Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології

Цілком зрозуміло, що планетарний вимір, якого на­брали екологічні проблеми розвитку людської цивілізації на сучас­ному етапі, об'єктивно висуває спільне для всього людства завдан­ня — всебічний захист, охорона та збереження земної біосфери шляхом об'єднання зусиль усіх держав світу. Саме завдяки спіль­ним цілеспрямованим діям світового співтовариства можна усу­нути загрозу глобальної екологічної кризи, вирішити проблеми ресурсо-екологічної безпеки. Оскільки всі сучасні форми між­народної економічної взаємодії так чи інакше, прямо або опосе-

Розділ VI

редковано віддзеркалюють систему відносин щодо привласнення, використання, обміну, розподілу, відтворення національних і сві­тових природних ресурсів та умов, то від напрямів удосконалення цієї взаємодії великою мірою залежать перспективи забезпечення ресурсо-екологічної безпеки розвитку будь-якої країни, вирішен­ня глобальних екологічних проблем і зрештою — життя й добро­бут нинішнього та майбутніх поколінь людства.

Отже, екологічні чинники стають одними з визначальних у формуванні та функціонуванні міжнародних економічних відно­син. Тому доцільно розглянути основні напрями впливу еколо­гічних чинників на міжнародні економічні відносини, їх удоско­налення та реформування з урахуванням цих чинників, а також основні напрями міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля (див. рис. 22.1).

По-перше, наявна у світовому господарстві й посилювана під впливом науково-технічної революції нерівномірність економіч­ного розвитку окремих країн зумовлює і нерівномірність процесів природокористування та неоднаковість екологічних ситуацій у різних регіонах Земної кулі. Екологічні чинники потребують пев­них змін у розміщенні продуктивних сил як у межах національних кордонів, так і в масштабах світового господарства. Тобто роз­виток природних та соціальних продуктивних сил, диференціація ресурсо-екологічних потенціалів окремих країн викликають зру­шення у міжнародному поділі праці, а отже й появу нових форм міжнародного економічного співробітництва.

По-друге, дедалі відчутніший вплив на міжнародні економічні взаємозв'язки справляють природоохоронні заходи. Вони здійс­нюються відповідно до чинних у різних країнах законів, регла­ментів, стандартів якості навколишнього середовища та інших екологічних нормативів, які, до речі, мають істотні відмінності. Крім того, відносний рівень природоохоронних інвестицій і по­точних витрат досить значно коливається в розрізі окремих країн. За інших тотожних умов це знижує міжнародну конкурентоспро­можність товаровиробників у країнах з відносно вищим рівнем природоохоронних затрат і, навпаки, підвищує конкурентоспро­можність продукції тих країн, які мають нижчий рівень еко­логічних затрат. Звідси виникає і поширюється нове явище в міжнародних економічних відносинах — своєрідний екологічний протекціонізм.

Чимало країн нині застосовують заборону та обмеження на виробництво, продаж, використання екологонебезпечної продук­ції, імпорт технологій і товарів, які становлять загрозу здоров'ю

Розділ VI

нації та завдають шкоди навколишньому середовищу. Вплив таких заходів на міжнародні економічні взаємозв'язки неоднозначний. В одних випадках це може призводити до скорочення й навіть припинення міжнародної торгівлі зазначеними товарами, в інших (якщо такі заходи застосовуються обмеженою кількістю країн), — навпаки, активізувати міжнародну торгівлю екологічно небезпеч­ними товарами (збільшення поставок до країн, які не запровадили відповідних екологічних обмежень). Проте в обох випадках еколо­гічні чинники зумовлюють диверсифікацію міжнародних еконо­мічних відносин, стимулюють пошук синхронізованих напрямів їхнього екологобезпечного розвитку.

По-третє, між розвинутими державами, країнами з перехід­ним типом економіки і тими, що розвиваються, існують істотні відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку, стані на­вколишнього середовища, а також у державній політиці в сфері природоохорони, екологічної освіти тощо. Це викликало появу такої форми міжнародних економічних відносин, як екологічний неоколоніалізм. Суть його полягає в тому, що нерідко розвинуті держави цілеспрямовано прагнуть розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок менш розвинутих країн. Основними напря­мами прояву екологічного неоколоніалізму нині є: переміщення природомістких та екологонебезпечних виробництв у країни, що розвиваються; вивезення до менш розвинутих країн екологічно шкідливих товарів, споживання яких заборонено на внутрішніх ринках розвинутих держав; транспортування токсичних і радіо­активних відходів до менш розвинутих країн; інтенсивне вико­ристання їхніх природних ресурсів розвинутими державами з ме­тою консервації власних природних багатств. Зауважимо, що через подібну екологічну експансію, яка набирає дедалі більшого розма­ху, погіршується і без того напружений екологічний стан багатьох

країн світу.

По-четверте, загальне загострення світової екологічної ситу­ації, посилення ресурсо-екологічної взаємозалежності держав, знач­ні відмінності у можливостях вирішення національних природо­охоронних завдань, відсутність узгоджених екологічних критеріїв і стандартів у міжнародному масштабі, тенденція до впровадження деякими країнами методів екологічного протекціонізму зумовлю­ють перетворення екологічних проблем на серйозний чинник міжнародних економічних та політичних відносин. Суперечності світогосподарських зв'язків у сфері природокористування нерідко призводять до конфліктних ситуацій. Найбільш поширені серед

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних, проблем

них міжнародні конфлікти, зумовлені транскордонним перене­сенням забруднень довкілля, спільним використанням транскор­донних чи світових природних ресурсів та умов, відмінностями в технологічних способах природокористування, заходах природо­охоронної діяльності та стандартах якості навколишнього сере­довища, економічних методах регулювання природокористування тощо.

Водночас розширення міжнародного економічного співробіт­ництва посилює вплив світогосподарських зв'язків на динаміку процесів суспільного виробництва в межах окремих держав. Ос­кільки суспільне виробництво своїми параметрами (темпами, про­порціями, галузевою та регіональною структурою) істотно впливає на масштаби, характер, склад енергоречовинних потоків між су­спільством і природою, то світогосподарські зв'язки набирають значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнах—учасницях міжнародного економічного обміну.

Основними напрямами негативного впливу світогосподарських зв'язків на процеси природокористування і стан навколишнього середовища слід вважати: 1) прискорену «дифузію» в масштабах планети результатів науково-технічного прогресу — нових про­дуктів, технологій, устаткування, в тому числі таких, що станов­лять загрозу для навколишнього середовища і здоров'я людини; 2) запровадження нових форм виробничих відносин у тих країнах, де ще донедавна домінували господарські уклади з досить узго­дженими формами взаємодії суспільства і природи; 3) здебільшого нерівноправний характер економічних взаємовідносин між про-мислово розвинутими державами та країнами, що розвиваються, який, зрештою, зумовлює загострення екологічних проблем у краї­нах «третього світу»; 4) нав'язування економічно відсталим краї­нам вузької зовнішньоекономічної спеціалізації, переважно ре-сурсо-сировинної; 5) поширення торгівлі зброєю тощо.

Нейтралізація зазначених процесів може бути досягнута шля­хом перебудови світогосподарських зв'язків на пріоритетних заса­дах екологічної інтеграції та екологічного імперативу. Міжнародне екологозрівноважене економічне співробітництво має стати ефек­тивним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяль­ності людини на планеті, а також вирішення складних соціальних проблем у багатьох країнах світу.

Розділ VI