 |
1.4 Явище полісемії та антоніми
|
|
|
|
1. 4 Явище полісемії та антоніми
Українська мова відображає характер і хід пізняння та «мовного освоєння дійсності» шляхом асоціативних процесів і є свідченням своєї схильності до систематизації, тенденції до позначання нескінченного світу відносно обмеженою кількістю лексем. Тому їй властива полісемія.
«Полісемія (від гр. π ο λ ύ ς – численний і σ η μ α – знак) – наявність у семантичній структурі мовної одниці двох і більше значень об'єктів означення»[30, с. 502].
Полісемія найширше виявляється у лексиці, де лексичні значення, порівняно з іншими типами мовного значення, більш індивідуальні та конкретні. За підрахунками дослідників у сучасній українській мові серед полісемічних іменників слова з двома лексично-семантичними варіантами ставновлять близько 68%.
Багатозначне слово може мати кілька антонімів. Однозначні компоненти антонімічних пар характеризуються простою сполучуваністю, проте антонімії багатозначних слів властиві значно багатші відношення. Розглянемо антоніми щедрий – скупий. Кожен з них має свою систему значень, при зіставленні яких можна зауважити, що антонімічність існує і в окремих значеннях цих слів.
Якщо побудувати такий ланцюжок антонімічних пар щедрий –скупий чоловік, щедре – скупе дитя, то тут протиставляються такі семантичні відношення: «Щедрий – який охоче ділиться своїм майном, коштами і т. ін., не шкодує витрачати що-небудь. Скупий – який уникає витрат, надміру, до жадібності ощадливий» [26, с. 19]. В антонімічних компонентах щедра – скупа земля, осінь, природа, росліинність ми протиставляємо кількісні семантичні відношення.
У мові не завжди багата семантична система одного антоніма відповідає семантичній системі іншого, наприклад, коли один із компонентів має значно більше значень, ніж інший, тому до різних значень одного з компонентів приєднується кілька антонімів.
|
|
|
Висновки до розділу І
Таким чином, антоніми – це слова, що називають протилежні за змістом поняття і мають спільну семантичну частину, на основі якої розрізняються максимально протилежними значеннями.
Антонімів не мають числівники, більша частина займенників та слова з конкретним значенням. Найбільше їх серед прикметників та прислівників. Найповніше і найвираніше вони виявляється в лексиці.
Антоніми поділяють у сементичному відношенні на кілька основних класів за типом протиставлення: градуальні (антоніми, що позначають два діаметрально протилежні видові поняття), комплементарні (антоніми, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття), векторні (позначають два протилежно спрямовані або взаємно зворотні відношення), координатні (позначають дві протилежні точки певного просторового або часового відрізка).
За структурою антоніми поділяються на різно- та спільнокореневі. До різнокореневих антонімів належать не лише різні за походженням слова, але й такі, що мають різні корені та відповідні префікси, що підсилюють їх антонімічність. Спільнокореневі антоніми (граматичні або афіксальні) виникають внаслідок приєднання до однакових основ антонімічних префіксів, як результат приєднання префікса із заперечним значенням до такої самої кореневої морфеми. Суфікси, крім значення, можуть виражати також інтенсивність якості, тому про їх антонімічність можна говорити умовно.
Антонімія пов'язана з полісемією. Багатозначне слово може мати і кілька антонімів і вступати в полісемічні зв'язки не всіма, а тільки одним зі своїх значень. Антоніми використовуються в усіх стилях мови: науковому, офіційно-діловому, художньо-белетристичному та публіцистичниму, але з різним ступененем продуктивності.
|
|
|
Здатність слів у різних контекстах, залежно від асоціативного сприймання дійсності, метафоризації та їх полісемічності передавати нові семантичні відтінки дають змогу на основі закону протиставлення, виявляти нові відношення.
ІІ. Антонімія у системі засобів виразності мови друкованих ЗМІ
2. 1. Реалізація загальномовних та контекстуальних антонімів у сучасній публіцистиці
Призначеня публіцистичного стилю – формування суспільної свідомості та громадської думки. Його визначальна риса – поєднання логічності викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до максимальної інформативності, а художньо-белетристичний визначається високою експресивністю, то публіцистика одночасно має впливати на емоції читача та інформувати його.
«Публіцистика – вид журналістської діяльності, в якій досліджуються, узагальнюються та оцінюються суспільно значимі проблеми на підставі логічного переконання та емоційного впливу»[16, с. 56].
Об'єктом публіцистики є реальність в різних її проявах: від побуту до історичних та політичних подій світу. Тому перед нею стоїть проблема пошуку оптимальних засобів упливу на громадську думку, зокрема, експресивних засобів. Публіцистичний матеріал не буде впливовим та дієвим, якщо авторзнехтує засобами стилістичної виразності тексту. Цього недостатньо. Автор журналістського матеріалу повинен проаналізувати факти, правильно витлумачити їх читачам і дати (в окремих випадках) свою оцінку тим чи іншим подіям, що лягли в основу публіцистичного твору.
Загальномовні та контекстуальні антоніми часто використовуються у текстах сучасних засобів масової інформації як засоби експресії. Загальномовні антоніми – це такі пари слів, антонімічність яких очевидна і поза контекстом. Вони часто використовуються в заголовках журналістських матеріалів.
Лексичними антонімами у заголовках можуть виступати не лише прикметники («З великої хмари – малий дощ»(УТ4), « Багата держава – бідні громадяни» (УТ8), « Уявні та реальні загрози» (УТ8), «Україна капіталістична чи феодальна? » (УТ9), « Дитячі майданчики для дорослих ігор» (УТ10)), а й прислівники ( «Крок вперед і два назад » (УТ3), « Вліво – вправо » (УТ11)), дієслова («І промовчали, і сказали » (УТ6)) та займенники («Зима ваша, весна наша » (УТ7)).
|
|
|
Для публіцистичного тексту характерним є безпосереднє зверення до читача, діалогічне мовлення, тому журналісти часто використовують питальні форми для утворення інтригуючих заголовків, які б апелювали безпосередньо до респондента і спонукали його разом із автором дати відповідь на поставлене питання. В таких випаках важливу стилістичну роль можуть відігравати лексичні антоніми, які допомагають створити контрастну характеристику понять («Спільний старт, а фініш? » (УТ11)).
Лексичні антоніми можуть функціонувати у публіцистичних текстах як складові фразелогізму:
« Ні дати, ні взяти: міжнародні фінансові організації не вважають Україну вигідним партнером» (УТ7).
Лексичні антоніми застосовують не лише в заголовках публіцистичних матеріалів, а й безпосередньо, в текстах:
«Але для наполегливих є інший шлях. Не екстенсивний – інтенсивний » (УТ5; с. 63).
Загальномовні антоніми теж можуть виступатти засобами стилістичної виразності публіцистичного тексту, ажде вони створюють контрастні характеристики понять.
Крім цього типу антонімів існують і такі, що в прямому значенні не мають антонімічних відповідників, проте у переносному вступають в антонімічні стосунки з іншими словами:
«На жаль, з огляду на попередній досвід, не факт, що йдеться саме про руки, а не лише про язик » (УТ7).
Антонімічний відповідник до слова руки – не язик, а ноги, проте в цьому контексті автор протиставляє дію бездіяльності. В основі протиславлення лежить фразеологізм – хто багато говорить, той мало робить.
Контекстуальні антоніми – це «слова, що стають антонімими в певному контексті внаслідок переносного вживання»[27; с. 66].
Антоніми – важливі стилістичні засоби не тільки завдяки своїм внутрішнім семантичним властивостям, пов'язазаним із називанням протилежних за значенням реалій. Автор може використовувати їх залежно від особливостей власного світосприйняття, не обмежуючи себе усталеною в мові схемою.
|
|
|
«Як виховати україномовну дитину в російськомовному або змішаному середовищі? » (УТ15).
Контекстуальні антоніми виникають в результаті індивідуального творення, це не загальномовні явища. Порівняймо загальномовні антоніми в публіцистичних текстах:
«Упродовж наступних двох десятиліть «червона» пропаганда всіляко протиставляла порядну й високоморальну радянську жінку аморальній західній» (УТ).
І контекстуальні антоніми, які послуговують засобом творення образності, емоційності, експресивності та нових відношень між словами:
«Тоді як світові виробники відеоігор почали отримувати мільярдні прибутки від продажів своєї продукції, найвідоміший український гравець ігрової індустрії може припинити своє існування » (УТ14).
Антоніми у публіцистиці використовуються і для відтворення шляху логічних роздумів як художній прийом зіткнення понять еволюційного контрасту:
«Але в останні роки довкола унікальної пам’ятки вирують пристрасті, в яких переплелось усе: новітні наукові досягнення та старі, радянської доби, ідеологеми, інтереси чиновників та забудовників і науковців та киян» (УТ9).
Таким чином, антонімія як стилістичний засіб у публіцистичному стилі більш продуктивна, ніж у науковому та офіційно-діловому. Вона дає невичерпні можливості у текстах засобів масової інформації для створення картин, об'єктивної дійсності де використовується пряме і переносне значення слова, різке і несподіване зіткнення різнорідних понять. Зокрема, загальномовні та контекстуальні антоніми реалізовуються у заголовках журналістських творів як засоби експресії.
|
|
|
