Країни «третього світу»

У багатьох країнах «третього світу», тобто тих, що розвиваються, екологічні проблеми набрали надзвичайної гост­роти. Тут вони великою мірою зумовлені соціально-економічними причинами. Технічна й освітня відсталість, помножена на загальну бідність населення, призводить до виснажливого використання природних ресурсів і умов, а високі темпи зростання народонасе­лення збільшують антропогенні навантаження на довкілля. Крім того, чималу роль у деградації і забрудненні навколишнього сере­довища в країнах «третього світу» відіграють зовнішні, насамперед зовнішньоекономічні, чинники.

Нині екологічні проблеми цих країн, по суті, мають глобаль­ний характер і привертають увагу всього світового співтовариства, насамперед індустріально розвинутих держав. За прогнозами, до 2030 р. країни «третього світу» будуть забруднювати атмосферу більше, ніж Японія, Західна Європа та США разом. Не випадково на початку 90-х років США запропонували своєрідний еколо­гічний аналог «плану Маршалла», який спрямований на фінансову допомогу країнам, що розвиваються, і передання їм нових при-родозберігаючих технологій, необхідних для переходу на модель сталого екологобезпечного соціально-економічного розвитку.

З цією метою Світовий банк у 1990 р. заснував Міжнародний екологічний фонд. Нині фахівці-екологи пропонують запровадити глобальний податок на емісію «тепличних» газів і використання частини цих коштів для реалізації програм екологічної допомоги країнам «третього світу». Водночас проводиться робота щодо ут­ворення фонду глобального розвитку і розроблення програми боротьби з бідністю, розрахованої на 25 років. Подібний фонд

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

може бути сформовано коштом певного «універсального податку», започаткованого на посильних внесках усіх членів світового спів­товариства.

Крім того, одним із практичних шляхів вирішення проблеми фінансування глобальних природоохоронних заходів, зокрема у країнах, що розвиваються, слід розглядати переорієнтацію час­тини величезних коштів, природних та людських ресурсів, що використовуються у військових цілях, на мирні потреби. Нині на мілітаризацію економіки у світі щорічно витрачається 2—З % енергетичних ресурсів і 3—4 % запасів нафти. Тільки у розвинутих країнах до 3 % території перебуває під військовими базами, полі­гонами тощо. За офіційними даними ООН, витрати на військові потреби в світі у 2,5 раза перевищують витрати на охорону здо­ров'я і в 1,5 раза — на освіту.

Нарешті, ефективне розв'язання екологічних проблем у краї­нах «третього світу» неможливе без застосування принципово нової моделі як соціально-економічного розвитку кожної окремої держави та світового співтовариства в цілому, так і централізо­ваного екологічного регулювання всіх процесів, пов'язаних з жит­тєдіяльністю нинішнього та майбутніх поколінь людства. Досяг­нення сталого екологобезпечного функціонування світової еко­номіки й підтримання нормального стану біосфери вимагають реального паритету і справедливості в міжнародних економічних зв'язках між країнами з різним соціальним устроєм і неодна­ковими рівнями соціально-економічного та техніко-технологіч-ного розвитку.

Необхідність ефективного й прискореного вирішення глобаль­них екологічних проблем спільними зусиллями всіх держав світу є об'єктивною передумовою розбудови міжнародних економічних відносин на демократичній, справедливій основі. Встановлення рівноправних, не дискримінаційних, а взаємовигідних науково-технічних і торговельно-економічних зв'язків украй актуальне не лише для країн, що розвиваються, а й для країн з перехідною економікою.