Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Країни ОЕСР у системі міжнародних економічних відносин

В умовах посилення глобалістичних тенденцій у сучасному світовому господарстві закономірним процесом став послідовний перехід промислово розвинутих країн від замкнених

національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього ринку. І якщо спочатку «відкритість економіки» являла собою інструмент експансії проти менш розвинутих країн, то тепер будь-яка корисливість інтересів майже виключена. Лібералізація міжнародного обміну створює об'єктивні передумови взаємної адаптації національних господарств до зовнішніх умов різних підсистем світового господарства. Звичайно, лідерство, а тому й «найбільш сприятливе правило гри», все-таки залишається на боці промислове розвинутих країн. Але завдяки відкритості економік формується новий рівень можливостей реалізації економічних переваг не тільки розвинутими, а й іншими країнами.

В сучасних умовах майже 20 % ВВП розвинутих країн реалізується за рубежем і приблизно стільки ж забезпечується за рахунок імпорту. Більше половини великих компаній виробляють і реалізують свою продукцію за межами країни і приблизно половину сировини та проміжних продуктів отримують за імпортом або від своїх закордонних дочірніх компаній. Показником відкритості економіки є зовнішньоторговельна квота (ЗТ_К), яка визначається відношенням зовнішньоторговельного обороту (ЗТ₀) до валового внутрішнього продукту (ВВП):

ЗТ_К =ЗТ₀ / ВВП х 100%.

Показники зовнішньоторговельної квоти для групи найбільш розвинутих країн у 1995 р. були такими: ФРН — 51,0 %; Велика Британія — 42,0 %; Канада — 24,0 %; США — 17 %; Японія — 18,5 %.

Розумна відкритість, побудована на принципах конкурентоспроможності, ефективності та дотримання національної безпеки, потребує суттєвого втручання держави при формуванні механізму її здійснення. Абсолютної відкритості економіки не існує — вона завжди відносна.

Центральне місце у структурі зовнішньоекономічних зв'язків посідає рух капіталу, який по суті визначає усі інші їхні форми. Промислове розвинуті країни є основними донорами та об'єктами застосування позичкового і підприємницького капіталу (приблизно 75—95 % світового). Майже 90 % позичкового капіталу міжнародних ринків розташовано в країнах ОЕСР.

Найбільші потоки ресурсів перемішуються у формі прямих та портфельних інвестицій, тобто як рух підприємницького капіталу. Роль прямих іноземних інвестицій (fill) різко зросла після 1960 р. Це засвідчує помітне перевищення темпів зростання прямих іноземних капіталовкладень над темпами зростання зовнішньої

Розділ V

19. Економіка розвинутих країн

торгівлі і ВВП (у 80-ті роки відповідно в три і чотири рази). ШІ — не тільки головне джерело економічного розвитку, а й значною мірою важіль впливу на динаміку й структуру торгівлі, передання технологій і фінансових ресурсів, на підвищення рівня кваліфікації кадрів країни-одержувача на підприємствах ТНК. Вони відіграли велику роль у розвитку «нових шдустріальних країн», з ними пов'язані певні перспективи економічного зростання країн з перехідною економікою. Особливістю руху ПІІ є направлення їх у промислове розвинуті країни (від двох третин до 4/5 загального обсягу), хоча в 90-х роках їхнє значення як об'єктів застосування капіталу знижується. Важливо наголосити, що ПІІ справляють і певний негативний вплив на країну, що приймає. Мова йде про значний ринковий тиск ТНК, спрямований на отримання монопольних прибутків і переведення їх у країну-донор; про проведення протекціоністського захисту від імпорту на місцевих ринках усупереч законодавству країни перебування капіталу та його прикладення. І все-таки узагальнений висновок про вплив іноземних інвестицій на економіку країни-одержувача може бути один: вони здійснюють чистий позитивний ефект. Разом із тим це не відміняє потреби в урегулюванні діяльності ТНК, які стали основними експортерами капіталів, товарів і послуг.

Важливою формою міжнародних економічних відносин є розвиток економічної допомоги. Вона становить майже 90 % усіх фінансових ресурсів, які розвинуті країни надають країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою. Тепер усі країни ОЕСР надають економічну допомогу, як правило, за рахунок бюджетних коштів. Вона направляється на задоволення необхідних потреб або на створення інфраструктурних об'єктів, подолання наслідків форс-мажорних обставин, на реалізацію великих проектів у галузях енергетики, транспортного будівництва, зв'язку. Велика частина допомоги — це постачання товарів і послуг країни-донора, так звана «зв'язана допомога». Деякі види економічної допомоги набирають форми «технічної допомоги» (підготовка кадрів, консультування, проектування та ін.). За останнє десятиліття західні країни направляли на економічну допомогу до 0,3 % ВВП, 60 % яких надавалося у формі дарунка. Найбільшим донором стала Японія, яка надала країнам, що розвиваються, понад 13 млрд дол:, а до цього кілька десятиліть лідером були США.

Рух капітальних ресурсів великою мірою дістає своє відображення у зовнішньоторговельному обороті. Міжнародна торгівля, яка опосередковує рух усіх товарних потоків між країнами, зростає

швидше за виробництво. За даними ЮНКТАД, на кожні 10 % зростання світового виробництва припадає 16 % збільшення обсягів світової торгівлі. Зовнішня торгівля стала дуже впливовим фактором динаміки світового господарства. Особливо відчутно ця залежність проявляється щодо зовнішньої торгівлі промислове розвинутих країн. Характерною її рисою є нерівномірність розвитку і зміни у становищі цих країн. Загалом протягом XX ст. на названі країни припадало 70 % світового експорту. Під кінець віку домінуюче становище США було розхитане. Найбільшими темпами зростав експорт в Японії та ФРН. Але з середини 90-х років США знову виходять на лідерні позиції з конкурентоспроможності. За ними йдуть Японія і «нові індустріальні країни» — Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, Тайвань.

Зрушення у виробничій базі та структурі попиту під впливом НТР викликали швидке зростання міжнародного обміну та зміни в його структурі. Це спричинило і зміни самого характеру торговельних зв'язків розвинутих країн. На основі поглиблення міжнародної внутрігалузевої спеціалізації, розвитку міжфірмової виробничої кооперації, посилення інтегративних тенденцій (ЄС, НАФТА, АСЕАН та АТЕС) виробництво західних країн орієнтується не на «невідомий ринок», а на конкретних замовників. Виробники і споживачі продукції різних країн по суті перейшли на постійні «планові» зв'язки. Насамперед ці процеси проявляються у діяльності ТНК, які мають свої підприємства у багатьох країнах світу. Внугрікорпораційний обмін, тобто «торгівля» між підприємствами в межах однієї ТНК, що розташовані на всіх континентах, сягає понад 1/3 міжнародного обороту.

Основу зовнішньої торгівлі становить товарний обмін, де провідні позиції займають готові вироби. В експорті товарів промислове розвинутих країн помітно посилилися позиції високотехно-логічної продукції, особливо у США, Японії, ФРН, Канаді та ін., і зменшилася частка низькотехнологічної продукції. У більшості країн виділився комплекс галузей, що складають потужний експортний сектор. Зросла і частина помірної в технологічному плані продукції для західноєвропейських (малих та середніх) країн, ФРН і Японії.

Промислово розвинуті країни збільшили свою частку експорту на світових ринках сировини (за рахунок палива) і продовольчих товарів. Успіхи в індустріалізації країн, що розвиваються, та «нових індустріальних країн» привели до зменшення експорту західних країн на ринках хімічних товарів, традиційних машин та обладнання, а також текстилю і металів.

Розділ V

19. Економіка розвинутих країн

Посилення індустріальних процесів у світовому господарстві зумовило суттєві зміни у структурі та динаміці імпорту, підвищення ролі промислово розвинутих країн у світовій закупівлі. У 70—90-ті роки відбулося значне збільшення частки імпорту названих країн у їхньому загальному споживанні — з 9 до 20 %. Це сприяло зменшенню інфляції. Помітним є збільшення імпорту машин і обладнання, транспортних засобів та чорних металів; спостерігалося також скорочення частки у світовому імпорті певних сировинних товарів, особливо палива і руд кольорових металів та окремих груп продовольчих товарів.

Розширення сфери послуг у світовій економіці сприяло збільшенню значення третинної сфери в зовнішньоекономічних відносинах розвинутих країн (особливо підприємницького характеру), а також зростанню ролі інформаційних і різноманітних консультаційних послуг та післяпродажного технічного обслуговування. Помітно зріс обсяг банківських, страхових операцій, біржових, посередницьких та інших подібних нових послуг, породжених «інтелектуалізацією» сучасної світової торгівлі.

Важливе місце у зовнішньоекономічних відносинах розвинутих країн належить міжнародному обміну технологіями. Такий обмін може здійснюватись у вигляді передання ліцензій, технічних послуг разом із рухом прямих капіталовкладень або торгівлею обладнанням. Передання технології відбувається в таких основних формах: ліцензійні угоди, патентні відносини, «ноу-хау», інже-ніринг. До основних форм передання технологій на некомер-ційній основі належать наукові конференції, симпозіуми, виставки, обмін публікаціями та ін. Ці форми широко використовують розвинуті країни відносно країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Характерною рисою сучасності є посилення обміну технологіями між самими розвинутими країнами та збільшення їхньої частки у цьому сегменті світових обмінів (з 85 % на початку 70-х років до 90 % у 90-х роках). Основний обсяг торгівлі технологіями відбувається в межах внутріфірмової торгівлі виробничих комплексів ТНК.

В умовах зростаючої глобалізації світового господарства посилюється взаємозалежність розвинутих країн не тільки в межах цієї підсистеми, айв усій системі світової економіки. Тому вони приділяють дедалі більшу увагу визначенню глобальних проблем, координації зусиль щодо їх вирішення на багатосторонній основі. Однією з таких проблем є світова торгівля. У сфері міжнародного

економічного співробітництва країни ОЕСР виступають за відкритість економік та лібералізацію світової торгівлі, за справедливі еквівалентні торговельні відносини між «багатими» та «бідними» країнами, висловлюються проти застосування демпінгу в різних формах, протекціонізму, білатеризму «керованої» торгівлі тощо. Прискорене поширення регіоналізації вільних торговельних, митних зон тощо не повинне підривати світову торговельну систему, ставити у невигідне становище треті країни.

Розвинуті країни підтримують результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у межах ГАТТ/СОТ, куди входять 135 країн світу, частка яких у світовій торгівлі становить понад 90 %. Мета створеної ГАТТ багатосторонньої системи торгівлі націлена на забезпечення торговельно-підприємницьких суб'єктів різних країн стабільним та передбачуваним середовищем, в умовах якого вони можуть здійснювати торговельні операції на засадах відкритості, справедливої конкуренції, взаємної вигоди. Така недискримінаційна, відкрита й ліберальна багатостороння торговельна система буде сприяти не тільки зростанню торгівлі та виробництва, а й пожвавленню інвестиційних процесів і зайнятості, економічному зростанню світового господарства. Все це стосується і України, яка не може стояти осторонь цих процесів. Міжнародна торговельна система може допомогти їй вийти на стабільний шлях економічного розвитку, зайняти належне місце у світовому господарстві.

Контрольні запитання

ф Назвіть підсистеми країн, які складають світове господарство, та визначіть місце в ньому провідних країн ОЕСР.

(D В яких формах виступає державна власність в економічній структурі країн ОЕСР?

@ Які особливості сучасного державного регулювання в розвинутих країнах?

20. Економіка країн Східної Європи

⇐ Предыдущая 76 77 78 79 808182 83 84 85 Следующая ⇒