1.Найважливіші групи сучасних геоморфологічних процесів та їхня загальна характеристика.

№8

1. Найважливіші групи сучасних геоморфологічних процесів та їхня загальна характеристика.

Схилові процеси належать до найнебезпечніших на території Украї­ни екзогенних геоморфологічних процесів, зокрема це зсування, обвалю­вання, осипання, снігові лавини та їх комбінації. Процеси зсування виявляються на порівняно незначній площі, але мають значні негативні наслідки внаслідок здатності до швидкоплинних деформацій земної поверхні та поверхневих гірських порід, руйнування локальних і лінійних господарських об'єктів та піддавати небезпеці населені пункти. Активізація зсувів на зсувонебезпечних територіях здебільшого від­бувається під дією природних та антропогенних чинників, основними з яких є: метеорологічні (атмосферні опади, температура тощо); гідрологічні (рівні та витрати води у поверхневих водостоках, рівні води й хвильовий режим морів, водосховищ, озер та інших водойм); ерозійна та абразійна дія поверхневих вод; гідрогеологічні (рівні, хімічний склад і властивості підземних вод, умо­ви їх живлення та дренажу); сейсмічні (землетруси) та інші процеси. Карстові процеси — це найскладніші геологічні процеси, що активно впливають на господарську діяльність та потребують усебічного вивчення. До карстових належать явища, які розвиваються в усіх розчинних гірських породах, що взаємодіють з водами: у вапняках, доломітах і пере­хідних між ними різних карбонатних породах, крейді, іноді в крейдоподібному мергелі, гіпсі, ангідриті, кам'яній солі, калійних, калійно-магніє­вих та інших галогенних породах. екстремальні. Найхарактернішими чинниками, що зумовлюють розвиток та активі­зують карстовий процес як у геологічному часовому масштабі, так і впро­довж відносно невеликих часових проміжків, є тектоніка (наприклад, су­часні повільні опускання й підняття земної поверхні можуть активізувати або призупиняти карстовий процес) та сейсмічна активність. Під час зем­летрусів утворюються нові тріщини, зони тріщинуватості та послаблені зони, що підвищує фільтраційні можливості масивів гірських порід. Тому в сейсмічних районах активізація карстового процесу може бути рапто­вою та непрогнозованою, тобто екстремальною. Унаслідок господарської діяльності (втрати господарських вод, наси­чених кислотами та органічними речовинами, створення водосховищ, ставків і, навпаки, водовідливів) швидкість розчинення карбонатних порід збільшується в десятки разів. При цьому відбувається техногенна активі­зація або досить активний розвиток карсту. До гідроморфологічних процесів відносимо селі, паводки і повені та їхні наслідки впливу на рельєф. Селеві потоки періодично відбуваються у гірських районах України і завдають значної шкоди господарській діяльності. Вони руйнують за ко­роткий час шляхи сполучення, мости та лінії зв'язку, гідротехнічні спору­ди, погіршують стан с/г угідь. На розвиток селевих явищ впливає низка чинників, які мають вирі­шальну роль у виникненні селів. Геологічні чинники. Значна тектонічна роздробленість гірських порід створює умови для їх швидкого руйнування та накопичення уламкового матеріалу для насичення селевих мас. Рельєф земної поверхні. Для формування селів велике значення має наявність гірського розчленованого рельєфу із крутими схилами, якому властиві значні ухили поздовжніх профілів долин річок, тальвегів ярів і балок. Метеоролого-кліматичні умови. Основною причиною виникнення се­левих потоків у гірських районах України, за вже накопичених селевих відкладів, є сильні зливи і лише іноді — сніготанення. Рослинний покрив. Слід зазначити, що рослинний покрив виконує ста-білізувальну роль і значно уповільнює та затримує процес формування селевих мас. Діяльність людини значно впливає на формування селевої діяльності. Її поділяють на пряму, що полягає у безпосередньому впливі на селевий потік у його річищі, та опосередковану, що здійснюється внаслідок по­шкодження і знищення рослинного покриву в межах селевих басейнів. Берегові процесиАбразія — процес руйнування берегів морем або іншою великою во­доймою (лиманом, водосховищем) унаслідок хвильової діяльності. У по­дальшому абразію трактують як руйнування і просування берегового уступу (кліфу) у бік суходолу, тобто явище, що значно ускладнює екологічні умови на береговій смузі. Тому абразію розглядають не як чинник, що зу­мовлює активізацію інших геоморфологічних процесів (наприклад, зсу­вання), а як, власне, процес, що істотно змінює морфологію узбережжя, формування нових генетичних типів осадових відкладів, дренаж (розван­таження) підземних вод, характер поверхневого стоку, тобто низку по­слідовних перетворень місцевих складових навколишнього середовища (несприятливі еколого-геоморфологічні ситуації).