Номінальна вартість процентних та валютних свотв, млрд дол.

Таблиця 9.3

Джерела: International Capital Markets. Development, Prospects and Policy Issues. IMF, September 1994. P. 121 (1987—1992 pp.); World Economic Financial Surveys, International Capital Markets. IMF, Washington, September 1998. P. 17—19; Bank for International Settlements, International Banking and Financial Market Developments. International Swaps and Derivatives Association (ISDA) (1993—1996 pp.)

9. Міжнародний фінансовий ринок

дол., то після початку війни в Кувейті він зріс до 40—50 млрд дол. Із загального обсягу трансакцій понад 80 % припадало на конт­ракти з енергоносіями, а 75 % становили свопи.

Говорячи про структуру строкового ринку, слід згадати такий його елемент, як ринок при випуску (when-issued market). Цей ринок, що діє у передових західних країнах, за винятком Німеччини та Японії, обслуговує торгівлю ще не випущеними цінними паперами. Торгівля починається, коли стають відомими параметри аукціону. Взаєморозрахунки за трансакціями відбу­ваються вже після випуску цінних паперів. Тривалість контрактів, що укладаються, від початку торгівлі на ринку до дня аукціону становить від двох днів (наприклад, у Франції) до 10 днів (на­приклад, у США). Взаєморозрахунки за трансакціями здійсню­ються також у різні строки — від одного дня після аукціону (у Великій Британії) до ЗО днів (у Франції). Конкретні статистичні дані про цей ринок відсутні, але найактивніше він розвивається у СІЛА, Великій Британії та Канаді. Головна функція ринку при випуску — визначення найоб'єктивнішої ціни для майбутнього аукціону. Торгівля цінними паперами до емісії дає змогу по­ліпшити інформованість учасників ринку відносно можливих ре­зультатів аукціону, що посилює конкурентність позицій учас­ників. У свою чергу це приводить до отримання державою біль­шого розміру надходжень від аукціону. Ще одна функція ринку при випуску (хоч і менш важлива) полягає у страхуванні інвестора відносно майбутньої ціни аукціону. Однак можна стверджувати, що відзначена функція зводиться не стільки до страхування, скіль­ки до перерозподілу ризику між учасниками ринку. Оскільки Взаєморозрахунки з поставки паперів здійснюються між учас­никами в майбутньому, а укладання самих угод обходиться дешев­ше, ніж на спотовому ринку, то угоди на даному ринку містять значний елемент спекуляції.

Ще одним сегментом сучасного строкового ринку є ринок репо. Його головна функція полягає у позиках коштів під цінні папери. Особливо часто угоди на даному ринку укладаються окремими фондами, такими як фонди хеджування, щоб зайняти позиції з державних цінних паперів, використовуючи так званий фінан­совий важіль (леверидж). Тривалість операції звичайно не пере­вищує тижня. Операції репо особливо поширені на ринку об­лігацій. Найбільш розвинутий ринок репо на державні цінні па­пери у США. Так, за станом на 20 жовтня 1993 р. первинні дилери відкрили позиції з державних цінних паперів на суму 852 млрд дол., що склало 29 % обсягу купівлі-продажу боргових зобов'язань СІЛА наприкінці III кварталу 1993 р. Крім того, позиції дилерів за

зворотним репо становили 670 млрд дол. В інших країнах ринок репо дещо вужчий, ніж у США. У Японії ринок репо з державних та недержавних паперів наприкінці вересня 1993 р. становив 101 млрд дол., або 9,8 % загального державного боргу Японії. У Німеччині банки, які позичають кошти на ринку репо, повинні робити резервні відрахування, тому в самій Німеччині даний ринок практично відсутній, але широко розвинутий ринок на німецькі державні папери в Лондоні. У Франції у грудні 1993 р. обсяг ринку репо становив 200 млрд франків, а в Італії — 92 трлн лір. Активно розвивається ринок репо на державні облігації в Канаді.

Як уже зазначалося, строковий ринок значною мірою сконцен­трований у головних центрах світової торгівлі, і передусім на біржах, що сприяє глобалізації господарської діяльності. Актив­ний розвиток біржового сегмента строкового ринку пояснюється насамперед тим, що біржові угоди мають перевагу перед не-біржовими з погляду ризику, масштабів ринку, ліквідності та дешевини операцій.

У сучасних умовах біржовий строковий ринок розвивається здебільшого за рахунок строкових угод, базисними активами яких є фінансові інструменти (валюта, банківські депозити, цінні па­пери, фондові індекси).

Бурхливий розвиток строкового ринку в останньому десяти­річчі певною мірою законодавче стримувався в західних країнах. Наприклад, у США банки штатів повинні отримати дозвіл орга­нізацій, що регулюють їх діяльність, на купівлю похідних інстру­ментів, базисними активами яких є товари та акції. В інших країнах також обмежуються операції банків з товарними похід­ними активами. Це відбувається передусім тому, що відсутні ефек­тивні інструменти для хеджування банками подібних позицій. Крім того, введення офіційних обмежень є наслідком використан­ня похідних інструментів в обхід законодавства. Наприклад, у свопах, де одна сторона платить процент, значно нижчий за існуючу ставку, фактично відбувається надання однією стороною кредиту другій, хоча така операція не дістає відповідного відобра­ження в балансах банків.