1.Еколого-геоморфологічні проблеми районів обводнювальних меліорацій в Україні.

№13

1. Еколого-геоморфологічні проблеми районів обводнювальних меліорацій в Україні.

До негативних наслідків обводнювальної меліорації належить підтоплення ґрунтів, що призводить до вимокання сільськогосподарських культур, порушення звичного перебігу природних процесів та різних видів господарської діяльності, засолення грунтів. Ос­таннє спричинюється дисбалансом між температурним режимом у півден­ному регіоні України та випаровуванням капілярних вод до та після по­чатку зрошення. Збільшення випаровування зазвичай призводить до на­копичення у поверхневому шарі ґрунтів різних солей та формування за­солених ділянок. Під час дослідження причин та еколого-економічних наслідків про­гресуючого на півдні України процесу підтоплення важливим є вивчення геоморфологічних аспектів цього явища. Рельєф, палеорельєф і сучасні геоморфологічні процеси та результати їх взаємодії з іншими чинниками й причинами підтоплення, видами господарської діяльності утворюють специфічні для дослідження об'єкти — природно-господарські еколого-геоморфологічні системи. Це дає змогу по-новому розглянути й оцінити роль геоморфологічного аналізу в розвитку підтоплення, рекомендувати перспективні напрями вивчення цього явища. Експонований і похований рельєфи відіграють, поряд з іншими чин­никами, істотну роль у розумінні процесу підтоплення як уже здійсненого явища, так і під час прогнозування його появи та розвитку за подаль­шого проведення водно-господарських заходів. Обводнювальна меліорація, крім позитивних значень — підвищенням врожайності, зокрема зернових культур на півдні України, негативно впли­ває не лише на рельєф земної поверхні та сучасні геоморфологічні проце­си, а й на інші складові навколишнього середовища і тому має еколого- географічне значення.

2. Роль концепції ярусності рельєфу Землі у вирішенні еколого-геоморфологічних проблем.

На земній поверхні коливальні рухи земної кори зіштовхуються із впливом групи екзогенних процесів. Ці процеси суть переміщення океанічної оболонки, вод суходолу та повітряних мас, які призводять до переміщення речовини зе­мної кори та перетворюють рельєф. Переміщення гідросфери та атмосфери викликаються енергією Сонця та силою гравітації, тобто силами, спрямовани­ми по земному радіусу, так же, як і коливальні рухи земної кори. Вплив зазна­чених екзогенних сил вирівнює рельєф і створює певні рівневі поверхні, або геоморфологічні рівні. Геоморфологічних рівнів стільки, скільки специфічно виявлених екзогенних процесів. Панування кожного екзогенного процесу обмежене просторовими параметрами даного геоморфологічного рівня. У межах даного геоморфологічного рівня відповідний геоморфологічний процес є провідним. Ми розглянемо чотири геоморфологічних рівні: рівень океану - абразійно-акумулятивна платформа; рівень ерозійного пенеплену; рівень снігової лінії; рівень вершинної поверхні гір. Зупинимося на самому механізмові формування абразійно-акумулятивного рівня, який ширшою чи вужчою смугою (залежно від платформного чи геосинк­лінального режиму розвитку земної кори) облямовує практично усі материки та острови різних розмірів. За К. Марковим, рівень водойми може не тільки зали­шати вузькі позначки на схилах поверхні материків. Ці позначки під впливом хвильової діяльності можуть просуватися углиб материків, залишаючи за со­бою поверхню абразійно-акумулятивного рівня. Сама абразійно-акумулятивна діяльність здатна створити рівні значного простягання, еквівалентного простя­ганню ерозійно-денудаційних пенепленів. Ерозійно-акумулятивний або денудаційний рівень у розумінні К. Маркова є пенепленом. Так само, як профіль абразійно-акумулятивного рівня є профілем йогорівноваги, так і денудаційний рівень розглядається автором як певна зріла повер­хня, а її профіль є профілем рівноваги денудаційного рівня. Аналіз зіткнення ендо­генних та екзогенних процесів, спрямованих по вертикалі до поверхні Землі, за­ставляє вченого розглядати вертикальну складову ерозійного процесу як вертика­льний розріз денудаційного рівня, яким є профіль рівноваги ріки. Рівень снігової лінії є чи не найбільш проблематичним серед інших рівнів К. Маркова. Власне і сам вчений застерігає, що лише два перших - абразійно- акумулятивний та денудаційно-акумулятивний максимальною мірою нагадують поверхню геоїда, як базисну поверхню для обох цих рівнів. Вибір К. Марковим рівня снігової лінії для змалювання ярусності функціонування екзогенних геоморфологічних процесів зумовлений, очевидно, феноме­нальністю такого поняття. Як відомо, ця межа являє собою поверхню, на якій встановлюється рівність між кількістю випадання і танення твердих опадів. Теоретичнасніговалініярозглядаєрівністьміжакумуляцієютаабляцієюсніго­вихопадів у середньорічному балансі і відносить його до горизонтальної пове­рхні. Рівень вершинної поверхні гір (у К. Маркова даний розділ має назву " Верхній денудаційний рівень та вершинна поверхня гір" ) на час виходу у світ праці вченого мав чи не найбільш проблематичну інтерпретацію. Уведене у геомор­фологію А. Пенком у 1889 р. поняття про верхній денудаційний рівень відобра­жало феноменальне і часто спостережуване явище відносної постійності рівня високих гірських вершин. На його думку чим швидше відбувається підняття гір, тим швидше здійснюється руйнування їхніх вершин. Тому через найвищі точки гір можна провести " навколо усієї Землі абсолютний верхній денудаційний рівень, вище якого не може піднятися жодна вершина". Отже, концепція геоморфологічних рівнів К. Маркова за нового осмис­лення і наявності свіжого фактичного матеріалу екологічного характеру ви­дається вельми привабливою для розроблення низки підходів до вирішення еколого-географічних проблем. Вона є засадою, від якої відштовхується до­слідник у розв'язанні проблем міграції речовини, енергії та інформації у ме­жах певних геоморфологічних об'єктів, у вирішенні проблем еколого- географічного районування і т. д.