Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Фінансові інновації на світовому фінансовому ринку

З розвитком фондових ринків розвиваються й інструменти цього ринку. Це стосується як технічних, так і фінансових нововведень.

Технічні нововведення (маються на увазі нові різновиди цінних паперів) в принципі суттєвої ролі не відіграють, вони є лише привабливими джерелами вкладання коштів для того чи іншого інвестора. Інша річ, коли йдеться про фінансові інструменти, котрі є самою суттю операцій на фондовому ринку.

Впродовж 80-х років міжнародні ринки були місцем створення і розвитку значної кількості інновацій. У нестабільному, мін-

Розділ II

9. Міжнародний фінансовий ринок

ливому міжнародному оточенні, коли процентні ставки та валютні курси часто змінюються, інвесторам та емітентам доводиться постійно пристосовуватися до обставин; вони також прагнуть максимально скористатися перевагами податкового законодавства. Фінансові інновації мають метою найкраще задовольняти ці потреби. Для їх швидкого введення в дію міжнародні ринки більш сприятливі, ніж національні, бо тут їх не зупиняє жодна регламентація.

Без фінансових інновацій неможливо уявити собі розвиток сучасних фінансових ринків. Коли ми застосовуємо термін «фінансова інновація», то маємо на увазі не просто вдосконалення вже наявного інструменту, а появу принципово нового продукту, нової системи платежів або нової організаційної форми надання фінансових послуг. Усі фінансові інструменти, що діють нині, колись теж були фінансовими інноваціями — акції, облігації, векселі, чеки та ін. Ми розглянемо лише фінансові інновації, які виникли в останні два-три десятиріччя.

Фінансова інновація стосовно до міжнародного ринку позичкових капіталів полягає у створенні й поширенні нових форм та гібридів валютно-кредитних, фінансових шструментів або операцій. В ширшому розумінні фінансова інновація охоплює й інші нововведення — нові види банківських рахунків та послуг, зміни та розширення функцій кредитних інститутів, використання у кредитно-фінансовій сфері комп'ютерів, електронних засобів зв'язку, супутників, різноманітної автоматики та ін.

Міжнародний ринок позичкових капіталів буквально насичений фінансовою інновацією — процес інновації сьогодні охоплює всі без винятку сегменти міжнародного ринку.

Численні нові інструменти досить важко класифікувати. Як правило, всі нововведення відповідають певним практичним потребам, серед яких найважливіші — перерозподіл цінових та кредитних ризиків, збільшення ліквідності, зниження вартості позик та отримання доступу до необхідного ринку. Іноді нові інструменти поділяють на гарантійні, страхові, арбітражні та кредитні, що в принципі відповідає названим функціональним особливостям.

Найзначнішими нововведеннями 70—80-х років стали облігації з плаваючою ставкою, євроноти та єврокомерційні папери, міжнародні акції, фінансові ф'ючерси й опціони, валютні та процентні свопи та деякі інші інструменти й операції (нові форми облігацій, боргові свопи, схеми страхування валютних та процентних ризиків та ін.). Приблизно з кінця 80-х років яких-небудь

вагомих нововведень фактично не було, і фінансова інновація зводиться до вдосконалення вже діючих інструментів та створення різноманітних гібридів.

Спочатку розглянемо інновації на світовому ринку цінних паперів. Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, евронота та єврооблігації являють собою породження глобалізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри.

Євроноти — цінні папери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на LIBOR. (LIBOR — це ставка міжбанківського лондонського ринку з надання коштів у євровалюті. Вона є плаваючою і переглядається за зміни економічних умов. Ставка LIBOR розраховується на базі 360 днів.) Оскільки євроноти за своєю природою є короткостроковими цінними паперами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки за домовленістю з фірмами-позичальниками зобов'язуються придбати в них євроноти протягом 5—10 років у міру закінчення строку попереднього випуску. Власне кажучи, банки фактично гарантують емітенту евронот середньострокове кредитування. Інколи банки перепродають придбані євроноти іншим покупцям. Тоді євроноти на ринку евровалют виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок евронот став активно розвиватися з кінця 70-х років.

Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х років у вигляді єврооблі-гаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельні ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розмішуються позичальни-ками-нерезидентами на національних ринках, і європозик (євро-облігацій), які розмішуються на наднаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик становить приблизно 80 % загальної суми міжнародних позик.

Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціни визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, яка виражена в доларах, може бути розміщена в будь-якій промислове розвинутій країні. На відміну від традиційних іноземних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики реалізуються, як правило, на ринках кількох країн.

Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4—7 до 15, ЗО та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та ЗО млн дол., а іноді — до 300—500 млн дол. У ролі основних

Розділ II

9. Міжнародний фінансовий ринок

емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, державні та міждержавні організації. Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з оіщіоном. Нині 60 % усіх єврооблігацій є звичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів. Курс облігацій змінюється, як правило, залежно від зміни процентної ставки за кредитом.

У 70-ті роки поширилися облігації з плаваючою процентною ставкою, яка коливається разом з доходом залежно від зміни відсотка на ринку. Зростання відсотка спричинює збільшення емісії облігацій з плаваючим процентом, і навпаки. Аналогічно до плаваючої ставки за еврокредитами плаваюча ставка за облігаціями базується переважно на ставці LIBOR з додатком до неї надбавки залежно від умов ринку.

При використанні облігацій з індексованим відсотком останній прив'язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари. При випуску позики дається фіксований відсоток за облігаціями, який коливається залежно від зміни цін на той чи інший товар (золото, інші дорогоцінні метали, нафту і т. п.).

У 80-ті роки дістали розвиток змішані (гібридні) облігації. Так, якщо плаваюча ставка досягне відповідного рівня, то вона підлягає заморожуванню, і облігації починають приносити фіксований доход. Облігації з нульовим купоном, які поширилися в ті ж роки, дають змогу отримати доход тільки при викупі облігацій один раз, а не щорічно. В цьому виді облігацій відсоток визначається при встановленні емісійного курсу (курсу випуску). Він може досягати не більш ніж ЗО—40 % номіналу. При погашенні за номіналом власник даної облігації отримає доход — різницю між емісійним та номінальним курсами. Таким чином інвестори уникають сплати податку на облігації.

Ще один вид єврооблігацій — так звані конвертовані облігації. Така облігація може бути обміняна на акцію, обмінюватися за додаткову плату, утримувач не може продати право придбання акцій за відповідною ціною окремо від облігації. Вони приносять менший доход порівняно з прямими, але дають можливість обміняти їх надалі на акції компанії-позичальника, якщо дивіденди за акціями будуть вищі, ніж відсотки за облігаціями.

Використання єврооблігацій різноманітних видів сприяло у 80—90-ті роки широкій мобілізації грошових коштів на світовому ринку позичкових капіталів. Активному залученню коштів через

облігації сприяла наявність диференційованих умов. Нині практикується реалізація облігацій на виплату, завдяки чому покупець сплачує спочатку лише частину курсової вартості облігацій, а згодом —решту. Внаслідок широкого та активного впровадження єврооблігацій їх питома вага зросла за рахунок зменшення банківського кредитування.

Особливе місце на світовому ринку цінних паперів належить евроакциям, але обсяг їх випуску значно менший, ніж єврооблігацій. Частка акцій серед основних цінних паперів світового ринку позичкових капіталів коливалась у межах від 1,0 % у 1985 р. до 2,1 % у 1990 р. Це пов'язано, по-перше, з тим, що інвестори тяжіють до акцій відомих національних підприємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку, на якому можна перепродавати акції. Незважаючи на досить активні інтеграційні процеси, в Західній Європі відсутня міжнародна фондова біржа. Із запровадженням евро як валюти Європейського валютного союзу (ЄВС) цілком реальним стає утворення європейської біржі з центром у Франкфурті-на-Майні. Найінтенсив-ніше наростають потоки іноземних цінних паперів через Лондонську, Паризьку, Франкфуртську та Люксембурзьку фондові біржі.

Зростанню світового ринку цінних паперів сприяють три важливі чинники: діяльність транснаціональних корпорацій та кре-дитно-фінансових установ, яка дедалі посилюється, хронічна не-збалансованість платіжних балансів та лібералізація руху капіталів у глобальних вимірах — глобалізація.

Тепер розглянемо фінансові інновації на ринку похідних фінансових інструментів, або дериватів.

Форвардний контракт — це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Укладається поза біржею, не є стандартним, тому вторинний ринок для нього або є дуже вузьким, або взагалі відсутній. Ліквідність даних контрактів, як правило, невисока. Всі умови угоди застережуються контрагентами на момент укладання договору. Форвардний контракт —це тверда угода, тобто угода, обов'язкова до виконання. Предметом угоди можуть бути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін. Особа, яка зобов'язується поставити відповідний актив за контрактом, відкриває коротку позицію, тобто продає форвардний контракт. Особа, яка здобуває актив за контрактом, відкриває довгу позицію, тобто купує контракт. Форвардний контракт, як правило, укладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, в тому числі з метою страхування постачальника

0-142

Розділ II

9. Міжнародний фінансовий ринок

або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів. У цьому випадку особа, яка грає на збільшення, купує контракт, а особа, яка грає на зменшення, продає контракт. Ціна поставки — це ціна, за якою постачається актив у межах форвардного контракту. Вона встановлюється контрагентами на момент укладання контракту. Форвардна ціна — це ціна поставки, яка фіксується в контракті на момент його укладання. Таким чином, на момент укладання контракту форвардна ціна дорівнює ціні поставки. При укладанні нових форвардних контрактів виникає і нова форвардна ціна.

Ф'ючерсний контракт — це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Такі контракти поширилися відносно недавно. Торгівля контрактами на валюту почалась у 1972 р., на процентні активи — у 1975 p., фондові індекси — у 1982 р. Ф'ючерсний контракт відрізняється від форвардного низкою особливостей. Передусім треба підкреслити, що Ф'ючерсний контракт укладається тільки на біржі. Біржа сама розробляє його умови, які є стандартними для кожного конкретного різновиду активу. У зв'язку з цим ф'ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Ці контракти укладаються головним чином з метою хеджу-вання, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Особа, яка зобов'язується поставити відповідний актив за контрактом, відкриває коротку позицію, тобто продає контракт. Особа, яка здобуває актив за контрактом, відкриває довгу позицію, тобто купує контракт. Відкриваючи позиції, контрагенти зобов'язані внести в розрахункову палату гарантійні платежі. За форвардним контрактом виграші (програші) реалізуються інвесторами тільки по закінченні строку контракту, коли між ними відбуваються взаєморозрахунки. За ф'ючерсними угодами розрахункова палата на кінець кожного торговельного дня проводить перерахунок позицій інвесторів, переказуючи суму виграшу (програшу) з рахунку сторони, що програла, на рахунок сторони, що виграла. Сума виграшу (програшу) має назву варіаційної маржі. З метою обмеження ризику банкрутства та спекуляцій біржа встановлює ліміт відхилення ф'ючерсної ціни попереднього торговельного дня та ліміт відкритих позицій для спекулянтів.

Ф'ючерсна ціна — це ціна, яка фіксується при укладанні ф'ючерсного контракту. Вона відображує сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу. В момент

укладання контракту ф'ючерсна ціна може бути вищою (премія) або нижчою (знижка) за ціну спот. До моменту закінчення строку контракту ф'ючерсна ціна має дорівнювати ціні спот, інакше виникає можливість здійснити арбітражну операцію: якщо ф'ючерсна ціна перевищуватиме спотову, то арбітражер продасть контракт і придбає актив, за зворотної ситуації він продасть актив і придбає контракт.

Дуже поширилися на міжнародному ринку з початку 80-х років валютні та процентні свопи, з якими сьогодні пов'язана більшість облігаційних позик. Валютні свопи виникли на основі паралельних кредитів та компенсаційних позик передусім у Великій Британії в 70-ті роки нашого століття. Як такий ринок свопів постав у 80-ті роки. Перший валютний своп був здійснений у 1981 p., a перший процентний своп — у 1982 р. Своп — це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Нині свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансових посередників. При укладанні свопу посередник бере на себе кредитний та ринковий ризики. Серед багатьох різновидів свопів ми розглянемо тільки чотири основних.

Валютний своп — це обмін номіналу та фіксованого процента в одній валюті на номінал і фіксований процент в іншій валюті. Іноді реальний обмін на номінал не відбувається. Здійснення валютного свопу може зумовлюватися різними причинами, наприклад, валютними обмеженнями з конвертованості валют, намаганням усунути валютні ризики або бажанням випустити облігації у валюті іншої країни, коли іноземний емітент невідомий у даній країні, що внеможливлює для нього прямий доступ до ринку даної валюти.

Процентний своп — це обмін боргового зобов'язання з фіксованою процентною ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Особи, беручи участь у свопі, обмінюються тільки процентними платежами, але не номіналами. Платежі здійснюються у єдиній валюті. За умовами свопу сторони зобов'язуються обмінюватися платежами протягом кількох років. Звичайно термін чинності угоди про своп коливається від 2 до 15 років. Одна сторона виплачує суми за твердою процентною ставкою від номіналу, зафіксованого в контракті, а друга — суми за плаваючою процентною ставкою від даного номіналу. Як плаваючу процентну ставку часто використовують ставку LIBOR. Особа, яка здійснює фіксовані виплати за свопом, є покупцем свопу, а особа, яка здійснює платежі за плаваючою ставкою, — продавцем. За допомогою свопу сторони контракту отримують можливість обміняти свої

Розділ II

9. Міжнародний фінансовий ринок

зобов'язання з твердою процентною ставкою на зобов'язання з плаваючою процентною ставкою, і навпаки.

Своп активів — це обмін активами з метою створення синтетичного активу, спроможного дати вищий доход. У рамках такого свопу актив, який приносить фіксований доход, можна обміняти на актив в іншій валюті.

Товарний своп — обмін фіксованих платежів на плаваючі платежі, величина яких прив'язана до ціни товару. Активному поширенню товарних свопів у сучасних умовах сприяло посилення нестабільності цін на товарних ринках. Перевага товарних свопів порівняно з біржовими контрактами полягає в тому, що біржові контракти не є довгостроковими і дають змогу хеджувати позиції учасників економічних відносин тільки на обмежений період часу. Товарні ж свопи можуть бути укладені на тривалий період та фіксувати відповідний рівень ціни для низки моментів часу в майбутньому.

Опціон — це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов'язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Суть огщіону полягає в тому, що він дає одній зі сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитись від його виконання. Одна особа купує опціон, тобто отримує право вибору. За це право покупець опціону сплачує продавцеві деяку винагороду, яка має назву премія. Продавець опціону повинен виконати свої зобов'язання за контрактом, якщо покупець (отримувач) опціону вирішує його виконати. Покупець має право виконати опціон, тобто купити або продати актив, тільки за тією ціною, яка зафіксована в контракті. Цю ціну називають ціною виконання. Опціони, як правило, укладаються на акції, облігації, індекси, процентні цінні папери, валюту, ф'ючерсні контракти, товари.

З погляду строків виконання опціон поділяється на 2 типи: 1) американський] 2) європейський. Американський опціон може бути виконаний у будь-який день до строку закінчення контракту або в день його закінчення. Європейський — тільки в день закінчення строку контракту.

Є два види американських та європейських опціонів: 1) опціон на купівлю, або опціон-кол; 2) опціон на продаж, або опціон-пут. Опціон-кол дає можливість покупцеві опціону купити актив, який лежить в основі контракту, або відмовитися від його продажу.

Інвестор купує опціон-кол, якщо розраховує на збільшення курсу активу, і купує опціон-пут, якщо розраховує на зниження курсу. Виписуючи опціон, продавець відкриває в даній угоді коротку позицію, а покупець — довгу. Відповідно до цього поняття «короткий кол» або «короткий пут» означають продаж опціонів кол або пут, а «довгий кол» або «довгий пут* — їх купівлю.

З точки зору фінансового результату, який опціони принесуть власнику в разі негайного виконання, вони поділяються на опціони з виграшем, без виграшу та з програшем.

Інвестор може обмежитися тільки купівлею або продажем опціону, без страхування своєї позиції. Такий опціон (позиція) має назву непокритого. Це означає, що в разі несприятливого розвитку кон'юнктури вкладник зазнає збитків. Проте він може мінімізувати ризик втрат шляхом додаткової купівлі або продажу інструменту, який лежить в основі опціону. Такий опціон має назву покритого, а позиція — хеджованої, тобто застрахованої від збитків.

З метою обмеження спекулятивної активності біржа встановлює позиційний ліміт та ліміт виконання контрактів. Позиційний ліміт визначає максимальну кількість контрактів, які може відкрити інвестор з кожної сторони ринку. У цьому разі однією стороною ринку вважаються довгий кол та короткий пут, іншою стороною — короткий кол і довгий пут. Ліміт виконання встановлює максимальну кількість контрактів, які можуть бути виконані інвестором протягом кількох торговельних днів поспіль.

Опціонні контракти укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринку. До 1973 р. торгівля опціонами велася тільки на позабіржовому ринку. З початком укладання біржових угод обсяг позабіржової торгівлі значно скоротився.

Варант — це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора. Іноді варанти відділяються від таких активів, і тоді вони обертаються самостійно. Варанти відрізняються від опціонів тим, що вони випускаються на триваліший період часу, а деякі з них можуть бути безстроковими. Якщо виконується варант акцій, то збільшується загальна кількість акцій даної компанії, які обертаються, що призводить до зниження прибутку на акцію та ціни акції. При виконанні варанту облігацій компанія збільшує розмір своєї заборгованості в результаті випуску додаткової кількості

Розділ II

9. Міжнародний фінансовий ринок

облігацій. Оскільки сам емітент установлює умови випуску своїх паперів, то умови варанту можуть передбачати обмін його як на облігацію, разом з котрою він був емітований, так і на іншу облігацію. Як різновиди цих паперів можуть бути емітовані варанти, за якими передбачається нарахування процентів, варанти, які дають право придбати облігацію в іншій валюті, ніж облігація, з якою вони були випущені, крім того, варант може бути емітований самостійно, без прив'язки до облігації. Нові види цінних паперів — варанти — похідні від реальних акцій та облігацій у цілому й становлять новий механізм ринку цінних паперів, який слугує здебільшого перерозподілу діючих капіталів, а не мобілізації їх для масового фінансування економіки.

⇐ Предыдущая 29 30 31 32 333435 36 37 38 Следующая ⇒