Суперечливість сучасного природокористування. Генезис екологічної кризи

Коротко розглянемо основні чинники виникнення екологічної кризи. Переважно екстенсивний, природомарнотрат-ний розвиток економіки з застосуванням екологонебезпечних тех-

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

нологій призвів, зрештою, до надзвичайного загострення взаємо­відносин між природою та суспільством. Можливості біосфери забезпечувати зростаючі людські потреби у природних благах, знешкоджувати й асимілювати величезні обсяги забруднюючих речовин і відновлювати екологічний потенціал нині перебувають на межі цілковитого вичерпання. Природні продуктивні сили, по-перше, у дедалі більших масштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге — прискореними темпами руйнуються та деградують. Звідси виникає суперечність між ви­соким рівнем розвитку соціальних продуктивних сил та еколо­гічним станом природного середовища, яке перманентно погір­шується. При цьому соціально-економічна система поки що не­спроможна створити адекватні форми і способи розв'язання цієї суперечності, що й зумовило накопичення негативних еколо­гічних наслідків.

Отже, екологічна криза — це такий стан взаємовідносин су­спільства з природою, який характеризується невідповідністю роз­витку продуктивних сил і виробничих та інституційних відносин даного способу виробництва ресурсово-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку продуктивних сил, методи природо­користування, наявні виробничі відносини та відносини надбу­дови того чи іншого способу виробництва призводять до антаго­ністичних суперечностей з навколишнім середовищем, які адек­ватно і вчасно не розв'язуються. Тому і теоретично, і практично зовсім неправомірно підходити до вирішення екологічних та еко­номічних проблем відокремлено, розриваючи «генетичний» зв'я­зок процесів їх появи і зняття. Більше того: науково доведено тісну взаємозумовленість досягнутого рівня раціоналізації природоко­ристування, якості навколишнього середовища, стану природно-ресурсового потенціалу будь-якої країни, з одного боку, і перс­пектив розвитку національної економіки, з іншого.

Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому (влас­ному) розумінні екологічна криза — це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості на­вколишнього середовища, екологічних умов життя та економічної діяльності. В широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин природокористування взагалі.

Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної екологічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспільства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири

Розділ VI

групи: перша — суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил; друга — суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин; третя — суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідомості; четвер­та — суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспільства законам функціонування біосфери.

До речі, глибинну основу загострення екологічної кризи ста­новлять суперечності другої групи, серед яких чільне місце посідає антагонізм між загальноекономічним призначенням природи та загальнолюдськими потребами в її раціональному використанні, з одного боку, й обмеженими соціально-економічними функціями, які їй нав'язуються домінуючими виробничими відносинами, з іншого. Крім того, антагонізм між якісно новим характером і масштабами впливу людства на природно-ресурсовий потенціал та неадекватністю соціальних форм організації відносин природо­користування також поглиблює екологічну кризу.

Вивчення внутрішніх причин поглиблення екологічної кризи зовсім не зменшує ролі безпосередніх чинників впливу на природу у формуванні сучасних суперечностей природокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей, во­ни, однак, є своєрідними каталізаторами, які сприяють визрі­ванню протилежностей та їх рухові аж до загострення.

До основних чинників посилення екологічної кризи слід від­нести: 1) кількісне та якісне нарощування суспільних продук­тивних сил; 2) розвиток науково-технічного прогресу без ураху­вання екологічних вимог та обмежень; 3) панування моделі ре­сурсомісткого, еколого-деструктивного економічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ; 4) зростання чисельності народонаселення (демографічний «ви­бух»); 5) стихійну антиекологічну урбанізацію (еколого-урбаніза-ційну кризу); 6) мілітаризацію національних економік, нарощу­вання діяльності військово-промислових комплексів тощо.

Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи. До першої належать кризи, які мають вибуховий характер. Ти­повими прикладами таких криз є промислові катастрофи (ядерні аварії на ЧАЕС та АЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містах Уфа, Бхопал тощо). Другу групу складають повільні за характером розгортання екологічні кризи. Вони мо­жуть розвиватися десятиріччями, доки нагромаджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформуються в якісні. Прикладами є екокриза Аралу та Приаралля, опустелювання зем­леробських регіонів.

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

Донедавна загострення суперечностей взаємодії суспільства з природою призводило до виникнення лише локальних або регіо­нальних екологічних криз, тобто таких, які охоплювали природні продуктивні сили, загальноекологічні умови економічної діяль­ності й життя лише певної (але невеликої) частини людської спільноти. Однак із часом якісне ускладнення суперечностей при­родокористування, зростання їхніх просторових масштабів, з од­ного боку, та посилення інтернаціоналізації господарських зв'яз­ків, екологічної взаємозалежності держав (виникнення транскор­донних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, екс­порт власних національних екологічних проблем за кордон), а також зростання обсягів споживання і, відповідно, забруднення міжнародних природних ресурсів (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір) — з іншого, призвели, зрештою, до появи й загострення глобальних екологічних супе­речностей.

Генезис названих суперечностей означає виникнення вперше за історію людства залежності кожної національної економічної системи й усього світового господарства від стану та змін плане­тарних природних умов і процесів. Сучасні глобальні екологічні суперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенсь­кою за своїми масштабами та інтенсивністю природотрансфор-маційною діяльністю людства і біосферними процесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами. Нині право­мірно говорити про інтернаціоналізацію генезису суперечностей природокористування аж до конфліктного стану, тобто про реаль­ну загрозу глобальної екологічної катастрофи.