Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі

Наприкінці XX ст. людство опинилося у пастці гост­рих екологічних проблем власного соціально-економічного роз­витку. Кількісне та якісне нарощування обсягів енергоречовин-ного обміну між суспільством і природним середовищем через прискорення темпів науково-технічного прогресу, залучення до господарського обороту дедалі більшої маси природних ресурсів, зростання масштабів природокористування й посилення антропо-техногенного тиску на довкілля — все це створило напружену ресурсово-екологічну ситуацію — критичну з огляду на відтво-рювальні, асиміляційні та відновлювальні можливості біосфери. Оскільки навколишнє середовище є не лише природним базисом, джерелом виробничої і перетворювальної діяльності людини, а й виконує важливу позавиробничу функцію фізичного, психічного, естетичного середовища людського буття, то цілком зрозуміло, що деградована, забруднена природа об'єктивно перешкоджає проце­сам суспільного відтворення. Така природа — це безпосередня загроза здоров'ю та життєдіяльності людини.

Зворотна реакція довкілля на екологічно невиважену антропо-техногенну діяльність тим гостріша, чим активнішим і масштаб-нішим є суспільне споживання природних ресурсів та благ. Таким

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

чином, за умов демографічного «вибуху» і НТР діє своєрідний «екологічний бумеранг», який завдає природі, а відтак і людству чимдалі більшої шкоди.

За глобальною оцінкою Міжнародного ґрунтового центру (Ні­дерланди), внаслідок антропотехногенної діяльності вже деградо-вано понад 15 % світового суходолу. В межах цієї площі близько 6 % земель зруйновано водною ерозією, 28 % — вітровою, понад 12 % — засолено через неправильне зрошення, 5 % — виведено з обороту внаслідок надмірного забруднення хімічними речовинами та деструкції (знищення лісів, розорювання, будівництво тощо). Підраховано, що кожної години на планеті 1700 акрів продук­тивних грунтів стають пустелею через нераціональне використан­ня, п'ять—шість видів тваринного і рослинного світу зникають, знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Через втрату родю­чості грунтів, опустелювання територій, вирубування лісів лише в Африці наприкінці 80-х років постраждали близько ЗО млн осіб у 21 країні, з яких 10 млн змушені були стати «екологічними біжен­цями», тобто змінити місце проживання саме через кризову еко­логічну ситуацію.

Дані ООН свідчать, що майже 900 млн осіб нині мешкають у посушливих регіонах нашої планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання та виснаження природних ресурсів. Соціально-економічні й екологічні втрати при цьому оцінюються в 40 млрд дол.: зокрема, для країн Азії — 21 млрд, Африки — дев'ять, Північної Америки та Австралії — по три, Європи — 1 млрд дол. Приблизно 100 країн зазнають негативного впливу опустелювання, причому 81 з них належать до слаборозвинутих, де населення потерпає ще й від злиднів, хвороб, голоду тощо. Отже, екологічні проблеми в зазначених країнах тісно пов'язані з соціально-економічними.

Близько 250 млн осіб у багатьох державах світу споживають неякісну питну воду. За матеріалами Всесвітньої організації охо­рони здоров'я, внаслідок того, що населення 75 країн світу зму­шене користуватися надто забрудненою водою, щорічно хворіє понад 500 млн осіб. Водночас до природних водойм щорічно надходить майже 500 млрд тонн промислових і побутових стоків, декілька мільйонів тонн нафти. Нагадаємо, що одного літра нафти достатньо, щоб зробити непридатним для вживання (пиття, зрошен­ня, технічних потреб) мільйон літрів води. Моря та океани, прісні водойми, яким людство зобов'язане водою, теплом, відпочинком, киснем, харчуванням, перетворюються на величезні «сміттєзбірники сучасності». Загалом внесок екологічного чинника серед інших у

Розділ VI

погіршення здоров'я людей оцінюється фахівцями в ЗО—40 %, а стосовно онкологічних захворювань —понад 50 %.

Серйозну тривогу майже в усіх країнах світу викликає надмірне забруднення шкідливими викидами атмосферного повітря. Ідеаль­но чисте повітряне середовище тепер існує лише теоретично. Інтенсивна виробнича, насамперед індустріальна, діяльність лю­дини призвела до його значного забруднення, тобто до виразної відмінності його властивостей і складу від показників природної атмосфери. Більше того, динамічна рівновага, яка існувала в при­роді стосовно виділення і поглинання кисню, вуглекислоти й азоту, невпинно порушується разом із розвитком автомобілізації, урбанізації, електрифікації та індустріальної діяльності людства. Так, підраховано, що за останні 50 років було використано кисню приблизно стільки ж, скільки за попередній мільйон років, або 0,02 % від його запасу в атмосфері.

Забруднення атмосфери негативно впливає на здоров'я лю­дей: за тривалої дії запиленого і насиченого шкідливими газами повітря розвиваються пневмонія, бронхіт, бронхіальна астма та інші хвороби органів дихання. Забруднене повітря пошкоджує шкіру, знижує опірність організму і зрештою призводить до погіршення загального стану здоров'я, росту захворюваності і смертності населення, виснаження трудового потенціалу будь-якої держави.

Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами призводить до появи кислотних дощів, «озонових дір» і розвитку «тепличного ефекту» на планеті: до 60 % озонового шару над Антарктидою вже знищено, а над північною частиною земної кулі — від 9 до 20 %. Це явище спричиняє зменшення захисної дії озону від сонячного ультрафіолетового опромінення і поши­рення захворювань шкіри, зору тощо.

Прогнози свідчать, що до 2025 р. світовий сумарний викид двоокису вуглецю від двигунів внутрішнього згоряння має зрости з 25 до 44 %. Це зумовить посилення дії «тепличного ефекту», тобто потепління клімату, а відтак —танення льодовиків і значне підвищення рівня Світового океану, а також порушення нормаль­ного функціонування екосистем. До 2030 р. очікується збільшення середньорічної температури на планеті на 1,5—4,5° за Цельсієм, а отже й підвищення рівня океану на 20—140 см. Для економіки США це означатиме величезні матеріальні втрати, які оцінюються приблизно в 60 млрд дол. Для країн же Західної Європи, розташо­ваних нижче рівня океану, та для острівних держав такі втрати будуть ще більшими.

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

Та й сьогодні забруднення навколишнього середовища завдає серйозної матеріальної шкоди національним господарствам майже всіх країн світу. Щорічні збитки від деградації природи оціню­ються (у відсотках від ВНП): 0,4— 2 — у розвинутих країнах (США, ФРН, Велика Британія, Нідерланди, Японія); 3—5 — у державах Східної Європи; 6—15 — у країнах СНД (зокрема в Україні — 10—15); 6—18 — у країнах «третього світу» (Нігерія, Буркіна-Фасо, Ефіопія тощо).

У багатьох регіонах планети екологічні проблеми набрали над­звичайної гостроти. Через кризовий стан навколишнього сере­довища ці території мають міжнародне визнаний статус зон еко­логічного лиха. До них, зокрема, належать Азовське, Чорне, Бал­тійське та Японське моря, Урал, Арал і Приаралля, Перська й Мексиканська затоки, Кузбас, Тюменський нафтопромисловий регіон, Нова Земля, Сахель, Ефіопія та ін.

Зоною екологічного лиха визнана й Україна. Взагалі серед європейських країн наша держава має найвищий інтегральний показник антропотехногенних навантажень на природне сере­довище практично на всій території. Величезних розмірів тут набрали забруднення повітряного басейну, водних і земельних ресурсів, а також деградація грунтів і водойм. Майже все населен­ня України споживає неякісну питну воду, забруднені продукти харчування. Як наслідок спостерігається стійка тенденція до депо­пуляції. За останні вісім років кількість населення зменшилася на 1,8 млн осіб. Перед загрозою опинився не лише екофонд, а й генофонд нації. По суті, відбувається процес виснаження націона­льних природних продуктивних сил, який уже досяг критичної межі.

Отже, екологічні проблеми мають соціально-економічне під­ґрунтя. Огляд світової екологічної ситуації це наочно підтверджує. Іншими словами, деградація довкілля спричиняється взаємопо­в'язаними суспільними (антропотехногенними) і природними (еко­логічними) чинниками. Генезис екологічних проблем слід розгля­дати крізь призму розвитку саме суспільних відносин, складовою частиною яких, безперечно, є ієрархічна багатокомпонентна сис­тема відносин «людина—природа».

Розділ VI