Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Постійна суперечність у системі «природа—суспіль­ство—виробництво» нині переросла в гострий антагонізм, який може бути розв'язаний шляхом порушення цілісності і (або) пов­ного знищення однієї чи всіх її складових. У даному випадку вже є певні ознаки реальної небезпеки розв'язання цієї суперечності саме шляхом повного або часткового зникнення суспільства.

Каталізатором глибокої екологічної кризи стало безпрецедент­не за масштабами й темпами нарощування природотрансфор-маційних процесів. Антропотехногенна діяльність людства набула таких розмірів, які дорівнюють глобальним природним та біогео­хімічним явищам в екосфері, а інколи й перевищують їх.

Сучасна ситуація в системі природокористування характери­зується щонайменше трьома особливостями: 1) кількісним роз­ширенням енергоречовинного обміну між суспільством і навко­лишнім середовищем; 2) глобалізацією впливу людства на біо­сферу і 3) постійно зростаючим негативним антропотехногенним навантаженням на довкілля. Нинішнім способам і методам при­родокористування, як правило, притаманні високі ресурсоміст-кість і відходоємність, марнотратство, антиекологічність, нераціо­нальність та неефективність — з позиції як економіки, так і екології. Аналіз свідчить, що відносно благополучні в екологіч­ному аспекті території швидко зменшуються, оскільки застарілі екологічні проблеми не вирішуються належним чином і до того ж виникають нові, ще складніші, пов'язані з серйозними соціально-економічними і політичними суперечностями.

Взагалі ключ до пізнання закономірностей процесу взаємодії природи і суспільства лежить у площині дослідження соціально-продуктивної діяльності людей. Адже людина не може існувати, не споживаючи природних ресурсів та не перетворюючи довкілля. Це привласнення сил і речовин природи відбувається у процесі праці, тобто свідомої діяльності людини з метою задоволення власних потреб. Таким чином, виникає і набирає розвитку взаємо­дія людини з природою — загальне матеріальне відношення щодо привласнення індивідом природних речовин.

Застосовуючи знаряддя праці, послідовно та цілеспрямовано трансформуючи природні ресурси в необхідні споживчі блага у процесі виробництва, людина стверджує себе як соціальна особа, що протистоїть природі, її залежність від довкілля набуває нових

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

форм, а суперечливий характер взаємовідносин з природою стає дедалі помітнішим. Чим повніше та глибше людина перетворює природу в процесі трудової діяльності, тим вищого рівня розвитку досягають її продуктивні сили і знання природних закономір­ностей. І водночас тим складнішими та суперечливішими стають її взаємовідносини з навколишнім середовищем.

З іншого боку, природа протистоїть людині як своєрідна сис­тема зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв'яз­ками та взаємозалежностями, продуктивністю, здатністю до само-відновлення та саморозвитку, динамікою біосферних явищ. Однак людська діяльність найчастіше здійснюється всупереч закономір­ностям функціонування багатоаспектних екологічних відносин, оскільки практичні суспільні завдання в кожному випадку мають цільовий та однобічний характер, що, зрештою, призводить до небажаних змін у навколишньому середовищі.

У свою чергу такі зміни спричиняють непередбачувані на­слідки для самих людей. Отже, взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв'язку, зумовлюючи іс­тотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення. Про цю діалектичну особливість взаємовідносин суспільства та при­роди вкрай важливо пам'ятати в сучасних умовах, коли відбувається настільки потужний їх вплив одне на одного, що неможливо пра­вильно оцінити природні явища без урахування дії антропотехно-генних навантажень. І навпаки — пізнання соціальних явищ потре­бує вивчення й особливостей дії екологічного чинника.

Об'єктивний діалектично-суперечливий процес взаємодії при­роди та суспільства виступає як процес розвитку природних і штучно створених людиною продуктивних сил. Остаточне під­порядкування природних продуктивних сил суспільним, а відтак і загострення суперечностей (аж до антагонізму) між людиною та навколишнім середовищем відбуваються на етапі промислової, а згодом науково-технічної революції. З розвитком суцільної ін­дустріалізації суспільного виробництва поглиблюється й супереч­ність між людиною як творцем, трансформатором навколишнього середовища і як складовою частиною біосфери, оскільки фізичне буття та відтворення суспільства не можуть бути здійснені поза природою. Науково-технічний прогрес, поглиблюючи і просторо­во розширюючи соціалізацію природи, вносить постійні супереч­ності в діалектику взаємодії соціального та природного в системі «суспільство—виробництво—навколишнє середовище», інколи по­рушуючи не лише структурну, а й генетичну визначеність со­ціального природним.

Розділ VI

Разом із тим використання природних благ, обмін предметною діяльністю та енергоречовинними потоками між суспільством і навколишнім середовищем завжди підпорядковуються економіч­ним потребам та інтересам людей. У процесі природокористуван­ня між людьми об'єктивно виникають специфічні економічні відносини щодо привласнення, використання, розподілу й від­творення елементів навколишнього середовища, які надають со­ціальної спрямованості процесам обміну речовин між суспіль­ством і природою. Таким чином, взаємодія людини з природою набирає суспільної форми, включається в систему виробничих відносин. Очевидно, що саме виробничі відносини як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил є тією суспільною оболонкою, в якій, власне, здійснюється техніко-технологічна взає­модія суспільства з природою, яка конституює поняття природо­користування.

Одна з наріжних особливостей відносин природокористування полягає в тому, що вони детерміновані як законами розвитку системи виробничих відносин, так і закономірностями природи за домінуючої ролі перших. Водночас взаємодія суспільства з біо­сферою визначається закономірностями діалектичного зв'язку про­дуктивних сил і виробничих відносин конкретного способу ви­робництва, оскільки відносини природокористування органічно входять до системи взаємозв'язків між продуктивними силами та виробничими відносинами. Саме це має важливе значення для розуміння суті сучасної екологічної кризи та нагальної необхідності переведення економіки будь-якої країни на модель сталого розвитку. Взаємодію суспільства і навколишнього середовища слід роз­глядати насамперед як систему ієрархічно підпорядкованих супе­речностей. Ця система охоплює власне екологічні (природно-екологічні), техніко-екологічні, соціально-екологічні (в тому числі еколого-економічні, еколого-політичні, еколого-гносеологічні) су­перечності. Граничним ступенем антагоністичного руху суперечнос­тей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.