вірно писав: «…в історії суспільства діють люди наділені свідомістю, які чинять обдумано або під впливом пристрасті, прагнучи до певної мети. Тут нічого не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети».³ Так само і в сфері виробництва: людина виробляє те, що їй необхідно для задоволення потреби, яку вона усвідомила. Потреба спонукає до формування в свідомості мети, а мета визначає діяльність. Тобто свідомість (індивідуальна і суспільна) диктує виробничу діяльність людини. Тому вважати виробничу діяльність людини лише матеріальним виробництвом, ігноруючи роль духовної діяльності – однобічний підхід. А тому і сама назва концепції – «матеріалістичне пояснення історії» – однобічна, потворна, незграбна і хибна. По суті така назва спотворює, перекручує хід історичного розвитку. Маркс називає виробництво матеріальним на підставі лише того, що воно є виробництвом матеріальних благ, але висновки робить неправомірні: оскільки виробництво матеріальне, то на суспільство поширюється принцип матеріалістичної філософії природи про первинність матерії.

Ще на початку ХХ ст. К.Лібкнехт у книзі «Економічні відносини та ідеології» вважав, що назва марксистської концепції – «матеріалістичне розуміння історії» – фальшива, не відповідає дійсності і пропонував відмовитися від терміну «матеріалістичне», бо це розуміння, на його думку, зовсім не є матеріалістичне, а «психіко-інтелектуальне». Він критикував також і термін «економічні відносини», які, на його думку не можуть бути чисто економічними, бо вони включають також ідеології, організаторську і духовно-психічну діяльність.⁴ Лібкнехт виходив з нерозривної єдності матеріального та духовного, тоді як в концепції Маркса вони не тільки розділяються, а й протиставляються.

Так само безпідставно Маркс і Енгельс проголошують визначальну роль матеріальної діяльності, яка нібито обумовлює розумову: від матеріальної діяльності «залежить всяка інша діяльність: розумова, політична, релігійна».⁵ І навіть ще ширший (і також безпідставний) висновок – нібито матеріальне виробництво зумовлює все духовне життя, тоді як в дійсності усвідомлення мети суспільством і наявність у свідомості знань, досвіду зумовлює виробництво (при наявності матеріальних можливостей), що, в свою чергу, впливає на подальше формування свідомості.

Кричущі суперечності концепції «матеріалістичного розуміння історії» і неймовірну плутанину у формулюванні як самої теорії, так і визначенні основних понять, породжувало ставлення фундаторів марксизму до історії як процесу, який проходить у відповідності до «об’єктивних законів» нібито відкритих Марксом. «Геніальність» Маркса, його «історичний подвиг» і заслуги перед людством полягали в тому, що він вперше відкрив «об’єктивні закони» історії – так принаймні твердив Енгельс: «Подібно до того, як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, так Маркс відкрив закон розвитку людської історії… Але це не все. Маркс відкрив також особливий закон руху сучасного капіталістичного способу виробництва і породженого ним буржуазного суспільства».⁶ Слідом за ним це ж повторювали Плеханов, Ленін і радянські «марксисти».

Фактично марксистські «об’єктивні закони суспільного розвитку» являли собою суб’єктивне тлумачення соціальних процесів Марксом, так, як йому було вигідно, в його особистих інтересах, у відповідності до його власної теорії, а тому для переконливості він і називав їх «невблаганними законами». Але історичні події розгорталися всупереч пророцтвам фундаторів марксизму і не у відповідності до вигаданих ними «об’єктивних законів», що і змушувало їх коригувати ці «закони», а також і свої пророцтва: перефразовувати, редагувати, змінювати, доповнювати, посилаючись для виправдовування на зміну історичних умов. Звідси і плутанина.

Ще Кант в «Пролегоменах» писав: «В метафізиці можна плести всілякі нісенітниці, не боячись звинувачень у брехні, …бо поняття, пов’язані у цих нісенітницях – чисті ідеї, які ніяк не можна спростувати досвідом…».⁷ Однак, по відношенню до марксистської концепції історії можна сказати протилежне: саме історичний досвід людства спростував марксистські «чисті ідеї» – «об’єктивні закони» і «геніальні передбачення».

Маркс і Енгельс досліджують закономірності епохи становлення капіталістичного способу виробництва, але неправомірно поширюють ці закономірності на всю історію людства, хоча заявляють протилежне: ніби вони відкрили загальні закономірності історії розвитку людського суспільства, які цілком природно поширюються і на епоху капіталізму. Суперечності починаються уже з того, що Маркс категорично заперечував значення для пізнання конкретних явищ в історії суспільства загальних соціологічних законів, які він же сам формулював і у відкритті яких, за словами Енгельса, і полягала геніальність Маркса та його заслуги. «Маркс відкрив закон розвитку людської історії», – заявив Енгельс. Адже Маркс сформулював закони про визначальну роль базиса по відношенню до надбудови, суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості, визначальну роль способу виробництва в суспільному розвитку та ін. І він же сам зневажливо називав загальні соціологічні закони «надісторичною» «універсальною відмичкою у вигляді якої-небудь загальної історико-філософської теорії» та заявляв, що з їх допомогою не можна прийти до розуміння певного історичного явища.

Одним із основних понять історичного матеріалізму є «суспільно-економічна формація». Вона також не має чіткого визначення і вживається в різних значеннях. В роботі «Наймана праця і капітал» суспільно-економічна формація розглядається як «сукупність виробничих відносин», а в інших працях інакше: суспільні відносини, економічна структура, спосіб виробництва, суспільство на певному ступені історичного розвитку. Ототожнюються такі поняття, як «суспільно-економічна формація» і «економічний базис». Інколи формацією називається, по суті, вся історія, а способи виробництва (азіатський, античний, феодальний і буржуазний – тобто те, що прийнято в марксизмі вважати формаціями) Маркс називає «прогресивними епохами економічної суспільної формації». Термін «формація» тут вживається в однині, як вся історія людства. І разом з тим він виділяє окремо «буржуазну суспільну формацію». Маркс розрізняє також «первинну формацію», як суспільство основане на спільній власності і «вторинну формацію», основану на приватній власності, рабстві і кріпацтві.

Суперечності марксистської історичної концепції особливо очевидні в тлумаченні понять «базиса і надбудови». У «Передмові» до праці «До критики політичної економії» Маркс дає широковідоме визначення як цих понять, так і загалом «матеріалістичного розуміння історії»: «В суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідні певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідні певні форми суспільної свідомості».⁸ Це формулювання в роки московського тоталітаризму кваліфікувалось в якості «геніального» або «класичного» визначення «базису і надбудови у їх взаємовідносинах», а також як «геніальне наукове пояснення історії». Приблизно так викладає теорію базиса і надбудови й Енгельс у наведеному вище висловлюванні з «Анти-Дюрінга».⁹ Однак, в іншій праці Енгельс формулює цю проблему так, що визначальним виступає уже не «сукупність виробничих відносин» і не «економічна структура», а спосіб виробництва і обміну: «всі юридичні, політичні, філософські, релігійні і тому подібні уявлення людей в кінцевому рахунку визначаються економічними умовами їх життя, їх способом виробництва і обміну продуктів».¹⁰ Якщо ще пригадати знаменитий вислів «суспільне буття визначає суспільну свідомість», то виходить, що «суспільне буття», «економічні умови», «спосіб виробництва», «сукупність виробничих відносин», «економічний базис», «економічна структура суспільства» - все це тотожні поняття. А якщо врахувати, що нерідко фундатори марксизму визнавали визначальну роль в суспільному розвитку за продуктивними силами, то їх також потрібно включити до визначальних чинників. Крім того Енгельс пише, що Маркс «відкрив великий закон, за яким всяка історична боротьба – чи відбувається вона в політичній, релігійній, філософській чи в якійсь іншій ідеологічній сфері – в дійсності є тільки більш або менш ясним виразом боротьби суспільних класів».¹¹Отже, класова боротьба, як і економічний базис або спосіб виробництва чи економічні умови, також відіграє в суспільстві визначальну роль.

Як відомо, одним із ключових понять «історичного матеріалізму» є «спосіб виробництва», який по Марксу включає в себе продуктивні сили та виробничі відносини. Однак, в листі Боргіусу від 25.01.1894 Енгельс викладає уже зовсім дивні речі: «Під економічними відносинами, які ми вважаємо визначальним базисом історії суспільства, ми розуміємо той спосіб, яким люди певного суспільства виробляють засоби до життя і обмінюють між собою продукти (оскільки існує поділ праці). Таким чином, сюди входить вся техніка виробництва і транспорту. Ця техніка, у відповідності з нашими поглядами, визначає також і спосіб обміну, потім спосіб розподілу продуктів і тим самим після розкладу родового ладу також і поділ на класи, відносини панування і підкорення, державу, політику, право».¹² Фактично, Енгельс поставив концепцію Маркса з ніг на голову: продуктивні сили, в т.ч. техніку, він включає до «економічних відносин», а поняття «спосіб виробництва» ототожнюється з «економічними відносинами». Залишається незрозумілим: що визначає характер цих самих «економічних відносин»? Крім того, втрачається те, що Маркс вважав основою соціальної революції – суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Як все це узгодити з тим, що писав Маркс: «На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства входять у суперечність з наявними виробничими відносинами, або – що є тільки юридичним виразом останніх – із відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їхні кайдани. Тоді настає епоха соціальної революції».¹³

Поряд з визнанням економічних відносин «визначальним базисом історії», Енгельс тут же проголошує, що «техніка виробництва і транспорту» визначає не тільки спосіб обміну і розподілу, а й «поділ на класи, панування й підкорення, державу, політику, право». Тобто, техніка також визначає надбудову. Досить часто Маркс і Енгельс висувають на перший план знаряддя праці, техніку промислового виробництва, надаючи їй визначальну роль в суспільному розвитку. Маркс пише в «Капіталі»: «Економічні епохи розрізняються не тим, що виробляється, а тим як виробляється, якими знаряддями праці».¹⁴

Подібну супергеніальну плутанину і теоретичну мішанину важко знайти в інших мислителів. Складається враження, що вся марксистська концепція – пуста гра понять, цілком у дусі Гегеля, лише на відміну від Гегеля дуже заплутана. Ще Аристотель свого часу радив філософам: починати дослідження в науці потрібно з чіткого визначення понять. Знехтувавши цією порадою, фундатори марксизму допустилися логічних помилок, суперечностей, плутанини. Очевидно тому у російських більшовиків-марксистів нічого і не виходило по Марксу, а тому діяли вони всупереч Марксу. Замість того, щоб слідувати марксистській вказівці – «Із зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот у всій громадній надбудові»,– більшовики вчинили навпаки: здійснивши державний переворот у країні, де не було економічних умов для соціалістичної революції і побудови соціалізму, почали створювати спочатку політичну надбудову, а потім уже – відповідний більшовицькій ідеології – економічний базис. Хоча марксизм проголошує, що базис породжує і зумовлює відповідну йому надбудову, в Росії все вийшло всупереч марксизму: більшовицька політична надбудова породила і зумовила відповідний їй економічний базис.

Як пояснити цю теоретичну плутанину і суперечності? Очевидно, загальною суперечливістю марксизму та, зокрема, концепції «матеріалістичного розуміння історії», про що вже йшлося. Разом з тим, як видно, теорія базису і надбудови багато в чому не узгоджується з марксистською історичною концепцією, не вписується в неї. Зведення усіх економічних чинників суспільного розвитку до «сукупності виробничих відносин», тобто «базису», і абсолютизація його ролі, а усіх неекономічних, в т.ч. державу, право, мораль, політику, науку, релігію, ідеологію до «надбудови» над економічним «базисом» і похідних від «базису» виглядає дуже примітивно і означає недооцінку, або навіть ігнорування ролі соціокультурних, неекономічних чинників, що взагалі характерне для «матеріалістичного розуміння історії», де визначальна роль відводиться економічним умовам.

Московський філософ Т.Ойзерман визнає концепцію «базиса» і «надбудови» «неспроможною» і вважає, що «теорія базиса і надбудови фактично суперечить основоположній тезі матеріалістичного розуміння історії», а тому, на його думку, слід відмовитись від «штучної конструкції «базиса-надбудови», яка неминуче приводить до вульгарного соціологізму».¹⁵ Невипадковим є скептичне ставлення відомого українського філософа В.І.Шинкарука до теорії «базису-надбудови». Він вважав, що винесення соціокультурних чинників «за межі людського буття, в так звану «надбудову»¹⁶ приводить до недооцінки їх ролі в процесі суспільного розвитку.

Хибним виявилося твердження фундаторів марксизму про зміни в суспільній свідомості як наслідку змін в суспільному бутті, оскільки, на їх думку, свідомість не може бути нічим іншим, крім «усвідомленого буття» («Німецька ідеологія»). Адже процеси в історії відбувалися далеко не завжди таким чином. Змінам в суспільному бутті Франції в кінці ХVІІІ ст. передували зміни в суспільній свідомості: французьке просвітництво, за словами Вольтера, посіяло зерна Великої французької революції. І в Радянському Союзі більшовицькі вожді оголосили виховання комуністичної свідомості в населення передумовою побудови комуністичного суспільства, хоча це докорінно суперечить головній тезі Маркса: «суспільне буття визначає суспільну свідомість».

Суперечностями марксизму пояснюється і поділ у зарубіжній літературі на раннього Маркса і зрілого, між якими західні марксологи вбачали прірву. Можна погодитися з Ю.Кушаковим у тому, що в діяльності Маркса виокремлюється і «третій період – трагічний».¹⁷ Але суть трагедії Маркса в тому, що друга половина ХІХ ст. – зовсім нова епоха в історичному розвитку західноєвропейських країн – продемонструвала крах його сподівань. Зрозуміти нову епоху Маркс очевидно просто не зміг, а може не захотів, бо вона спростовувала всі його «наукові передбачення». Ще в середині 40-х років Маркс і Енгельс передрікали, що капіталізм буде ось-ось «скасовано». Після 1848-49 рр. вони мали змогу переконатися, що їх прогнози не справдилися, – вийшло все навпаки. В другій половині ХІХ ст. наступає епоха класового миру: ні революційних виступів робітничого класу, ні повстань, ні забастовок, ні класових боїв. Все це змушує фундаторів марксизму міняти свої погляди. Якщо в 1844 р. Маркс рішуче і категорично заявляв, що «соціалізм не може бути здійснений без революції»,¹⁸ і в 1848 р. вважав збройне повстання необхідною умовою перемоги робітничого класу, то в 1872 р. він допускав, що в таких країнах, як Америка, Англія і можливо в деяких інших «робітники можуть добитися своєї мети мирними засобами».¹⁹ Так само вважає і Енгельс, а в 1891 р. погоджується з ідеєю про можливість мирного «вростання» капіталізму в соціалізм в таких країнах, як Англія, Франція, Америка.²⁰ Фундатори «революційного вчення» прийшли до висновку, що в умовах економічного процвітання закликати робітників до повстання, до революції, на барикади немає сенсу: «про дійсну революцію не може бути і мови».²¹ Більше того, повстання, на думку Енгельса, принесе соціалістам не перемогу, а поразку. А тому він закликає робітничі партії до використання «легальних засобів» боротьби, які на його думку приносять більше успіху, ніж нелегальні або перевороти.²²

Це ще одне свідчення вражаючої суперечливості марксизму. З одного боку і Маркс і Енгельс до останніх днів свого життя не полишали надій на повстання робітників і пролетарську революцію. А з другого – саме вони висунули ідеї, що послужили основою «бернштейніанства», яке Ленін і російські більшовики називали «ревізією марксизму» і зрадою робітничого класу. А це означало, що вся справа їх життя – і вчення і боротьба – все було марним. В самому кінці свого життя, ніби підсумовуючи результати діяльності Маркса і своєї власної, Енгельс змушений був з гіркотою кинути фразу: «Іронія всесвітньої історії ставить усе догори ногами».

Однак, не дивлячись на серйозні помилки фундаторів «матеріалістичного розуміння історії» та суперечності їх концепції, її не можна просто відкинути і забути. Матеріальне виробництво є одним із найважливіших елементів розвитку суспільства і умовою його існування. В процесі історичного розвитку спосіб виробництва відіграє дуже важливу роль і, звичайно, виявляє свій вплив на різні сторони суспільного життя, в т.ч. і в духовній сфері. Цей вплив може бути більший або менший, а в тих чи інших обставинах або в якомусь відношенні можливо і визначальний, але який би він не був, його слід враховувати, бо інакше картина суспільного розвитку буде не повною. Проте, очевидна інтелектуальна зумовленість розвитку і вдосконалення продуктивних сил, техніки, загалом сфери матеріального виробництва. Без людської свідомості, знань, мислення ніяке матеріальне виробництво взагалі не можливе. Немає нічого в техніці, чого б не було раніше в розумі її творців. Будь-який спосіб матеріального виробництва є результат інтелектуальної, духовної і матеріальної діяльності як індивідів, так і мас, народу. А тому, аналізуючи історичний процес, потрібно враховувати, що люди у своїй діяльності керуються не тільки матеріальними прагненнями і потребами, а й духовними інтересами та ідеалами і, перш, ніж діяти, свідомо визначають свою діяльність, її мету, способи, напрям. Тобто, основою і передумовою матеріального виробництва є мислення, знання, інтелект, свідомо визначена мета і окреслені способи її досягнення.

Критикуючи марксистську концепцію історії, не слід забувати, що ми аналізуємо теорію Маркса в ХХІ ст., керуючись сучасними знаннями, сучасним розумінням історії і процесу суспільного розвитку, на основі суспільного досвіду і сучасних досягнень науки, а також після ХХ ст., яке піднесло людству багато уроків і багато чому навчило. Сучасна епоха ні в чому не схожа на 40-і роки ХІХ ст., коли формувався марксизм, а тому це вчення дуже застаріло і критика його загалом втрачає соціальну актуальність, за виключенням лише двох випадків. По перше, застереження тим, хто намагається нині реанімувати ідеї Маркса, розглядаючи їх як «керівництво до дії». По друге, теоретична критика марксистської концепції історії потрібна, щоб викрити її недоліки і піти далі в поясненні історичного процесу.

Марксизм – остання історіософська система в класичній філософії, яка спирається на принцип жорсткого економічного детермінізму в історичному процесі та безмежну віру в розум людини і її здатність не лише пізнати закономірності суспільного розвитку, а й створити на планеті «царство свободи», в якому на основі відкритих Марксом «об’єктивних законів» люди будуть свідомо творити «справжню» історію.

Тлумачити марксизм з позицій ХІХ ст. нині не можливо, а критикувати з позицій ХХІ ст. – несправедливо. Нам відомо багато такого, чого Маркс не міг знати і про що не міг навіть мріяти. Нині очевидно, що «історичний матеріалізм» однобічний, суперечливий, хибний, а марксистські прогнози – фальшиві, але в часи Маркса світ був іншим, і ніхто не міг знати хибні чи істинні його пророцтва. Ті часи минули. Сьогодні потрібно розробляти нову теорію суспільного розвитку, нове пояснення історії, яке б відповідало реаліям і потребам ХХІ ст. і давало відповідь на жагучі проблеми сучасності.

Література:

1. Енгельс Ф. Анти-Дюринг. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.20, с.26.

2. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.13, с.6.

3. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т. 21,с.292.

4.Айзик Б.А. Неизвестный Либкнехт. Критика взглядов Маркса. //«Новая и новейшая история». М. 2000, №5. С.150.

5. Маркс К. і Енгельс Ф. Німецька ідеологія. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.3, с.71.

6. Енгельс Ф. Похорон К.Маркса. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.19, с.338.

7. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике могущей возникнуть как наука. //Сочинения. М., 1965. Т. 4, ч.І. С.162.

8. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.13, с.6.

9. Енгельс Ф. Анти-Дюринг. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.20, с.26.

10. Енгельс Ф. Юридичний соціалізм. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.21, с.476.

11. Енгельс Ф. Передмова до третього видання праці К.Маркса «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта». //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.21, с.259.

12. Енгельс Ф. Боргіусу. 25 січня 1894 р. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.39, с.171.

13. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.13, с.6.

14. Маркс К. Капітал. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.23, с.191.

15. Ойзерман Т.И. Марксизм и утопизм. М., 2003, с.218.

16. Шинкарук В.І. Поняття культури. Філософські аспекти. //Феномен української культури. К., Фенікс. 1996, с.53.

17. Кушаков Ю. Нариси з історії німецької філософії Нового часу. – К., 2006, с.521.

18. Маркс К. Критичні замітки до статті «Пруссака» «Король прусський і соціальна реформа». //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.1, с.415.

19. Маркс К. Про гаагський конгрес. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.18, с.154.

20. Енгельс Ф. До критики проекту соціал-демократичної програми 1891 року. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.22, с.227.

21. Маркс К. Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р. //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.7, с.100.

22. Енгельс Ф. Вступ до праці К.Маркса «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.» //К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.22, с.517.

Консультація по темі:

Утопічний характер

«наукового соціалізму»

Комуністичне вчення Маркса і Енгельса ґрунтувалося на ідеях Сен-Сімона, Фур´є, Оуена, Дезамі, Кабе, Вейтлінга та інших мрійників, що Енгельс завжди визнавав, називаючи своїх попередників утопістами і запозичуючи одночасно їх ідеї, мрії, пророцтва. Навіть назву свого вчення – «науковий соціалізм» - вони запозичили у Фур´є, який називав свої соціалістичні ідеї «соціальною наукою». Маркс і Енгельс лише поміняли місцями ці два слова. Через те і «науковий соціалізм» мало чим різниться від утопічного соціалізму, хоча певна відмінність існує.

Соціалісти-утопісти прагнули запровадити соціалізм шляхом переконань, пропаганди або реформ чи наказів і розпоряджень влади, а тому зверталися і до влади і до всього населення, а Маркс і Енгельс вважали, що тільки робітничий клас може здійснити перехід до соціалізму шляхом насильства – здійснення пролетарської революції, встановлення диктатури пролетаріату, ліквідації експлуататорських класів і заміни приватної власності суспільною, – а тому проголошували ідею «історичної місії пролетаріату».

«Світле майбутнє всього людства» в уяві Маркса і Енгельса містило дуже багато суперечностей і безглуздя, довільних вигадок, фантазій і мрій, запозичених у попередників і сучасників. Сидячи у затишному кабінеті і уявляючи себе геніальним пророком, визволителем всього людства, Маркс конструював майбутній суспільний лад, вигадуючи нові ілюзії. Це і дало привід Вейтлінгу назвати його конструкції майбутнього устрою суспільного життя «кабінетним соціалізмом».

