Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Загальна характеристика

У повоєнному соціальне-економічному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х — кінець 80-х років) — це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого були панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки. Основою економіки слугував загальнодержавний план соціального та економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводилися до безпосередніх виробників та споживачів. Вартісні форми й методи регулювання економічних відносин були другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень можуть бути достатньо ефективними за наявності екстенсивних факторів зростання та за умови створення основних галузей промисловості у стислі строки. Проте така система не спроможна забезпечити інтенсивне зростання на основі науково-технічного прогресу й запровадження його досягнень у виробництво, що стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економічного та науково-технічною відставання від країн з розвинутою ринковою економікою.

Другий етап соціально-економічного розвитку східноєвропейських країн веде свій відлік із кінця 80-х — початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися спроби впровадити ринкові регулятори у національні економіки (в Югославії —з 50-х років, Угорщині —з 1968 p., Болгарії —з 1979 р., у Польщі —з 1981 р. і т. д.). Але всі вони не вели до рішучих змін відносин власності. Сучасний же етап характеризується такими змінами на основі роздержавлення та приватизації, розвитком приватного підприємництва, демонополізацією виробництва, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку (див. табл. 20.1). Наприкінці 80-х років національний доход на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 раза перевищував середньосвітовий показник та в 9 разів — показник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 раза був менший від показника країн з розвинутою ринковою економікою. З-поміж східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції займають Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинутих країн регіону належать Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія.

Таблиця 20.1 Виробництво ВНП на душу населення, дол. США

Країни, групи країн, регіони
Світ
Розвинуті країни
США
ЄС
Японія
Країни з перехідною економікою
Країни, що розвиваються
Китай
Латинська Америка
Африка
Східна Азія

Розділ V

20. Економіка країн Східної Європи

Загальна структура економіки дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн, у яких превалює промисловість поряд з істотною роллю сільського господарства у формуванні національного дохо-ДУ-

На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %, тоді як до Другої світової війни національні економіки цих країн фактично мали аграрний характер.

Структурні зміни в національних економіках держав регіону, хоч і поступалися показникам країн з розвинутою ринковою економікою, проте в цілому в повоєнний час були позитивними. Поряд зі зростанням частки промисловості у національному доході зближувалися темпи зростання виробництва засобів виробництва (група А) та предметів споживання (група Б). До кінця 80-х років частка групи А в країнах регіону коливалася від 64 % (Угорщина) до 72 % (Румунія). Постійно зростала питома вага обробних галузей порівняно з добувними. Був забезпечений розвиток машинобудування як провідної галузі промисловості східноєвропейських країн: на неї припадало 26—33 % усього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю юна почала виробляти до 40 % продукції всього промислового виробництва.

Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго- та матеріаломісткості національного доходу, здеформованої цінової політики в окремих країнах на початок 90-х років почали спостерігатися несприятливі структурні зрушення, в,тому числі зростання частки паливно-енергетичних галузей, чорної та кольорової металургії в загальному обсязі виробництва при різкому спаді виробництва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловості. Так, у Росії питома вага паливної промисловості зросла в 1992 р. до 13,4 % порівняно з 6,9 % у 1991 p., а чорної металургії — відповідно з 4,7 до 9,1 % від загального обсягу промислового виробництва.

Країни Східної Європи займають доволі вагомі позиції у світовому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних факторів зростання (спорудження нових підприємств, збільшення кількості зайнятих у народному господарстві, залучення додаткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропейські країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно підвищити свою частку у світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на східноєвропейські країни припадало понад 20 % світового національного доходу, 21 % світової промислової продукції, понад 13 % світової

сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообороту. Однак в останні роки внаслідок різкого спаду темпів економічного зростання та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно похитнулися.

Протягом тривалого часу (особливо в 50—60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні місця за темпами економічного зростання у світовому господарстві. У 1951— 1983 pp. національний доход у цих країнах зростав на 6,7 % за рік, промислове виробництво —на 8,3 %. Однак від кінця 70-х років їхній економічний поступ почав уповільнюватися, а в економіках деяких країн (Польщі, Угорщини, Чехословаччини) почали спостерігатися кризові явища. Темпи щорічного зростання суспільного виробництва країн регіону різко впали із 2,9 % у 1981— 1985 pp. до 1,8 % у 1989 р. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економічної кризи. У звіті Економічної комісії ООН спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною депресією, яка за тривалістю та глибиною перевищує «Велику кризу» 1929—1933 pp. (табл. 20.2).

