Банки і фінансова система

Цивілізований ринок промислово розвинутих країн має складну й розгалужену інфраструктуру, яка охоплює фі­нансову та банківську системи, грошову систему, фондові й то­варні біржі та ін. Головними елементами інфраструктури виступа­ють банківська і фінансова системи. В країнах ОЕСР най­важливішим інститутом держави є Центральний банк, котрий, як правило, має форму акціонерного товариства. Центральний банк створюється урядом для ведення своїх фінансових операцій, ко­ординації діяльності комерційних банків і контролю над ними і, головне, для регулювання кількості грошей в країні та умов кре­дитування. Акції Центрального банку можуть цілком належати державі (Англійський банк, Банк Франції та ін.) або розподілятися між державою та приватними інституціями (Банк Італії, Банк Японії).

Центральні банки діють через широко розгалужену мережу відділень по всій країні. Так, сучасна банківська система США охоплює федеральну резервну систему (ФРС), створену ще в 1913 p., і чималу кількість комерційних банків. Уся територія США поділена на 12 федеральних резервних округів, у кожному з яких є свій резервний банк, який забезпечує федеральне бан­ківське обслуговування округу. Діяльність усіх федеральних банків координується Радою керуючих ФРС, штаб-квартира якої розта­шована у Вашингтоні.

Другим ярусом банківської системи США, як і інших про­мислово розвинутих країн, є система комерційних банків. Вирі­шальну роль у фінансуванні економіки країн ОЕСР відіграють приватні кредитні установи. Якщо центральні банки відповідають за проведення грошової політики в державі, спрямованої на ста­білізацію грошового обігу, і в своїй основі являють собою її емісійний центр, то розгалужена мережа комерційних банків є каталізатором функціонування сучасної ринкової економіки. Це можливо завдяки тому, що вони виконують багато економічних

функцій: акумуляція грошових ресурсів, кредитування, довгостро­кові позики під заставу; вони виконують і функції, властиві Ощад­банкам, кооперативним об'єднанням (позики на будівництво), поштовим агенціям, страховим компаніям тощо.

Підкреслюючи головну роль Центрального банку в регулю­ванні кредитно-грошової політики США, американський еконо­міст П. Самуельсон зазначав: «Кожний Центральний банк має єдину основну функцію: він здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці».

У західноєвропейських країнах (Франції, Іспанії, Італії, Авст­рії) кредитні системи характеризуються активною регулюючою роллю держави на грошовому ринку. Уряди цих країн здійснюють безпосередній контроль за діяльністю приватних кредитних інсти­туцій через участь в їхньому капіталі та через інші форми (на­приклад, регулювання розмірів обов'язкових резервів, які три­мають комерційні банки проти своїх депозитів у Центральному банку). Так, якщо італійська держава тримає в своїх руках 60— 65 % кредитно-банківських і страхових компаній, то вона, як і завжди, прагне активно впливати і впливає на національну еко­номіку.

Велике значення в механізмі регулювання економіки, її зрос­танні та стримуванні інфляційних процесів у розвинутих країнах мають фінансові системи. До їх складу входять державний бюджет, місцеві фінанси, фінанси державних підприємств і спеціальні урядові фонди (або фонди регіонального призначення в інтегра­ційних угрупованнях). Іншу частину фінансів складають фінанси приватних компаній. Особливо зростає роль цих фінансів в інвес­тиційних та інноваційних процесах завдяки лібералізації еконо­міки загалом, а точніше, зменшенню частки держави у перерозпо-дільчих процесах ВВП (на рівні 40—45 % у Західній Європі), проведенню прогресивних податкових реформ, запровадженню кредитних пільг, пов'язаних з прискоренням НТП на рівні фірми, розвитку венчурного бізнесу.

Податкові реформи 80-х років у країнах ОЕСР сприяли акти­візації підприємництва за рахунок значного зниження оподатку­вання і одночасного дерегулювання різноманітних галузей і сфер господарства (транспорту, нафтової промисловості, фінансової системи та ін.). Таким чином, оподаткування у США та інших країнах є не тільки джерелом великої частини надходжень дер­жави, а й одним із найважливіших важелів державного впливу на бізнес. Особливо значний вплив на розвиток малого та середнього бізнесу здійснюється через фінансову допомогу у формі позик і

Розділ V

19. Економіка розвинутих країн

забезпечення гарантій за позиками. Так, у США Адміністрація у справах малого бізнесу, створена при Президенті в 1953 p., сприяє направленню державних коштів на закупівлі у приватному сек­торі, а також має спеціальний перелік робіт і послуг, замовлення на які розміщуються тільки серед малих і середніх фірм. Подібні органи з'явилися в 60-х роках і в країнах Західної Європи, існують певні структури для фінансової підтримки малого і середнього біз­несу в ЄС. Така увага держави до цього сектора пояснюється тим, що в ньому створюється, наприклад, у США — до 50 % ВВП, у ФРН —45—50 %, а в Японії цей показник ще вищий — 2/3 ВВП. Функціонування економічної системи розвинутих країн, як ми вже зазначали, базується на поєднанні ринкового механізму з активним втручанням держави у господарський процес як на макро-, так і на мікрорівні. Плюралізм форм власності, еконо­мічних інтересів різних суб'єктів господарювання, конкурентні відносини спричиняють значні коливання ділової активності, які не завжди всіх улаштовують. Більше того, для багатьох суб'єктів підприємницької діяльності вони мають негативні наслідки. Важ­ливо враховувати і той факт, що ринкові механізми не спроможні задовольнити попит на так звані «суспільні блага» та деякі товари і послуги соціальне вразливих верств населення. І нарешті, за всіх своїх позитивних рис ринкові сили не можуть адекватно розпо­ділити ресурси суспільства, доходи та забезпечити зростання до­бробуту населення. Саме ці обставини й вимагають урядового втручання в економіку в різних формах та в різні способи. Одним із таких є антимонопольно законодавство та система практичних антимонопольних заходів держави.