Перехід до моделі сталого розвитку як магістральний напрям вирішення глобальних екологічних проблем

З попереднього неважко зробити принциповий вис­новок, що глобальний характер розвитку екологічної кризи потре­бує об'єднаних зусиль усіх держав світу з метою усунення загаль-нопланетарної ресурсо-екологічної катастрофи. Глобалізація та інтернаціоналізація господарських зв'язків, зростання економіч­ної та екологічної взаємозалежності держав, світові технологічні екологобезпечні досягнення зумовлюють перспективність між­народного економічного та науково-технічного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища і природокористуван­ня. Саме шляхом розумних збалансованих дій, здійснюваних краї­нами заради сприяння соціально-економічному прогресу й гармо­нізації взаємовідносин між цивілізацією і природою, створюються реальні передумови для подальшого розвитку планетарної системи «суспільство —виробництво —природа».

Отже, перед кожною країною нині стоїть надзвичайно важ­ливе завдання — розроблення й поступова реалізація концепції переходу на модель сталого екологобезпечного функціонування на­ціональної економіки. Цього, зокрема, вимагають рішення Між­народної конференції ООН з питань навколишнього середо­вища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро («Декларація Ріо»).

Сталий розвиток грунтується на узгодженні інтересів соціаль­но-економічного прогресу та збереження природно-ресурсового потенціалу і сприятливих екологічних умов на планеті з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь. У цьому контексті охорона навколишнього середовища та раціо­нальне використання природних ресурсів розглядаються не як самоціль, а як невід'ємна частина процесу соціально-економіч-ного поступу. Основою концепції сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді «суспільство—виробництво—природа». По суті, модель сталого екологобезпечного розвитку означає виживання людства. Перехід же на таку модель може бути здійснений тільки за умови ефективного міжнародного співробітництва та гаранту­вання національних інтересів кожної держави. Реалізація кон­цепції сталого розвитку можлива також при комплексному прове­денні заходів організаційного, технологічного, фінансово-кредит­ного, міжнародно-правового, адміністративного плану, які здійс-

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

нюватимуться світовим співтовариством, його регіональними інс­титуціями та кожною країною окремо.

Оскільки коріння вирішення екологічних проблем лежить у способах, технологіях і методах господарської діяльності людини, то стрижнем нової соціоекополітики має бути саме всебічна еко-логізація сучасного виробництва. Під цим треба розуміти впрова­дження ресурсозберігаючих і екологобезпечних техніко-техноло-гічних процесів, способів і методів раціонального управління при-родно-ресурсовим потенціалом, завдяки яким за максимального отримання споживчих продуктів забезпечується належна якість навколишнього середовища. Безперечно, тільки шляхом форму­вання цілісної технологічної, організаційної, економічної та пра­вової системи, що функціонує за допомогою спеціальних ре­гуляторів, які спонукають суб'єкти господарювання до екологічно виваженої господарської діяльності, можна спочатку загальмувати накопичення еколого-економічних суперечностей, зупинити спов­зання світу до екологічної кризи, а потім і перевести національні економічні системи на модель сталого екологобезпечного функ­ціонування.

Практика розвинутих країн свідчить, що тут уже розпочався перехід до принципово нової техніко-техно логічної політики — від контролю над забрудненням середовища до дій, спрямованих на різке скорочення і попередження забруднення довкілля. На думку зарубіжних фахівців, застосування «зелених» технологій, пошук і впровадження дедалі досконаліших з погляду екології способів господарської діяльності є не лише технічним засобом вирішення екологічних проблем, а й важливим методом узгоджен­ня інтересів соціально-економічного благополуччя населення з екологічною безпекою кожної держави.

У розвинутих країнах спостерігаються високі показники роз­витку індустрії охорони й відтворення природного середовища, а також, відповідно, ринків товарів та послуг екологічного призна­чення (екоіндустрії). Наприклад, за останні 7—8 років середньо­річні темпи приросту світового екобізнесу становили 9 %, а доходи від продажу «зелених товарів і технологій» збільшились у 1,5 раза й досягли майже 500 млрд дол. Лідером на світовому екологічному ринку є США: на них припадає понад третина загального обсягу продажу. Велика робота в цьому плані здійснюється у ФРН, Японії, Франції, Великій Британії. Екологізація розвитку про­дуктивних сил у зазначених країнах забезпечується прогресив­ними змінами в організаційних, економічних, інституціональних формах господарювання взагалі та природокористування зокрема

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

(див. рис. 22.2). Насамперед це стосується формування адекватних екологоспрямованих виробничих відносин, причому як на націо­нальному рівні, так і в масштабах міжнародного економічного співробітництва.

Розвинуті країни

Ефективність вирішення екологічних проблем со­ціально-економічного розвитку безпосередньо залежить від спо­собів і механізмів екологічного регулювання всіх видів госпо­дарської діяльності. Екологозорієнтований розвиток мікроеконо-міки можливий лише за умови зміни традиційної економічної поведінки товаровиробників, їхньої відмови від застосування ме­тодів, засобів і технологій виробництва, які нераціонально вико­ристовують сировинні ресурси та забруднюють навколишнє сере­довище.

