Єврофінансові ринки

80—90-ті роки характеризувались особливо швид­ким розвитком єврофінансових ринків — однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За останні 15 років саме за рахунок

насамперед євроринків фшансовий сектор зростав темпами 20— 40 % щороку. Головною функцією євроринків є здійснення по­зичково-кредитних операцій у евровалютах. Евровалюта — це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і викорис­товується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну — емітент цієї валюти. Хоча евровалют функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Префікс «евро» свідчить про вихід національних валют з-під кон­тролю національних валютних органів. Наприклад, євродолари — це долари, що перераховані в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 p.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку США.

Основна частка операцій на ринку евровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60 %), евромарками (14 %), євроєнами (6 %), єврошвейцарськими фран­ками (6 %), евро (3 %), еврофранцузскими франками (1 %). Термін «евровалюта» охоплює не тільки кошти, що депоновані в Європі, але також валюти, що використовуються в Азії та інших регіонах світу.

Спочатку євродоларами вважалися тільки долари, що нале­жали іноземцям і були депоновані за межами СЛІА. Такі доларові депозити за межами СЛІА існували ще наприкінці XIX ст. Ринок евровалют, спершу євродоларів, виник із кінця 50-х років. Якщо власник доларового депозиту перераховує його з американського банку в іноземний, то виникають євродолари. Сутність перетво­рення долара в євродолар полягає в тому, що кошти власника доларів надходять у розпорядження іноземного банку, який ви­користовує їх для кредитних операцій у будь-якій країні. Посту­пово поняття євродоларів розширилось і стало охоплювати дола­ри, що використовуються іноземними банками, розташованими як за межами СЛІА, так і у вільній банківській зоні.

Розвиток ринку евровалют зумовили такі чинники:

• об'єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-кре­
дитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної
діяльності, що дедалі зростає;

• запровадження конвертованості головних валют з кінця 50-х
років;

• розвиток всебічної лібералізації (дерегуляції, дерегламентації)
фінансової діяльності всередині країн і на міжнародній арені у
80-х роках;

• зближення національних і регіональних ринків і перетворення
їх на один глобальний фшансовий ринок;

Розділ II

9. Міжнародний фінансовий ринок

• розширення обсягу фінансових операцій у зв'язку з впрова­дженням нових інформаційних систем, використанням ком­п'ютерних систем, інтернетних форм.

Особливу увагу слід звернути на такий чинник, як сек'ю-ритизація фінансових ринків. Цей процес полягає в тому, що в структурі фінансових операцій зростає питома вага цінних па­перів, розширюється набір цінних паперів як фінансових інст­рументів, з'являються їхні гібриди з банківськими операціями, а кредити набувають ознак цінних паперів; сек'юритизація зрештою привела до зниження ролі банків як посередників-кредиторів. Це явище дістало назву «дезінтермедіації». Посе­редництво (інтермедіація) між позикодавцями та кінцевими інвесторами стає непотрібним. Будь-яка позика перетворю­ється на ринковий актив.

Національне законодавство також стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках з метою отримання більших прибутків. Спочатку така практика заохочувалася тільки в США, де в 1957 р. було запроваджено диверсифіковані про­центні ставки залежно від строку депозиту і заборонено виплату процентів за депозитами до запитання і строком меншим, ніж ЗО днів. Унаслідок цих заходів стало більш вигідно депонувати долари за кордоном.

Світовий ринок позичкових капіталів, у тому числі й ринок евровалют (офшорний ринок), має дуже великі обсяги. Брутго-обсяг операцій на ринку евровалют на початку 90-х років сягнув приблизно 4,5 трлн американських доларів за рік, а нетго-обсяг — близько 3 трлн. Це пояснюється дією кредитного мультипліка­тора — коефіцієнта, що відображає зв'язок між депозитами і збільшенням кредитних операцій шляхом створення міжбан­ківських депозитів. Одні й ті самі долари протягом року неод­норазово використовуються для депозитно-позичкових опе­рацій.

Ринок евровалют не має чітких територіальних та часових меж Він функціонує безперервно. З інституціонального погляду світо­вий фінансовий ринок евровалют — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового ка­піталу у сфері міжнародних економічних відносин. На фінансових ринках домінують євробанки та міжнародні банківські консор­ціуми. Основу складають транснаціональні банки — могутні між­народні кредитно-фінансові комплекси універсального типу з роз­галуженою мережею закордонних філій, що здійснюють операції в різних країнах, різних сферах та валютах.

Доступ позичальників на євроринок обмежений. Основними позичальниками тут є ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

2/3 операцій на єврофінансових ринках евровалют здійсню­ється на міжбанківському ринку, а 1/3 — з небанківськими клієн­тами.

Угоди на євроринку укладаються по телефону, телефаксу та за допомогою інших засобів зв'язку. Забезпечення не використо­вується, гарантією угоди є авторитет банку або нефінансового клієнта з найвищим рейтингом. Строки евродепозитов становлять від 1 дня до 1 року, а іноді й до 2 років. Звичайна сума між-банківських депозитів — 5—10 млн дол., але укладаються угоди і на більші суми.

Процентна ставка на ринку евровалют складається з LIBOR — лондонської міжбанківської ставки пропозиції з короткостроко­вих міжбанківських операцій у евровалютах, і спреду — премії банку за банківські послуги. Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства й не оподатковуються, то вони мають змогу зменшувати процентні ставки на свої кредити, збері­гаючи високі прибутки.

Розвиток єврофінансових ринків значно підніс ефективність світових фінансів. З'явилась можливість швидко й цілеспрямо­вано мобілізувати фінансові ресурси для реалізації багатоманітних проектів. Вони сприяли глобалізації фінансових ринків.

Водночас посилилася хисткість світової фінансової системи. Почастішали періоди дестабілізації курсів і цін фінансових акти­вів, кризи ліквідності, поширилися спекулятивні операції, які не мають ніякого зв'язку з потребами торгівлі чи інвестування.

Короткостроковість позичкової діяльності веде до сповільнен­ня зростання виробництва та інвестування. Загалом виникає над­мірна конкуренція, що веде до дестабілізації фінансів, порушення взаємозв'язків ринків, поширення фінансових шоків.

Глобалізація і спекулятивний характер фінансової діяльності ускладнюють урядове регулювання фінансової діяльності.