1. Ярусність рельєфу Землі та її роль у вирішенні еколого-геоморфологічних проблем.

№10

1. Ярусність рельєфу Землі та її роль у вирішенні еколого-геоморфологічних проблем.

Послідовна зміна типів рельєфу з висотою, зумовлена кліматичною зональністю чи історією розвитку території. Ярусність рельєфу виражається наявністю глобальних та регіональних геоморфологічних рівнів, поверхонь вирівнювання. З-поміж глобальних геоморфологічних рівнів розрізняють абразійно-акумулятивний рівень окраїн материків, денудаційно-акумулятивий рівень поверхні рівнин, рівень снігової лінії та рівень вершинної поверхні гір (концепція геоморфологічних рівнів К. Маркова). Кожному геоморфологічному рівню відповідають певні поверхні вирівнювання. У межах рівнинно-платформної частини України сформувалися такі геоморфологічні рівні, як подільський, бузько-дніпровський, донецький, південнополіський, придніпровський, причорноморський. Вони мають статус регіональних геоморфологічних рівнів. Їм відповідають поверхні вирівнювання різних відрізків крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів. Концепція ярусності рельєфу дає можливість нам краще зрозуміти системи міграції речовини та енергії із вищого рівня на нижчий, а також і висхідних потоків, потоків внутрірівневих, їхніх особливостей- характеру руху(доцентровий, відцентровий), кількості (надмірна, нормальна). Це в свою чергу дає основу для планування планетарних закономірностей розвитку довкілля, стану поверхневих та підземних вод, розвитку геологічного середовища, динаміки атмосферних явищ. При розгляді локальних геоморфологічних рівнів, вони дають можливість встановлювати траєкторії геопотоків(вертикальні, латеральні), і навіть бути основою для еколого-геоморфологічного районування.

 

2. Загальні риси рельєфу України

Рельєф України досить різноманітний. 95 % площі займають рівнини. Значна територія Украї­ни знаходиться у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. У її межах розташо­вані низовини (із плоскою поверхнею, середня ви­сота менше 200 м), на які припадає 66, 5 % загаль­ної площі, і височини (з горбистою поверхнею, розчленованою балками і ярами, висота 200—500 м), на них припадає 28, 5 % території. Характерні форми рельєфу рівнинної частини України — водно-льодовикові рівнини, що займають значну площу Українського Полісся; річкові тераси, що простягайся уздовж великих і середніх рік широкими смугами (загальна шири­на терас Дніпра сягає 100 км). На Правобережній Придніпровській височині, у Донбасі, на схилах Середньоруської височини переважають денудаційні хвиляс­то-горбисті форми поверхні. Характерна риса деяких річок України — пороги і стрімкі скелясті ущелини (Дніпро біля Запоріжжя, Південний Буг на півночі Миколаївської обл., Дністер із притоками та ін. ). Гори займають тільки 5 % площі України. Вони є складовою частиною ве­ликого Альпійсько-Гімалайського гірського поясу. 1. Рівнини України. 2. Гори України. 3. Рельєф Київської області. Висновок. На території України переважає рівнинний рельєф. У північній частині поширені льодовикові форми, основна ж частина вкрита мережею ярів і балок. Гори розташовані на заході і півдні країни. Процеси ерозії і ка­рсту проявляються як на рівнинах, так і в горах. Запам'ятайте: водно-льодовикові рівнини, річкові тераси.

№11

1. Довкілля як система. Загальні властивості систем.

На початку 30-х років ХХ ст. біологом та філософом Людвігом фон Берталанфі було розроблено концепцію дослідження організму як відкритої системи. Пізніше він розробив програму побудови «загальної теорії систем», в основі якої лежить уявлення про єдність теоретичного підходу до вирішення проблем у найрізноманітніших галузях науки. Світ природи містить численну кількість систем, що розрізняються за тими ознаками, які прагне побачити дослідник. Кожній матеріальній системі властива специфіка її компонентів, типу їхніх зв’язків, просторово-часових співвідношень, визначальна особливість законів саморозвитку. Системам властива певна стійкість внутрішніх зв’язків, що руйнується разом з руйнуванням системи. Системам властива також саморегуляція, що забезпечує тривалість існування систем. Геосистеми розділяються у класифікаційному відношенні – за ступенем складності, характеру існуючих процесів. Системними дослідженнями займались – Кашменська, Косигін, Соловйов. Система – це певне ціле, що складається із частин, пов’язаних між собою множинністю зв’язків. Які забезпечують енерго-масово-інфо обмін між ними, завдяки чому зазначене ціле набуває нових властивостей. Система має певну стук руру або організацію, що забезпечує урегульованість систем. Сама система є частиною системи вищого рангу, що говорить про ієрархічні властивості. географія переносить центр ваги своїх сучасних досліджень на вивчення складних динамічних систем. Геоморфологічні системи є одними з найскладніших. Вони включають множину підсистем різних порядків, є багатофункціональними, зі специфічними внутрішніми протиріччями, що визначають характер їхнього саморозвитку і мають чудово організований апарат саморегуляції. саме системний підхід багато в чому визначає теоретико-методологічні засади екологічної геоморфології.

 

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: