Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Прогнозування в політичній модернізації. Ремодернізація .




 

20. Модернізація політичних систем: теоретичні концепти.

Лінеарна модель: фактично, всі представники ранньої модерзаційної перспективи (50-60 рр.), поділяли ряд теоретико-методологічних принципів еволюційного та структурно-функціонального підходу. У. Ростоу, А. Органський, М. Леві, Д. Лернер, Н. Смелзер, С. Блек, Ш. Ейзенштадт. Процес модернізації розглядався як революційний, що пов'язаний з радикальними, всезагальними трансформаціями при переході від традиційного до модерного суспільства. Прихильники даної концепції зазначали, що модернізація викликає зміни в усіх сферах суспільного життя (від ідентифікації до поширення демократичних інститутів), а сама модернізація має іманентний характер. На думку дослідників, усі суспільства проходять у своєму розвитку етапи від традиційності до модерніті, а процес модернізації має незворотній та прогресивний характер. Лінеарна модель була розрахована на вивчення мікросоціальних явищ та будувалася на основі структуралістського підходу, а вивчення «внутрішньої логіки» не бралося до уваги. Модель парціальної (часткової) модернізації: модернізація розуміється як довготривалий перехід від «відносно не демократичних» до «відносно демократичних» суспільств. Часткова модернізація представляє собою такий процес соціальних змін, який викликає інституціалізацію в одному і тому самому суспільстві стосовно відносно модернізованих соціальних форм, та менш модернізованих структур. Сутність даного концепту полягає в заклику до можливості існування спільнот на етапі «часткової модернізації». Багатолінійна модель: теоретичне ядро сучасної багатолінійної моделі можна звести до наступного: відмова від односторонньої лінеарної практики модернізації як руху в сторону західних інститутів та цінностей; визнання конструктивної, позитивної ролі соціокультурних традицій в ході модернізаційного переходу, надання їй статусу додаткового фактору розвитку; необхідність звернення більшої уваги на міжнародний, глобальний контекст; відмова від трактування модернізації як єдиного процесу системної трансформації; ввідмова від розгляду модернізації як неприливного процесу. Акторна модель (Т. Пірайнен): в процесі модернізації важливу роль відіграють індивідуальні фактори, повсякденна поведінка та моделі й стратегії поведінки людей, які використовуються для подолання труднощів перехідного періоду. Центральною методологічною віссю акторної моделі є теорія раціонального вибору. Структураційна модель: пояснення того, як соціальні суб’єкти (актори), які сформувалися в соціальних структурах минулого, отримують здатність вибудовувати нові форми соціальної організації і соціальних відносин.

 

21. „Модернізація навздогін”: досвід Польщі та України (Зеленько Г.І.).

вторинна (або віддзеркалена) – притаманна відсталим країнам, які використовують досвід передових держав; це осучаснення “навздогін”. основний фактор вторинної модернізації – соціокультурні контакти цих країн з центрами індустріальної та постіндустріальної культури.

Вона найчастіше використовується до пояснень причини виникнення тоталітаризму СРСР.Опаздавшая модернізація * це стрибок менш розвинутих країн рівня більш передових. Це форма форсованого розвитку, коли чиняться спроби швидкого переходу суспільства до новий економічний, технологічний і соціальний рівень (індустріалізація у СРСР, економічного зростання сучасних країн Південно-Східної Азії вже). Особливістю прискореної модернізації є неузгодженість між економічним чинником, з одного боку, ісоциокультурними і психологічними чинниками, з іншого.

Модернізація "навздогін" містить загрозу встановлення пропостмодернизационних диктатур у вигляді тоталітаризму чи авторитаризму, тобто. різкого посилення ролі держави у виконанні всіх перетворень. У нашій країни це проявилося під час формуванні командно-адміністративної системи. Не випадково, більшість країн, які намагаються економіки і технології "наздогнати" розвинених країн, є авторитарні політичні режими. Супроводжує цей розвиток економічні кризи, різка майнова диференціація населення поєднані із проблемами бідності та голоду, породжують соціальне напруження у суспільстві та політичну нестабільність.

Г. Зеленько, розрізняють країни з органічним та неорганічним розвитком (навздогінна модернізація). На розвиток останніх впливають переважно зовнішні, а не внутрішні чинники, тому зміни в економіці, культурі, політиці та соціальній сфері доволі часто не відповідають одна одній. Звичайно, навздогінна модернізація набуває специфічних рис, залежно від конкретних обставин розвитку тієї чи іншої країни. Розвинені країни розглядаються як приклад, орієнтир, до якого слід прагнути в процесі перетворень. «Належність до країн неорганічного типу модернізації, однак, не означає, що та або та країна приречена належати саме до цієї категорії. Досягнення певного стану в розвитку громадянського суспільства, економічної та політичної сфери можуть вивести її в розряд країн з органічним типом модернізації».

Розглядаючи історичний розвиток України та Польщі, Зеленько прийшов до висновку, що в Україні в силу приналежності нашої держави до Російської імперії, а потім до СРСР не відбулося консолідації суспільства навколо національної еліти, не були відпрацьовані механізми саморозвитку. Запроваджувані реформи були ”реформами зверху”, що призвело до відчуження суспільства від політичної еліти і несприйняття реформ. В Польщі навпаки еліта виступала гегемоном перетворень, починаючи з реформаційного руху й закінчуючи сучасними реформами. Політико-державна доктрина, що сформувалася в епоху Речі Посполитої і грунтувалася на ідеї загальнонаціональної польської вищості, була консолідуючим чинником в найтрагічніші періоди історії і допомагала полякам зберегтися як політичній нації. Врешті-решт, ментальність польського суспільства сприяла тому, що елементи тоталітаризму в цій державі не набули глибокого вкорінення, як це сталося в Україні: вагомим залишався приватний сектор, надзвичайно впливовою була і залишається католицька церква, формально зберігалася багатопартійна система, підтримувалися тісні зв’язки з діаспорою. Польща стала на шлях зміни суспільно-політичного усторою, маючи тривалу історію опозиції до соціалізму в масштабах усієї держави.

В Україні глибоке проникнення елементів тоталітаризму не сприяло викристалізації опозиції, а історичний поділ України на ”захід” і ”схід” унеможливив поширення ідей нечисельних груп націонал-демократичного спрямування на всю територію країни. Отже, польське суспільство виявилося більш готовим до демократичних перетворень ніж українське. А в сучасний модернізаційний процес Польща вступила, маючи суттєві демократичні надбання.

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...