Загалом «теорія наукового комунізму» більше нагадує міф, гадання, одкровення, аніж щось схоже на науку, хоч і має наукоподібний вигляд. Та й сама ця назва абсурдна, бо вигадки, мрії, благі наміри та побажання не можуть бути науковою теорією. Це відзначав Іван Франко, який писав: «...соціалізм сьогодні, особливо для менше освічених його прихильників, має далеко більше характер релігії, опертої на непорушних догмах та на культі осіб, аніж характер науки».⁹Ще Бернштейн в 90-х рр. ХІХ ст. вважав, що «теорія наукового соціалізму» не може бути науковою з тієї причини, що це теорія суспільства, якого немає. В західноєвропейських країнах це зрозуміли і всерйоз марксівський соціалізм не сприйняли, на відміну від Росії, де панувала міфологічна свідомість, а тому і комуністичний міф Маркса сприйняли не тільки більшовики, а й меншовики та есери.

Апріорні схеми і «наукові передбачення» майбутнього суспільного устрою «геніальних основоположників» ґрунтуються крім фантазії, мрій і здогадків їх попередників-утопістів також на софістичних вправах і маніпуляціях абстрактними категоріями. Навіть «основний принцип комунізму» - «від кожного за здібністю і кожному за потребою» - був утопічним, бо ніхто не може наперед визначити здібності людини, а тим більше не можна задовольнити її постійно зростаючі потреби. Нісенітницею виявилися «геніальні» ідеї про приреченість всього людства на реалізацію накресленої Марксом схеми невідворотного соціального устрою. Історія є свідченням помилковості твердження Маркса, ніби капіталізм вичерпав себе і повинен бути «скасований». Помилявся він і тоді, коли вслід за соціалістами-утопістами проголошував необхідним усунення при соціалізмі поділу праці, (цю ідею обґрунтовували Т.Мор, Т.Кампанелла, Ш.Фур'є та ін.), яким неначебто породжується «професійний ідіотизм»¹³.

В творах Маркса і Енгельса не можна знайти відповідь на дуже важливе питання: що буде стимулювати економічний, науково-технічний, соціальний прогрес при комунізмі? Адже, ні конкуренції, ні прибутку, ні примусу, ні особистої вигоди чи відповідальності в цьому суспільстві, на їх думку, не буде і в той же час продуктивні сили зростуть «в короткий термін до безкінечності».¹⁵ Ще в 1844 р. Маркс негативно ставився до зрівнялівки в оплаті праці, бо вважав, що в такому суспільстві не буде стимулу до праці.¹⁶ Якщо і ледар, і бракороб, і той, хто всі сили віддає праці, отримують однакову плату, то врешті-решт працювати творчо, сумлінно та самовіддано ніхто не буде. Однак, в 1848 р. в «Маніфесті комуністичної партії» він по суті відмахується від цього питання як від надоїдливої мухи, ніби то і не потрібно при соціалізмі ніякого стимулу.

Не можуть не вражати запозичені Марксом і Енгельсом у Т.Кампанелли та переважно у Вейсгаупта і викладені у «Маніфесті комуністичної партії» суперечливі і плутані ідеї, які деталізують суспільне життя за соціалізму. Зокрема, як вище вже було сказано, Маркс і Енгельс використали відомі принципи Вейсгаупта – відміна власності, права спадкоємства, відмову від патріотизму, сім'ї, моралі, релігії, запровадження спільності жінок і громадське виховання дітей.

Такою ж утопією виявилася заява Маркса про те, що ліквідація приватної власності і перехід засобів виробництва у суспільну власність приведе до різкого стрибка продуктивності праці, і в результаті «багатства поллються повним потоком».¹⁸ Не полились. Навпаки, встановлення «суспільної» (нічийної) власності в Радянському Союзі після 1917 р. породило хаос в економіці, загальну безвідповідальність і безгосподарність, невиправдані затрати і колосальні збитки.

Соціалістичний спосіб виробництва – також міф. Подібного способу виробництва ніколи не існувало, хіба що за первісного ладу. Спроби в Росії створити його за 74 роки нічого не дали. За задумом фундаторів марксизму соціалістичний спосіб виробництва ґрунтується на суспільній формі власності на засоби виробництва. А що таке суспільна форма власності, як вона може функціонувати і як буде функціонувати виробництво при такій формі власності? Суспільної власності на засоби виробництва ніколи не існувало. Спроба на практиці створити суспільну власність в Росії дала лише один результат – державну власність, якою розпоряджався партійно-державний апарат і генсек партії. Оскільки при соціалізмі – на думку Маркса – держава відмирає, то і власник зникає. Виходить, що соціалізм ґрунтується на нічийній формі власності. Але ж сам термін «власність» передбачає наявність власника. «Суспільна власність» належить в однаковій мірі усім, тобто конкретно нікому. Така форма власності можлива у сім'ї, в племені за первісного ладу, але не можлива в масштабах країни, суспільства, бо хтось повинен нести відповідальність за те, що є власністю.

