Міжнародні економічні аспекти вирішення екологічних проблем

Проблеми екологізації міжнародних відносин узагалі та міжнародного науково-технічного й економічного співробіт­ництва щодо охорони навколишнього середовища зокрема впер­ше були висунуті на Стокгольмській конференції ООН з охорони природи, яка відбулася у 1972 р. Того ж року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію стосовно організаційних і фінансових заходів з міжнародного співробітництва у питаннях охорони дов­кілля та заснувала Раду керівників спеціального органу — Прог­рами ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Ця Рада в 1973 р. розглянула ухвалений Стокгольмською конференцією «План дій у сфері навколишнього середовища» і визначила основні на­прями міжнародного співробітництва, які охоплюють:

• охорону здоров'я та підвищення добробуту населення;

• охорону грунтів і вод та боротьбу з опустелюванням;

• освіту, професійну підготовку й інформаційне забезпечення
охорони природи;

• захист Світового океану;

• охорону рослинності, диких тварин і генетичних ресурсів;

• проблеми енергетичних ресурсів та енергозбереження.

Стокгольмський екофорум орієнтував світове співтовариство на пошук ефективних шляхів попередження та розв'язання еколо­гічних проблем соціально-економічного розвитку, на усунення загрози глобальної екологічної катастрофи, а також на збільшення обсягів асигнувань у сферу охорони природи та раціоналізації

природокористування. З того часу у вирішенні проблеми ліквідації енвайронментальної небезпеки господарювання, нейтралізації від­чутної шкоди основним природним ресурсам і біосфері в цілому, крім екологів, постійно беруть активну участь економісти, полі­тики, представники різних галузей промисловості й аграрного виробництва.

Нині людство дедалі глибше усвідомлює необхідність ради­кальної перебудови взаємовідносин суспільного виробництва та навколишнього середовища. Адже біосфера, всі її ресурси, їхні стабільність і відтворення — це не лише об'єкти експлуатації заради отримання життєвих благ, а й найважливіші передумови існування самої людини як біологічної істоти. Оскільки земна біосфера є цілісною системою, то й підхід до екологічних проблем має бути комплексним, глобальним, планетарним.

Одностороннє вирішення екологічних проблем соціально-еко­номічного розвитку будь-якою державою вже неспроможне істот­но вплинути на підвищення рівня екологічної безпеки господарю­вання на планеті. Звичайно, регіональні та локальні природоохо­ронні заходи відіграють істотну роль у поліпшенні екологічної ситуації. Однак унаслідок транскордонного характеру екологічних проблем, насамперед забруднення повітряного і водного басейнів, ці заходи можна розглядати тільки як часткові. Переміщення екологічно шкідливих виробництв за кордон та експорт небез­печних відходів за умов глобальної екологічної взаємозалежності всіх держав світу не зменшують загального рівня негативного впливу антропотехногенних навантажень на біосферу Землі, а лише віддаляють для країн-експортерів строки і змінюють фор­ми небезпечних екологічних наслідків їхньої господарської діяль­ності.

Тому на сучасному етапі розвитку людської цивілізації, якому притаманне подальше прискорення темпів науково-технічного про­гресу, набирають сили нові тенденції та підходи до масштабів, способів і методів господарювання діяльності. Вони пов'язані не лише з інтенсифікацією та інтеграцією багатьох сфер і галузей виробництва, а й із необхідністю застосування ефективного між­народного моніторингу навколишнього середовища, дієвих між­народних економічних механізмів вирішення екологічних проб­лем, всебічної раціоналізації природокористування і поліпшення відтворення природних ресурсів та якості довкілля. Технологічно складне, багатономенклатурне матеріальне виробництво, особ­ливо у розвинутих країнах, тепер має грунтуватися на еколого-економічних принципах, тобто йдеться про випуск високоякісної

І/"¹⁴² 449

Розділ VI

і конкурентоспроможної продукції як з найменшими затратами ресурсів, так і з мінімальною шкодою для навколишнього сере­довища.

Отже, завдання полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний екологічно безпечний господарсько-економічний простір, який буде основою розвитку всіх країн світу. Це, по-перше, по­требує від кожної держави глибинних структурних, техніко-техно­логічних й організаційних змін у суспільному виробництві, ради­кальної перебудови макроекономічної політики, вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків та здійснення в перспективі за­ходів у сферах руху капіталів, валютних коштів, оптимізації балан­сів інвестицій і заощаджень тощо з урахуванням глобальності еколого-економічних чинників. А по-друге, це передбачає узго­джене міжнародне науково-технічне та економічне співробітниц­тво, що спирається на інтеграцію сил, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення глобальних екологічних проблем.