Політична модернізація в програмах українських партій

Вектор українського модернізаційного проекту за своїм характером не є традиціоналістським, а є європоцентристським. Цей модернізаційний проект блокується частиною пострадянської еліти проросійської орієнтації, деякими лівими партіями і рухами і зовнішнім впливом Росії. Сьогодні також знімається блокування європоцентристького модернізаційного проекту з боку масової свідомості, оскільки більшість народу вже не розцінює НАТО, ЄС і США як ворогів України. Українська модель модернізму – це не класична модель 80-90 х років, а швидше неомодерністська модель, характерними рисами якої є: ця модель не відстоює тільки світові зразки модернізації – досвід США, Великобританії, Німеччини, Франції, Японії, а комплексно використовує як класичні цілі модернізації – демократія, ринок, розумне державне регулювання законами, самодисципліна, соціальний захист – так і зразки модернізації Угорщини, Польщі, Росії, де враховуються історичні умови і постсоціалістична спадщина. Тобто, модернізація розглядається як комплексний проект, який формується на досвіді Заходу, Сходу і постсоціалістичних країн; ця модель не акцентує увагу на „унікальності України", на ізоляціонізмі, а орієнтується на участі в модернізації країни зовнішніх інвесторів зі Сходу та Заходу; · українська модель модернізації є спробою модернізації за ініціативою „верхів", які діють на блоковій, а не однопартійній основі; в цій моделі відчувається технократизм, однолінійність проекту, слабке врахування інтересів регіонів; відсутність політико-культурного забезпечення проекту модернізації, щоб підготувати населення до позитивів і негативів модернізації в політико-правовій і етнокультурній сферах. Однак не тільки народ і еліти повинні підготуватися до випереджувальної модернізації, сама модернізація, якщо її суб’єкти бажають успіху, повинна враховувати історичні особливості і пристосуватися до нових умов розвитку України.

Політичні партії в Україні ще не мають вирішального впливу на становлення громадянського суспільства. Більшість українських громадян не вірить у здатність партій до модернізації влади та відносин власності. Лише 3 відсотки населення охоплено діяльністю політичних пратій. Така ситуація закономірно відображає характер ціннісних пріоритетів українського населення. Більшість українського наспелення не розглядає партії як виразників своїх інтересів та ефективний механізм реалізації своїх громадянських прав та інтересів.

Якщо узагальнити програмні документи всіх українських політичних партій, то можна звести їх до таких 5 основних пунктів:

1. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

2. Формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

3. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

4. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

5. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади.

29.Політична модернізація в США, Франції, Японії.

США:

Модернізація в США характеризується: тривалістю і поступовістю; синхронністю перетворень у всіх сферах; культура модерніті є культурою народу. “Модерніті” зв'язувалася з прихильністю ідеям індивідуальної свободи і соціальної рівності, ліберальної демократії і соціальної держави, правової держави і цивільного суспільства; з орієнтацією соціальних суб'єктів на інноваційні форми діяльності як основу економічного росту і добробуту. Риси притаманні модернізації США: індивідуалізм, раціоналізм, прагматизм. Джерела цих рис: історичні і психічні компоненти, протестантська етика, «піонерський дух», месіанський дух. Протестантська етика – релігійна ідеологія переселенців, що передбачає: повагу до прав людини, релігійну толерантність, рівність людей, моральна відповідальність перед Богом і громадою за свої дії, незалежність особистого життя, родинні цінності. «Піонерський дух» - це прагнення до активної діяльності, обмеженої лише природними можливостями людини та інтересами інших людей, жорсткий практицизм та прагматизм, які увійшли у звичку. Месіанський дух – визнання виключної ролі Америки, системи її цінностей у сучасному світі. Властивий комунітаризм - соціальна спільнота є умовою і запорукою реалізації соціальної свободи.Принципи Конституції: розподіл влади, федералізм, судовий конституційний нагляд.

Найбільш “сучасною” країною представники теорії модернізації вважали США, на прикладі яких мали вибудовувалися європейські країни.

Франція

Наприкінці XX - на початку XXI ст. Франція, яка за обсягом ВВП займає четверте місце в світі, є постійним членом Ради Безпеки ООН і, як ядерна держава, посідає одне із провідних місць у сучасній системі міжнародних відносин, активно співпрацює у найбільших міждержавних об'єднаннях і союзах.

Із перемогою Ж. Ширака на президентських виборах 1995 р. відбулися суттєві корективи зовнішньополітичного курсу. Незважаючи на протести світової громадськості і окремих урядів, Ж. Ширак зняв мораторій на випробування ядерної зброї. За його ініціативи Франція перейшла до формування збройних сил на контрактній основі. Спершу Ж. Ширак активізував інтеграцію французьких збройних сил у структури НАТО, однак із 1997 р. він підтримав ініціативу ФРН про перетворення Західноєвропейського економічного союзу в окрему військову систему. Така позиція Франції спричинила погіршення відносин зі США. Франко-американські суперечності поглибилися під час вирішення "югославської проблеми". Париж тривалий час чинив опір проведенню воєнної операції НАТО проти Сербії. Новим акцентом європейської політики Франції початку XXI ст. стало налагодження співпраці з Великою Британією і певне погіршення відносин із ФРН. Підтримавши програми розширення НАТО і ЄС, Франція значно зміцнила свої позиції на Сході Європи. Особливо великого значення Ж. Ширак надавав зміцненню відносин із Росією, наголошуючи на традиційності франко-російського співробітництва. Ж. Ширак упродовж чотирнадцятирічного періоду президентства найбільшу активність виявляв у "економічній дипломати", докладаючи багато зусиль для лобіювання інтересів національної економіки і торгівлі. Завдяки його старанням від кінця 90-х рр. пожвавилася економічна співпраця Франції з Японією. Обидві країни зуміли подолати існуючі економічні суперечності і не лише помітно розширили двостороннє співробітництво, але й домовилися про спільну кооперацію в освоєнні ринків третіх країн. У цей же період розпочалася активна співпраця Франції з КНР у галузях космічних технологій, будівництва промислових підприємств та авіабудування. Наприкінці XX - на початку XXI ст. активізувалися зв'язки Франції з арабськими країнами, які стали основними покупцями французької зброї.