У працях Маркса безліч суперечностей, а тому цитатами з його творів можна обґрунтувати будь-які і цілком протилежні концепції. Не випадково і більшовики і меншовики оголошували себе спадкоємцями Маркса та посилалися на його твори, відстоюючи прямо протилежні позиції.

Суперечності і парадокси комуністичного вчення – лише перелік їх складе багато сторінок – пояснюються не лише його утопічним характером, а й тим, що його творці свідомо й досить часто різко змінювали свої погляди на «світле майбутнє всього людства» та шляхи його досягнення, вигадуючи всілякі «фази», «ступені», «принципи», «закони» й «теорії».

В радянські часи величезна увага приділялась пропаганді ідей «інтернаціонального єднання робітників». Основоположниками «пролетарського інтернаціоналізму» проголошувалися Маркс і Енгельс, а «соціалістичний інтернаціоналізм» – «одним із основних законів розвитку світової соціалістичної системи».³⁶ Однак, інтернаціоналізм Маркса і Енгельса був також вкрай суперечливий і нерідко фактично являв прояв німецького шовінізму.

Марксизм проголошувався «теорією визвольної боротьби робітничого класу», його фундатори виступали в ролі «вождів і учителів світового пролетаріату» і навіть «вождів всього поневоленого людства». Вони називали себе творцями «теорії наукового соціалізму», тобто вченими – пророками «світлого майбутнього всього людства»: яким воно має бути і як його досягти. Своєю метою вони проголосили «визволення робітничого класу від експлуатації», перетворення його в панівний клас суспільства шляхом пролетарських революцій одночасно в усіх розвинутих країнах, ліквідації приватної власності, «скасування націй» і «об'єднання пролетарів усіх країн». «Разом з антагонізмом класів усередині націй впадуть і ворожі відносини націй між собою», - заявляв Маркс.³⁷ Заради об'єднання «пролетарів усіх країн» буде «знищено національну відособленість».³⁸ Тільки після цього настане «день німецького воскресіння з мертвих». Ні митних кордонів, ні промислових суперечностей, ні національних інтересів у Європі не буде. Лише в одних німців залишиться національний інтерес – наздогнати Англію і Францію за рівнем промислового розвитку. Англійські і французькі робітники повинні бути інтернаціоналістами: їх завдання – допомогти німцям подолати відставання. Економічний розвиток буде вирівняно. Однак, Німеччина не тільки наздожене, а й випередить Англію і Францію, бо німецький «загальний розвиток» найвищий, а філософія – найпередовіша. Професор Каліфорнійського університету (США) М.Маля пише: Маркс, «як гарячий німецький патріот, бачив вихід у революції, завдяки якій його вітчизна одним великим стрибком досягне рівня Франції і Великої Британії. Більше того, він плекав місіонерську думку про те, що Німеччина перевершить обидві ці країни, коли німецький пріоритет у філософії зможе закласти наукову основу загальноєвропейської революції».³⁹ Тобто Маркс «скасовує» капіталізм аби відкрити шлях до швидкого піднесення промисловості в Німеччині з допомогою англійських і французьких робітників.

Заради прискореного індустріального розвитку Німеччини, на думку Маркса і Енгельса, буде «знищено національність», а тому вони проголошують гасло: «пролетарі усіх країн, єднайтеся!» Однак, це гасло було голою фразою, бо ніяких конкретних шляхів об'єднання пролетарів його автори не вказували. Як могли об’єднуватися робітники різних націй, мов, культур, традицій в епоху панування в Європі гострої національної ворожнечі? Адже вони не могли навіть спілкуватися між собою, не знаючи мов. Крім того, автори гасла, як не дивно, не вказували ні шляхів, ні способів, ні механізму об'єднання, ні мети, для якої повинні були об’єднуватися «пролетарі усіх країн», бо справжня мета полягала в порятунку Німеччини, подоланні її відставання.

Повним безглуздям постає пророцтво фундаторів марксизму про «скасування націй». Як вони уявляли цей процес – невідомо. Адже, якщо нації скасовуються, то повинні бути скасовані національна мова, література, культура, національні звичаї і традиції, національна психологія – бо все це і є те, без чого немає нації, чим різниться одна нація від інших. Якщо все це буде «знищено» – якою мовою будуть розмовляти люди? За якими звичаями і традиціями вони будуть жити? А якщо все це не скасовується, то про що йдеться? Можна припустити, що під «скасуванням націй» розумілося лише усунення митних і державних кордонів (Німеччина була оточена митними кордонами і в самій країні тридцять дев’ять митних бар’єрів перешкоджали торгівлі, на кожному з них потрібно було сплачувати мито), які заважали німцям запозичити технічні досягнення англійців та французів і піднести промисловий розвиток Німеччини. Якщо цього не приймати до уваги, то складається враження, що Маркс і Енгельс, продекларувавши «скасування націй», самі не уявляли, як можна «скасувати» національну мову, звичаї, традиції, культуру і т.д.

Ідея «скасування націй» залишається голою абстрактною фразою. В епоху гострих національних конфліктів і національної ворожнечі та формування в Європі національних держав заклик до «скасування націй» та «інтернаціонального єднання робітників» був утопією. Не дивно, що ніякого «інтернаціонального єднання робітників» у Європі і не відбулося ні в ХІХ, ні в ХХ ст.

Іван Франко ще в 1900 р. писав, що ідеалами інтернаціоналізму намагаються замаскувати прагнення до «панування однієї нації над іншою». Так і було в «соціалістичній» країні — СРСР, де під гаслами «інтернаціоналізму» та «дружби народів» панував «великий русский народ» і примусово нав’язувався «великий русский язык», а тих, хто протестував проти такого «інтернаціоналізму», оголошували «буржуазними націоналістами» і навіть ворогами «всього прогресивного людства» (нібито «все прогресивне людство» тільки й мріяло потрапити до патріархальної Росії в рабство) з усіма наслідками – переслідування, репресії, концтабори, розстріли.

Промовистим проявом суперечностей є життя й діяльність Маркса та Енгельса. Прийнято вважати, що вони присвятили все своє життя боротьбі за визволення робітничого класу від капіталістичної експлуатації – так, принаймні, вони самі неодноразово декларували. Але ж сам Енгельс був крупним капіталістом, експлуататором, власником текстильних підприємств у Ланкашірі (Великобританія) і обидва вони – і Маркс, і Енгельс – жили далеко не бідно за рахунок капіталу, отриманого від експлуатації робітників. Нещадно критикуючи експлуататорів, вони самі не наважилися припинити експлуатацію робітничого класу. Така думка їм і в голову не приходила, інших засобів для свого існування вони не бачили.

В добу тоталітаризму радянська пропаганда безперервно галасувала про «торжество геніального вчення Маркса — Енгельса — Леніна» та «тріумфальну ходу комунізму по планеті». Однак, з часу виникнення марксизму (в середині 40-х рр. ХІХ ст.) його постійно переслідували розчарування, невдачі, крах надій та очікувань. Вже 1848 рік – перший рік рожевих надій на перемогу пролетарської революції – приніс поразку і розчарування. «Геніальні передбачення» виявилися хибними. Так було і далі: оптимістичні прогнози Маркса постійно не справджувалися, а в кінці життя його очікувала справжня трагедія – європейський пролетаріат втрачає свою революційність, а Маркс втрачає віру в «царство свободи»: в Європі комуністичне вчення нікого не цікавить.

Проект майбутнього соціального устрою в уяві Маркса і Енгельса виявився такою самою ілюзією, як і проекти їх попередників та сучасників, починаючи з Платона, Мора і Кампанелли. І кінцева доля усіх соціалістичних та комуністичних утопій однакова: вони не витримали випробування часом, а на практиці, виявилися нездійсненними і зазнали краху. В Західній Європі ніхто не спокусився на міф Маркса про комуністичний «рай». Тільки в злиденній, відсталій, неосвіченій, патріархальній Росії знайшлися авантюристи – Ленін, Сталін, Троцький та їх соратники, – які, захопивши владу в результаті державного перевороту, заходилися втілювати в життя комуністичні ілюзії, не рахуючись ні з інтересами людей, ні з жертвами.

Теорія «наукового соціалізму» виявилася утопічною не лише в силу того, що її фундатори помилялися в якомусь питанні або закликали запровадити в життя щось не реальне, як може здатися після переліку їх утопічних ідей. Головне в тому, що Маркс і Енгельс та їх послідовники проголошували в принципі можливість створення такого суспільства – і закликали до цього, – яке являтиме собою «стрибок в царство свободи», тобто, в якому люди, озброєні відкритими Марксом законами суспільного розвитку, маючи можливість передбачати наслідки своєї діяльності, будуть свідомо творити історію, реалізуючи ідеали свободи, рівності і справедливості, що і буде знаменувати початок «справжньої історії людства». В цьому – в наївних намірах втілити в життя абстрактні поняття, мрії, красиві слова, – а не лише в окремих хибних деталях їх вчення, полягав утопічний характер «наукового соціалізму» загалом, що і підтвердила практика «соціалістичного будівництва» в ХХ ст. в цілому ряді країн.

Отже, потрібно визнати, що марксизм потерпів повний крах і жодне із пророцтв і «геніальних передбачень» його творців не збулося. Вся історія марксизму – історія не перемог і тріумфу, як твердила радянська пропаганда, а поразок, невдач, розчарувань і трагедій.

Консультація по темі:

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8 9 101112 Следующая ⇒