1.1 Загальна характеристика антонімів

Розвиток антонімічних відносин в лексиці відображає наше сприйняття суперечливої та взаємозумовленої дійсності. Тому контрастні слова, як і позначені ними поняття, не тільки протиставляються одне одному, але й тісно пов'язані між собою. За допомогою контрастного зіставлення фактів найяскравіше вимальовується їх глибина: «Антонімічні відношення буквально пронизують мову»[23, с. 12]

«Антоніми (від гр. ά υ τ ι … – префікс, що означає протилежність, протидію, і ο υ μ α, ό υ ο μ α – ім'я, назва) – слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, твсно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями» [30, с. 27].

З цього випливає, що антонімами не можуть називатися слова, які мають значення протилежності, але належать до різних частин мови (нічний – день, ворожий – дружба, повага – зневажливий ). Крім того, антоніми повинні мати співвідності значення, вони мають позначати логічно сполучувані поняття, які мають спільну семантичну частину, відносно якої протиставляється ряд ознак. Наприклад, антоніми перебільшувати і применшувати  мають спільний елемент значення «говорячи, передаючи що-небудь, додавати свої міркуваннія, які не відповідають дійсному стану речей». Протиставляються ж ці слова значеннями «збільшувати» або «зменшувати» у порівнянні з дійсністю. Слова, що не мають спільного семантичного компонента, не протиставляються.

Таким чином, не всі слова мають антоніми, а лише ті, які виражають якісні або кількісні ознаки. Найбільш поширені антонімічні відношення серед якісних прикметників та прислівників, менше – серед дієслів та іменників.

Основна ознака антонімії – полярність слів, що означають: якості (дорогий – дешевий, допитливий – байдужий, нестримний – врівноважений, особистий – безсторонній ), дії та стани ( переночувати – переднювати, осідати – кочувати, нападати – оборонятися, куйовдити – пригладжувати ), природні та соціальні явища і процеси ( правда – брехня, ліво – право, спокій – рух, щирість – криводушність ). Крім того, в антонімічних парах слова можуть перебувати й тоді, коли одне з них є нейтральною назвою, а друге – емоційно забарвленою (добрий – гадючий, дійсність – забобон).

Антонімів не мають слова з конкретним значенням, також числівники, більша частина займенників – слова, без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.  

Антоніми найповніше і найвиразніше виявляються в лексиці. Їх поділяють:

- у семантичному плані – на кілька основних класів за типом протиставлення;

- у структурному – на різно- і спільнокореневі;

- у стилістичному – на загальномовні і контекстуальні.

«Свідченням системності антонімії в загальній системі лексики може бути співвідношення анонімів із синонімами. Це співвідношення виявляється насамперед у багатстві синонімії та антонімії» [26, с. 15]. Велика кількість лексем синонімічного гнізда зумовлює різноманітність складових антонімічних пар (сміятися – плакати, реготати – ридати, хихікати – рюмсати).

Прояви антонімії поширені в уснорозмовній, суспільно-політичній та художньо-белетристичній лексиці; в офіційно-діловій та науковій – її своєрідним проявом є наявність термінів, що позначають протилежні явища, процеси (діяння – бездіяльність, дозволяти – забороняти, відцентровий - доцентровий).

В офіційно-діловоому стилі хоч і є потреба щось протиставляти, проте антоніми використовуються рідко.

«Журніліст має право поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно)» [12, с. 64].

У науковому стилі, зокрема в його різновидах, антоніми використовуються як засіб посилення впливу інформації на того, хто її сприймає, а також, під час вибудови автором логічних роздумів.

«Якщо судити з гостроти останніх теоретичних, критичних полемік, з суспільного резонансу гендерних студій, то потреба паритетності у стосунках між статями, паритетного представлення жіночих і чоловічих пріорітетів, жіночого і чоловічого голосу в мистецтві – нині одна з найгостріший в українській культурі» [1, с. 15].

Антонімія як стилістичний засіб найчастіше використовується у художньо-белетристичному та публіцистичному стилях для створення прямого і переносного значення слова, відображення несподіваного зіткнення різнорідних понять.

«…було собі два брати, Каїн і Авель, одного батька-матері діти, не від роду ж їм було приділено, одному статися жертвою, а другому – вбійником? »(СС, с. 103).

 Таким чином, антоніми реалізуються в усіх стилях мови, але різною мірою. Вони є одним із важливих стилістичних засобів завдяки їх внутрішнім семантичним властивостям, пов'язаним із називанням семантично протилежних реалій. Для антонімів характерні прогресивність та необмеженість.