2. Послідовність формулювання визначень екологічної геоморфології

2. Послідовність формулювання визначень екологічної геоморфології  

Місце геоморфології у вивченні задля оптимізації стану довкілля неважко збагнути, керуючись визначенням завдань екологічної геоморфології, звідки випливає роль рельєфу у функціонуванні навколишнього середовища. За І. Черваньовим (1991), “... у вузькому геосистемному За І. Черваньовим (1991), “... у вузькому геосистемному значенні слова вона (екологічна геоморфологія - ред. ) повинна розглядати роль рельєфу як модифікатора, диференціатора, концентратора, розсіювача потоків речовини та енергії, починаючи від природно-географічної поясності та зональності і закінчуючи елементами мікро- та нанорельєфу, як природних (природно-антропогенних) комплексів”. Екологічна геоморфологія являє собою новий науково-прикладний напрямок геоморфології і одночасно – часткову екологічну науку, що вивчає роль рельєфу земної поверхні і сучасних процесів рельєфоутворення у функціонуванні навколишнього середовища, у змінах його складників, викликаних зростаючим тиском господарської діяльності на рельєф та сучасний морфогенез. Екологічна геоморфологія – наука про рельєф освоєних територій (І. Ковальчук, 1997). Це визначення виглядає надто стислим, у ньому важко розпізнати базові (фундаментальні) засади науки, хоча йдеться про рельєф освоєних територій, а тут мається на увазі визначна роль у формуванні рельєфу антропогенного чинника. Екологічна геоморфологія – науково-прикладний напрямок про роль рельєфу і процесів його формування у функціонуванні інших складників довкілля в умовах інтенсивної господарської діяльності людини (В. Стецюк, 1998). У цьому визначенні схематично окреслено сферу, до якої прикладаються знання про рельєф, орієнтовані на вирішення екологічних проблем. Воно містить: по-перше, ознаку цілісності рельєфу та геоморфологічних процесів у довкіллі, по-друге, розуміння рельєфу і геоморфологічних процесів як об¢ єкта вивчення одного із фундаментальних складників довкілля; по-третє, розглядає постульовану участь змінених складників довкілля, на тлі яких розвивається рельєф, тобто, участь у формуванні екологічних проблем. Екологічна геоморфологія – науковий напрямок про геоморфологічні умови (рельєф, процеси його утворення), які впливають на формування екосистеми людини, на її розвиток та стійке існування (Д. Тімофєєв, Е. Ліхачова, 2002). У цьому визначенні геоморфологія набуває базових ознак у дослідженні екосистеми людини. Вона ставить мету вивчати рельєф як результат взаємодії регіональних та глобальних екзогенних та ендогенних чинників, які визначають основні інженерні та екологічні властивості рельєфу.

№19

1. Еколого-геоморфологічні проблеми гідротехнічного будівництва

В Україні більша частина екологічних проблем пов’язана зі створенням каскаду дніпровських водосховищ. Чимало проблем мали вирішувати створені потужні дніпровські водосховища: отримання енергії, регулювання стоку для забезпечення водою індустріальних центрів (канали Дніпро—Донбас та Дніпро—Кривий Ріг), накопичення запасів води для зрошування неосяжних степових просторів Причорномор’я, розвиток металургії та хімічної промисловості, які споживають досить багато технічної води, поліпшення умов судноплавства на Дніпрі. Крім того, вирішувалося питання поліпшення умов рекреаційного використання акваторії Дніпра, риборозведення, тобто видів діяльності, для яких спеціально не планувалося створювати водосховища.  Еколого-географічні аспекти впливу великих водосховищ на навколишнє середовище в Україні серед інших видів господарської діяльності виявляються найбільше. Різка зміна гідрологічного режиму річок, створення просторих акваторій на місці річищ, заплав і низьких надзаплавних терас та адекватна зміна стану інших складових довкілля відбувається впродовж нетривалого часу (зміна рельєфу берегів водосховищ, живлення водоносних горизонтів, площі акваторії, місцевих баричних зон та вітрового режиму, рослинного світу на мілководних узбережжях та їхнього термічного режиму). Це зумовлює швидку зміну стану інших складових довкілля, які не завжди встигають адаптуватися до нових умов і певний час перебувають у кризовому стані, а іноді зазнають непоправних втрат. Найвиразнішими наслідками у перші роки після створення водосховищ було значне переформування берегів. Різке збільшення площі акваторії та значна різниця у розподілі місцевих баричних особливостей спричинили посилення швидкостей вітру над акваторіями та відповідне посилення абразійних процесів. Зміна поверхневої геологічної будови. Значне підвищення рівня води, яке супроводжує створення водосховищ, зумовило збільшення площі інфільтрації поверхневих вод в осадові комплекси рівнинних водосховищ та збільшення живлення перших від поверхні водоносних горизонтів. Поступово відбувалося підняття рівня підземних вод, почалося підтоплення низьких берегів водосховища (насамперед у балках, що відкриваються до його акваторії), відповідно до зміни умов зволоження на довколишній території змінювалася рослинність. Збільшення контрастів сезонних температур (вода холодніша взимку і тепліша влітку, ніж це було до початку створення водосховища). Посилюється інтенсивність руслових геоморфологічних процесів. При цьому відбувається посилення бічної ерозії підніж корінних схилів долин, розмиваються острови-осередки, прориваються шийки меандр і формуються нові заплавні озера. Підтоплення сільськогосподарських угідь і населених пунктів; зміна мікрокліматичних показників; заміна видового складу цінної іхтіофауни; цвітіння води. Підвищення рівня води у водосховищах зумовлює відповідне підвищення рівня перших від поверхні водоносних горизонтів на прилеглій території. Внаслідок цього, особливо на перших надзаплавних терасах, спостерігаються явища підтоплення в природних і штучних зниженнях, змінюються біоценози.  Негативні наслідки перетворення природного режиму вплинули на поверхневі води і в малих річках. Гідротехнічна меліорація зазвичай створює справжні еколого-геоморфологічні проблеми, оскільки найбільше змінює рельєф земної поверхні та складові навколишнього середовища, зокрема змінюються грунтовий і рослинний покрив, гідрологічний режим поверхневих та склад підземних (грунтових) вод, оптичні властивості земної поверхні, відповідно мікрокліматичні показники, характер тваринного світу. Основними наслідками гідротехнічної меліорації є підтоплення зрошувальних територій, пересушення зони аерації, що у подальшому потребує створення двобічних систем меліорації (осушення — зрошення), та засолення ґрунтів, що зумовлює необхідність промивання ґрунтів і дренаж забруднювальних речовин — нерозкладених мінеральних добрив, отрутохімікатів, солей. Основним свідченням негативного впливу процесу меліорації на стан навколишнього середовища є насамперед факт створення в Україні систем з двобічним регулюванням водно-повітряного режиму, площа яких у 1985 р. становила 1145, 6 тис. га, тобто більше ніж чверть усіх земель, що зазнають меліорації. Для цього в Україні було створено 144 великих водосховища і водойми корисним об’ємом 185, 2 млн м3, але вони спричинили підтоплення, що особливо характерно для південної частини України, де проводять обводнювальну меліорацію. До негативних наслідків обводнювальної меліорації належить підтоплення грунтів, що призводить до вимокання сільськогосподарських культур, порушення звичного перебігу природних процесів та різних видів господарської діяльності, засолення грунтів.