Особливості політичної модернізації постсоціалістичних країн.

В останні роки об'єктом дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних теоретиків стають соціально-політичні процеси країн Східної Європи і колишнього СРСР. Своєрідність і складність ситуації в постсоціалістичних країнах визначається тим, що: відбувається не тільки зміна режимів, а й зміна суспільного ладу; політична демократизація почалася до того, як склалися елементи сучасного ринку; реалізація ключових завдань модернізації проходить при одночасному вирішенні двох проблем: зміні старої політичної системи та проведенні економічної реформи, покликаної забезпечити перехід до ринкової економіки, відсутність економічних ролей у демократичних інститутів ускладнює процес формування стабільної політичної системи; обраний шлях швидкої, радикальної модернізації. Оцінка соціально-політичних наслідків проведених перетворень викликає неоднозначну реакцію в суспільстві. Різка диференціація простежується як у соціально-економічній, так і політичній сфері. Труднощі в здійсненні перетворень посилюються відсутністю потужної політичної сили загальнонаціонального масштабу, здатної забезпечити стабільність і злагоду в суспільстві.

Суттєвий відбиток на модернізацію накладають проблеми, породжені сучасністю. К.Оффе, Ч.Гаті, Д.Нелсон, Б.Кроуфорд та А.Лейпхарт, С.Террі відмічають, що з переходом до плюралізму, в цих країнах виникає велика кількість політичних партій та груп інтересів, які, конкуруючи, ”блокують деякі аспекти економічної реформи, або намагаються направити їх у вигідне для себе русло”, що значно паралізує законотворчий процес. До того ж звичайні для плюралістичної політичної системи процедурні складності прийняття рішень підсилюються в ”нових демократіях” складним характером відносин в структурах влади. По мірі того, як стає очевидно, що крах авторитаризму не означає безпосереднього переходу постсоціалістичних країн до демократії, і такий перехід не одномоментний процес з окресленим позитивним результатом, на Заході з’являються роботи, в яких аналізуються реальні політичні процеси в країнах ЦСЄ, СНД і Балтії, а також висловлюються припущення про можливі наслідки трансформацій. С.Хантінгтон стверджує, що нездатність нових демократичних урядів вирішувати невідкладні соціальні та економічні проблеми породжує в масах ”авторитарну ностальгію” й піддає загрозі курс на демократію. А відтак кожна ”хвиля демократизації” супроводжується ”відкатною хвилею”, в результаті чого частина країн, які пережили демократичні зміни, виявляється ”змитою” назад в попередній авторитарний стан. А тому загрози процесу демократизації у самих політичних акторах, які приходять до влади демократичним шляхом, а потім ”маніпулюють демократичними механізмами, обмежуючи або руйнуючи демократію”.

Крім того, західні дослідники вважають, що модернізація постсоціалістичних країн розгортатиметься нерівномірно. Так, на думку В.Банс, Х.Лінца, А.Степана, модернізація в країнах пострадянського геополітичного простору буде тривалішою ніж в країнах ЦСЄ в силу майже повної відсутності ”демократичної спадщини”. Тут відбувається становлення демократичних інститутів, правової держави практично з нуля. Тоді як в країнах ЦСЄ, і в Польщі зокрема, відбувається процес відродження демократичних традицій.