Японія

Етапи зовнішньої політики Японії (модернізацій ний аспект)

1. 50-60 роки 20 ст. - Повна підпорядкованість зовнішньополітичному курсу США. Відмова від визнання кордонів, що склалися після Другої світової війни з СРСР і Китаєм.

2. 70-80 роки 20 ст. - Пріоритетний розвиток відносин з країнами АСЕАН(Асоціація держав Південно-Східної Азії). Нормалізація відносин з Китаєм. Жорстка позиція щодо «північних територій).

3. 90 роки 20 ст - Перехід до «глобального співробітництва» з США. Безстрокове продовження у 1989 р. японо-американського договору 1960 р. про розміщення американських баз і військ.

З поразки у Другій світовій війни японці зробили правильний висновок. Відмовившись від експансіоністської зовнішньої політики, японці здійснили економічні, політичні реформи які заклали основи економічного процвітання і становлення демократичного суспільства. Тепер Японія – багата і процвітаюча держава, один з центрів світової економіки, науки і техніки завтрашнього дня, з розвинутою інфраструктурою, системами освіти, охорони здоров`я і соціального забезпечення. Японці зуміли поєднати запозичення зарубіжного досвіду, досягнень з традиційними цінностями, створивши унікальну японську модель розвитку.

Політичний розвиток Японії

На тлі економічного зростання відбулась політична стабілізація життя країни. З 1955 р. при владі незмінно перебуває ЛДП, яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії та соціально спрямованої економіки, у зовнішній – на співробітництво з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни. У 1964 р. утворилась ще одна опозиційна партія – Каммейто, яка виступила за третій шлях розвитку країни з опорою на середній клас.

У внутрішньому житті Японія в 70-ті роки вступила в смугу труднощів. Оскільки з 1955 р. ЛДП незмінно перебувала при владі, питання про прем’єр-міністра фактично стало вирішуватись не в парламенті, а в самій партії. У ній склалось кілька ворогуючих фракцій, які кулуарно вирішували питання про склад уряду. Так виник сприятливий ґрунт для зловживань та корупції. Найбільшим скандалом була справа "Локхід", яка закінчилась арештом і засудженням прем’єр-міністра Танаки. Крім того відбулась ще низка політичних скандалів. Це послабило авторитет ЛДП. У 1993 р. суперечки всередині ЛДП викликали розкол і на парламентських виборах вона зазнала поразки. До влади прийшов блок опозиційних партій на чолі з Соціалістичною партією. У той же час провідні партії країни зазнали розколу, який був зумовлений розбіжностями у визначенні подальшого розвитку країни. У 1996 р. ЛДП повернула собі посаду прем’єр-міністра, але колишньої могутності і авторитету вона вже не має.

30.Політична модернізація та глобалізація: пошуки поля рівноваги

Модернізація в рамках глобалізації - процес перетворень, що передбачає рух суспільства до найбільш ефективної моделі сталого розвитку; подолання економічної відсталості, політичної нестабільності, розвиток інноваційної діяльності, процес створення нових технологій, нової системи духовних цінностей та ідеологічних установок. Розгляд глобалізаційного контексту модернізації формує ставлення до неї як самоорганізації людської спільноти в просторі і в часі. Визначальним фактором модернізації економічного, політичного, духовного, культурного простору є кардинальні зміни у світоглядній картині світу (зміна загальних ідей, смислів, цілей і цінностей буття). Суспільство, яке стало на шлях модернізації, повинно бути підготовлено морально і економічно до майбутніх трансформацій. Саме поняття «глобалізація» означає загальносвітовий соціальний процес, що об’єднує потоки ідей, капіталів, товарів, науково-технічних досягнень, політичних норм і стандартів, законодавства, які зумовлюють розвиток світу як цілісної економічної, міжнародно_правової, політичної, соціокультурної суперсистеми. Глобалізація розглядається як об’єктивний процес, зумовлений інтернаціоналізацією життя країн і народів. В рамках існуючих на сьогоднішній день теорій виділяються наступні ключові тенденції, що виникають при вступі в епоху глобалізації: всеосяжність і комплексність змін, трансформація всіх параметрів соціальних структур; домінування глобальних цінностей і орієнтирів над локальними; гібридизація культури; ослаблення національно-державного чинника, перетворення громадянського суспільства в єдину форму впорядкування глобального соціуму; розкріпачення "глибинних" (прімордіальних) феноменів;
перехід від "сучасного" до "постссучасного" типу раціональності з його акцентом на мозаїчність і внутрішню незв'язаність сприйняття і конструювання соціальної реальності.