Таблиця 20.2

Темпи зростання валового внутрішнього продукту країн з перехідною економікою, %

Країни
Албанія	8,0	9б1
Болгарія	2,1	-10,9	-9,8
Хорватія	2,6	5,1	4,0
Чехія	5,9	4,1	1,3	2,5—3,1
Угорщина	1,5	1,0	3,2
Польща	7,0	6,0	7,4	5,6
Румунія	7,1	4,1		2,3
Словаччина	6,8	6,9	6,0
Словенія	4,1	3,1	2,4	4,5-4,8
Македонія	-1,2	0,7
Югославія	4,0	4,3
Естонія	4,3	4,0	11,7	5,5
Латвія	-0,8	2,8	4,6
Литва	3,0	4,2	2,5
Білорусь	-10,4	2,6	11,0	7—8
Молдова	-1,9	-8,0
Росія	-4,1	-5,6	-0,2
Україна	-12,2	-10,0	-7,5	0,5
РАЗОМ	-1,4	-1,4	1,1	3,1

Розділ V

20. Економіка країн Східної Європи

Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адмшістративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, його висока енерго- та матеріаломісткість, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів зростання, погіршення зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі економіки.

Важливою особливістю господарського розвитку регіону є висока інфляція. У 1977—1984 pp. її щорічний рівень коливався від 5,1 % у Чехословаччині до 8,9 % у Румунії (в Польщі —до 29,4 %). У 1992 р. в країнах Східної Європи він складав 769,4 %, у колишніх республіках Радянського Союзу — 1296 % (табл. 20.3).

Таблиця 20.3 -1996 pp.

Споживчі ціни у перехідних економіках за 1989-(у % порівняно з попереднім роком)

Країни
Албанія			35,5	193,1	81,5	21,5	8,0	12,7
Боснія та	36,8	544,0	116,2	64218,3	38825,1	553,5	_—.,	21,2
Герцеговина							12,1
Болгарія	9,2	50,6	338,5	91,3	72,9	96,2	62,1	123,1
Хорватія	1200,0	604,5	123,0	663,6	1516,6	97,5	2,0	3,6
Чехія	1,4	9,7	56,6	11,1	20,6	10,0	9,1	8,9
Угорщина	17,0	28,9	35,0	23,0	22,6	19,1	28,5	23,6
Польща	264,3	585,8	70,3	45,3	36,4	33,2	28,1	19,8
Румунія	І,1	5,1	170,2	210,7	256,2	137,1	32,2	38,8
Словаччина	1,3	10,4	61,2	10,2	23,1	13,4	10,0	6,0
Словенія	1285,3	549,7	117,7	201,3	31,8	19,8	12,7	9,7
Македонія	1246,0	608,4	114,9	1505,5	353,1	121,0	16,9	4,1
Югославія	1265,0	580,0	122,0	8926,0	221,4	79,1	78,6	90,5
Естонія	4,0	18,0	202,0	1078,2	89,6	47,9	28,9	23,1
Латвія	5,2	10,9	172,2	951,2	104,1	35,1	25,0	17,7
Литва	2,2	9,1	216,4	1020,5	410,1	72,0	39,5	24,7
Білорусь	1,7	5,5	98,6	971,2	1190,9	2219,6	709,3	52,7
Молдова	1,1	5,7	114,4	1308,0	1751,0	486,4	29,9	23,5
Росія	2,5	5,3	100,3	1508,7	875,0	309,0	197,4	47,8
Україна	2,0	5,4	94,0	1209,6	4734,4	891,2	376,7	80,2

З одного боку, в сучасних умовах інфляція у східноєвропейських країнах виконує функцію вирівнювання цін в напрямі їх зближення зі світовими і в невеликих обсягах може сприяти пожвавленню економічного зростання. З іншого боку, її високий рівень має явно виражені негативні наслідки, які проявляються у знеціненні економічних стимулів продуктивної праці та національної валюти, затриманні прогресивних структурних зрушень, зниженні рівня життя населення. Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття. Його рівень у більшості країн регіону в першій половині 90-х років перевищував 5 % — показник, який може бути розглянутий як досить прийнятний для економіки, що стабільно розвивається (табл. 20.4). Приховані форми безробіття, які існували раніше та були засновані на централізовано регульованій штучній