В останні десятиліття у промислове розвинутих країнах метою спонукання суб'єктів господарювання до застосування маловід-ходних і ресурсозберігаючих технологій, випуску екологічно чис­тих товарів, поширення екологічного менеджменту тощо ефек­тивно функціонує система адміністративних, законодавчих та еко­номічних важелів екологічного регулювання виробничої діяль­ності. Поряд із цим діє чіткий механізм фінансового забезпечення такого регулювання (внутрішні нагромадження, кошти бюджет­них і позабюджетних екологічних фондів, вітчизняні й зарубіжні екоінвестиції, кредити, цільові гранти тощо).

У розвинутих країнах практично втілюється на макро- і мікрорівнях господарювання екологозорієнтована стратегія со-ціально-економічного зростання як єдино правильний напрям досягнення сталого розвитку. Природа тут розглядається як своє­рідний суспільний капітал, що потребує примноження, а отже й управління. Аксіомою природокористування стає принцип «Еко­логічно означає економічно», який реалізується через такі понят­тя, як «мінімізація екологічної шкоди», «мінімізація відходів», «запобігання забрудненням». За оцінками МВФ, у розвинутих країнах споживання природних ресурсів на одиницю готової про­дукції щорічно скорочується в середньому на 1,25 %, що породжує суттєвий екологічний ефект. Охорона навколишнього середовища виступає важливим економічним завданням будь-якого підпри­ємства, оскільки його екологічно виважена діяльність сприяє

Розділ VI

 

процвітанню бізнесу і дає позитивний результат для національ­ного господарства загалом.

Значно посилюється тепер роль державної фінансово-еконо-мічної політики стимулювання природоохоронної діяльності това­ровиробників за допомогою ефективної системи екологічного ре­гулювання, яке поєднує адміністративно-законодавчі інструменти з економічними, нормативними і ринковими механізмами. Такі державні зусилля концентруються переважно на трьох напрямах. По-перше, здійснюються великомасштабні природоохоронні за­ходи (організація і фінансування НДДКР, підготовка фахівців, реалізація загальнонаціональних проектів природоохоронного спрямування, формування сучасної екологічної інфраструктури). По-друге, забезпечується нормативно-правове регулювання (роз­роблення природоохоронного законодавства і контроль за його дотриманням, екологічна експертиза проектів, екологічне інспек­тування й ліцензування виробництва, встановлення більш жорст­ких екологічних стандартів, норм, квот тощо). І, по-третє, держава економічно стимулює та підтримує природоохоронну діяльність усіх ланок приватного сектора.

Економічні інструменти екологічного регулювання наведено

на рис. 22.3.

Економічні методи стимулювання природоохоронної діяль­ності у країнах із розвинутими ринковими відносинами об'єдну­ють дві групи законодавчо закріплених регуляторів екологічної поведінки підприємців. Перша група спрямована на спонукання забруднювачів довкілля обмежувати свою екологодеструктивну та екологонебезпечну діяльність. Вона охоплює такі регулятори: пла­тежі за викиди, скиди, захоронения або розміщення забруднюючих речовин, платежі за погіршення якості природних ресурсів і умов; так звані екологічні податки з прибутку товаровиробників, які використовують природозабруднюючі види техніки та екологоне-безпечні технології або випускають продукцію з небезпечними екологічними компонентами; штрафні санкції, компенсаційні ви­плати за порушення екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища і за спричинену шкоду здоров'ю населен­ня, навколишній флорі й фауні.

Друга група регуляторів спрямована на стимулювання при-родокористувачів і природозабруднювачів до поліпшення стану навколишнього середовища. Такі регулятори слід вважати еконо­мічно привабливими для товаровиробників. Зрештою, вони озна­чають перехід до принципово нової екологічної політики — від контролю за забрудненням навколишнього середовища до

Розділ VI

запобігання забрудненню. За допомогою державних субсидій, по­даткових пільг, позик, кредитів за низькими відсотками, режиму прискореної амортизації виробничого потенціалу та природоохо­ронного устаткування, купівлі-продажу прав на забруднення тощо стимулюється екологічна поведінка підприємців. Саме ця група економічних регуляторів сприяє запровадженню превентивних техніко-технологічних та організаційних методів боротьби з дегра­дацією і забрудненням природного середовища, переходу на без­відходні, ресурсозберігаючі й екологобезпечні методи господарю­вання.

⇐ Предыдущая919293949596979899100Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

A.крім оброблення текучого елемента ланцюга, здійснюють автоматичний -перехід до наступного елемента даного ланцюга
I. ОСНОВНІ ЗАДАЧІ І НАПРЯМКИ САМОСТІЙНОЇ НДР СТУДЕНТІВ
III. Основні напрями Програми
P-n-напівпровідниковий перехід і його вольт-амперна характеристика
Абстрактні моделі захисту інформації
Агропромислова інтеграція є об'єктивною основою для розвитку АПК.
Актуальні проблеми глобалізації (на прикладі розвинутих країн та країн, що розвиваються)
Алгоритмічні та імітаційні моделі в економіці та підприємництві.
Анализ финансового состояния предприятия. Аналитические коэффициенты. Вертикальный и горизонтальный анализ. Проблемы анализа финансовой отчетности.
Аналіз моделі мультиплікативного розширення банківських депозитів

Воспользуйтесь поиском по сайту: