Загальні висновки

Антоніми – один з ефективних експресивних стилістичних прийомів у текстах сучасних засобів масової інформації. Зіткнення антонімічних слів може робити контекст більш виразним, особливо, якщо одночасно брати до уваги відповідне переносне або контекстуальне їх значення. Від того, наскільки влучно журналіст використає антоніми, великою мірою залежить образна структура твору.

На основі аналізу матеріалів про лексичні антоніми та власних досліджень ждерел фактичного матералу нами встановлено, що антоніми використовуються публіцистами як засіб творення стилістичного контрасту в журнілістському творі. Вони менш продуктивні, ніж синоніми, але не менш експресивні, оскільки використовуються в усіх публіцистичних жанрах. Також антоніми трапляються у текстах наукового та офіційно-ділового стилів, проте найбільш продуктивні ці лексеми у художньому стилі.  

Аналіз сучасної енциклопедичної та наукової літератури дав змогу ознайомитися із трьома типами класифікацій антонімів: у семантичному відношенні – за типом протиставлення; у структурному – поділ на різно- і спільнокореневі; у стилістичному – на загальномовні і контекстуальні.

Найбільший клас, що виділяється у семантичному відношенні –  градуальні антоніми. Вони позначають два діаметрально протилежні з мірою або ступенем вияву видові поняття якості. Між крайніми виявами поняття можливі проміжні ланки – мезоніми.

Інша група – комплементарні антоніми, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, при поєднанні яких утвориться певне родове поняття, без проміжних ланок.

Третя група – різноспрямовані антоніми (векторні). Також є координатні антоніми, які наближаються до векторних, а за структурою опозиції нагадують –  можливою наявністю проміжного члена –  градуальні антоніми. Опозицію між словами-антонімами визначає наявність спільного семантичного елемента, на основі якого протиставляються антоніми.  

Характеризуючи зв'язок антонімії та полісемії, стає зрозумілим, що сполучення багатозначності слова й антонімії – це важлива і недостатньо вивчена проблема. Проте відомо, ща семантична різноманітність одного антоніма може не відповідати кількості значень іншого. В таких випадках до одного значення приєднується кілька антонімів. Багатозначні слова можуть мати кілька антонімів.

Аналіз використання загальномовних та контекстуальних антонімів у сучасній публіцистиці показав, що загальномовні антоніми також виконують стилістичні функції у текстах засобів масової інформації. Різниця полягає у продуктивності їх стилістичного використання, адже контекстуальні антоніми більш образні, вони дають змогу автору реалізувати свій задум відповідно до вимог стилістики сучасної української мови та жанрових особливостей твору, адже образність –  невід'ємна ознака журналістського матеріалу, яка відрізняє публіцистичний стиль від усіх інших і споріднює його з художнім. Загальномовні антоніми теж можуть бути сильними стилістичними засобами, але їхнє завдання обмежується загостренням конфліктів, посиленням стилістичного контрасту висловів, хоча вони активно сприяють творенню у текстах ЗМІ таких художньо-зображальних засобів як антитеза, оксюморон, рідше – антонімічної іронії. Особливо продуктивні загальномовні антоніми в заголовках, адже вони закладають конфлікт, суперечність уже в саму назву матеріалу. Це привертає увагу читача до тексту, тому стилістичне значення такого явища як загальномовні антоніми ігнорувати не можна.

Стилістичні фігури, в основі яких лежать антоніми, мають різний ступінь продуктивності у текстах сучасних засобів масової інформації. Основними стилістисними фігурами, які утворюються за допомогою антонімів є антитеза, еіптет-оксюморон, антонімічна іронія. Продуктивність їхнього використання у журналістських матеріалах неоднорідна. Це зумовлено кількома факторами. Дві перші мовні фігури досліджені найкраще в українській мові. У публіцистиці антитеза відіграє важливу роль. Вона не лише протиставляє та зіставляє порівнювані  явища, тенденції, ситуації, ознаки тощо, а й поєднує їх в одному контексті для виконання кількох функцій: досягнення певного виражально-зображального ефекту, тобто, увиразнення протилежності; підкреслення несумісності чи діалектичного співіснування контрастних понять у межах певного цілого. Антитеза – поширений мовно-стилістичний зворот у текстах публіцистичного стилю. Адже в основі кожного журналістського сюжету обов'язково повинна бути якась подія, тенденція, явище, що стали об'єктом журналістської уваги, а значить, будуть ним проаналізовані, розглянуті з різних боків і оприлюднені уже як цілісний матеріал, що містить не просто резонансний факт, а й ставлення автора (авторську оцінку – в окремих жанрах), погляди кількох експертів, чи інших осіб. Ці погляди і будуть створювати головний конфлікт матеріалу, репрезентувати який допомагають антоніми, роблячи контрасти більш чіткими.

Якщо говорити про епітет-оксюморон, то це стилістична фігура, що полягає у спеціально заданому порівнянні слів з протилежним значенням або взаємовиключними значеннями для вираження нового цілісного поняття або окремого явища, привертаючи в оригінальній формі увагу до його суперечливої природи. Епітет-оксюморон менш продуктивний, ніж антитеза у сучасних текстах засобів масової інформації, проте цей художній засіб стилістично виразний, він може бути навіть більш експресивним у певному контексті, ніж антитеза, адже утворює парадоксальну семантичну сполуку слів. Його переваги – лаконічність і точніть, тому він часто використовується журналістами під час написання заголовків, які вже у своїй семантиці будуть містити конфлікт всього матеріалу або ж деяких його аспектів. Такий заголовок привертає увагу читачів, робить матеріал більш резонансним.

Антонімічна іронія менш продуктивна у текстах сучасних засобів масової інформації, оскільки вона уже в своєму значенні містить оцінне судження, яке притаманне лише певним жанрам публіцистики: памфлету, фейлетону, есе, тобто формам, які допускають завуальованість оцінного судження.

Сучасні теоретики журналістики виділяють три групи публіцистичних жанрів: інформаційну, аналітичну та художньо-публіцистичну. Кожній з цих груп жанрів притаманні свої ознаки, методи відображення та пізнання об'єкта, робочі функції, пізнавальні та виховні завдання, формат та спектр висвітлення дійсності, масштаби висновків і узагальнень. У інформаційних жанрах відсутня авторська оцінка події, явища, тенденції; коментарі та погляди експертів або інших осіб. Основне завдання інформаційних жанрів – проінформувати читача про суспільно значимі події. Тому антоніми можуть використовуватись для відображення внутрішніх контрастів явищ чи подій об'єктивної дійсності, про які повідомляється у журналістському матеріалі.

Якщо говорити про аналітичні жанри, то тут мають місце ще й конфлікти поглядів, контрасти між реальністю та коментарями посадових осіб. Адже антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями. Тому антоніми допомагають реалізувати текстову категорію референційності (співвіднесення фактів з дійсністю).

У художньо-публіцистичній групі жанрів антонімія розширює свої стилістичні можливості, адже в цьому пласті публіцистики автор має найбільше простору для прояву своєї творчості і таланту. Фактологічний матеріал у групі аналітичних жанрів відіграє другорядну роль. Головне – авторська майстерність у використанні стилістичних засобів творення експресивного тексту. Таким чином, антоніми виконують три основні стилістичні функції у всіх текстах публіцистичного стилю: протиставлення, зіставлення та антонімічної градації, проте з різним ступенем продуктивності.

Зіставлення антонімів у висловлюванні надає особливу значущість кожному з названих ними предметів, що підсилює виразність мови. Їм властиве переважно контактне використання в певних контекстах, в яких і розкриваються їхні найважливіші функції. .

 Різноманітність антонімів в українській мові створює необмежені виражальні можливості і, водночас, зобов'язує журналістів уважно та грамотно добирати потрібні контрастні слова під час створення публіцистичного тексту.