Таблиця 20.4 Рівень безробіття у перехідних економіках, у % до робочої сили

Країни, групи країн
Східна Європа		14,0	12,5	11,8
Албанія	9,5	22,0	13,1	12,1
Болгарія	1,8	16,4	11,1	12,5
Хорватія		16,6	17,6	15,9
Чехія	0,7	3,5	2,9	3,5
Угорщина	1,7	12,1	10,4	10,5
Польща	6,5	16,4	14,9	13,2
Румунія	1,3	10,4	9,5	6,3
Словаччина	1,6	14,4	13,1	12,8
Словенія		15,5	14,5	14,4
Македонія		30,3	37,2	39,8
Югославія		24,0	24,7	26,1
Балтійські країни		4,5	6,5	6,4
СНД		3,6	5,8	6,2
Росія		5,5	8,9	9,3
Україна		0,2	0,3	0,3
Білорусь		1,3	2,7	4,0
Молдова		0,7	1,4	1,4

Розділ V

20. Економіка країн Східної Європи

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зокрема в Польщі, Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому державний сектор усе ще буде мати більш вагомі позиції у національних економіках східноєвропейських країн, ніж у державах з розвинутою ринковою економікою.

Важливим напрямом ринкової трансформації економіки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у Чехословаччині 40 % обсягу промислового виробництва створювалося мінімальною кількістю виробників — від одного до чотирьох. В Угорщині майже ЗО % продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця величина сягала 70 % загального обсягу промислової продукції. Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно зріс у нових східноєвропейських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління сприяє розвиткові конкурентного середовища в країнах регіону. Поряд із цим практично знято обмеження на приватне підприємництво, галузевий перелив капіталу, лібералізовано умови економічної діяльності, створено законодавчі основи боротьби з недобросовісною конкуренцією, починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів.

Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі 70—90-х років здійснювалась у формах «шокової терапії» (Польща, Болгарія, Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить тривалого часу (Угорщина, Югославія), ЇЇ головними рисами стали: відмова від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і* внутрішніх цін. Глибокі деформації як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит держбюджету, горезвісна система дотацій і пільг окремим підприємствам, адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі держзамовлення, високі інфляційні очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів зростання оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвропейські країни намагалися посилити прямий та опосередкований вплив держави на формування цін (Сербія, Україна у 1993 p.).

Кардинально змінюється грошова та фінансово-кредитна політика. З другої половини 80-х років у країнах регіону почала

створюватися двоярусна банківська система, яка охоплює національні (центральні) й комерційні банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрували свою діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та емісійної політики, регулюванні процентних ставок, контролі за діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займалися обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки: фінансові, кредитні, цінних паперів, валютний.

На початку 90-х років у всіх східноєвропейських країнах державний бюджет формувався зі значним дефіцитом. Спроби збалансувати держбюджет здійснювалися за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних капіталовкладень в економіку, скорочення військових витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку — через збільшення прибутків держави. Найбільшого успіху в цій сфері досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий, ніж в інших країнах регіону.

Податкові реформи у цих країнах були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, у розвитку виробництва, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на додану вартість, податок на прибуток, акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політику зближення національних податкових систем із системою, що діє з 1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу в цю організацію. Більш диференційованими стають і податки з населення (табл. 20.6).

,0-142

Істотно змінюється й соціальна політика. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, соціальному партнерстві між громадянином і державою, споживачем і виробником, робітником і роботодавцем. Держава гарантує лише мінімальний рівень соціального захисту й дедалі частіше — на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). Підвищення рівня реального соціального забезпечення понад мінімальний здійснюється вже переважно за рахунок самого населення. Нарівні із збережен-ням системи безплатної освіти та медичного обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг

Розділ V

20. Економіка країн Східної Європи

Таблиця 20.6

⇐ Предыдущая 77 78 79 80 818283 84 85 86 Следующая ⇒