Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 10. Фонди та резерви страховика

⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 19

План

10.1. Поняття фондів та резервів, їх економічний зміст.

10.2. Фонди страховика, їх види та порядок формування.

10.3. Страхові резерви, їх види та порядок формування.

10.4. Порядок розміщення страхових резервів.

Мета вивчення теми:

S розмежування понять „фонд" і „резерв";

S знання фондів та резервів, що формує страхова компанія;

•S ознайомлення з методиками формування страхових резервів.

Після вивчення теми студент повинен

знати:

•S порядок формування та використання фондів і резервів страховика;

S порядок розміщення страхових резервів в Україні;

вміти:

S визначати доцільність створення тих чи інших фондів та резервів в страховій компанії;

•S оцінювати рівень відповідності розміщення страхових резервів.

10.1. Поняття фондів та резервів, їх економічний зміст

Страховик, як і будь-який суб'єкт господарювання, для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності формує фонди та резерви.

Термін „фонд" в українській мові має французьке походження - „fond" від латинського „fundus", що перекладається як основа, фундація. Термін „резерв" також французького походження - „reserve" від латинського „reservo", що означає зберігаю.

Тлумачення розуміння „фонд" і „резерв" в довідниковій літературі загального, економічного, фінансового характеру неоднозначне (табл. 10.1).

Таблиця 10.1.

Розкриття термінів „фонд" і „резерв в довідниковій літературі

Ь з/й	Джерело інформації	Зміст терміну „фонд"	Зміст терміну „резерв "
;	2	3	4
	Довідникова література загального характеру
І.	Советский энцикло-	1) ресурси, запаси,	1) запас чого-
	педический словарь/Научно-	накопичення;	небудь на
	редакционный совет:	2) грошові кошти,	випадок потреби;
	А. М. Прохоров (пред.). -М.:	призначені для якоїсь цілі, а	2) джерело нових
	«Советская Энциклопедия»,	також організація або ус-	засобів та сил
	1981. -1600с.	танова для надання мате-	(с.1125)
		ріальної допомоги (с. 1433)
2.	Ожегов С. И. Словарь	1) грошові кошти;	1) запас, звідки
	русского языка: Ок.57 000	2)ресурси, запаси чого-	черпають нові
	слов/Под ред. чл.-корр¹. АН	небудь (с.743)	сили, ресурси
	СССР Н. Ю. Шведовой. -		(с.586)
	18-е изд., стереотип. - М.:
	Рус.яз., 1986. -797с.
3.	Новий тлумачний словник	1) ресурси, запаси.	1) запас чого-
	української мови (у чотирьох	нагромадження держави.	небудь, який
	томах). Укладачі: проф.	підприємства і т. ін.;	спеціально
	В. В. Яременко, к.ф.н.	2) резерви;	зберігається для
	О. М. Сліпушко. - К.:	3) кошти або матеріальні	використання в
	Видавництво „Аконіт", 2000.	цінності, що мають цільове	разі потреби (Т.З.
		призначення, викори-	с. 888)
		стовуються з певною метою
		(Т.4, с. 692)
4.	Великий тлумачний словник	1) ресурси, запаси,	1) запас чого-
	сучасної української мови /	нагромадження держави.	небудь, який спе-
	Уклад, і голов, ред.	підприємства і т. ін. //	ціально зберіга-
	В. Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ	матеріальні цінності, що	ється для викори-
	„Перун", 2001. -1440с.	здійснюють кругооборот у	стання в разі по-
		процесі виробництва;	треби // ще не ви-
		2) кошти або матеріальні	користані можли-
		цінності, що мають цільове	вості, засоби, для
		призначення.	здійснення чого-
		використовуються з певною	небудь;
		метою // кошти, цінності,	2) джерело.
		які нагромаджуються	звідки беруться
		звичайно шляхом збирання	нові сили для
		для кого-, чого-небудь	кого-, чого-
		(с.1327)	небудь; (с. 1022)

Продовження табл. 10.1.

Довідникова література економічного характеру
1.	Райзберг Б. А..	1) запас, накопичення	1) запас чого-
	Лозовский Л. Ш..	грошових засобів, грошовий	небудь... на
	Стародубцева Е. Б.	капітал;	випадок потреби:
	Современный	2) грошові та матеріальні	2) джерело, з
	экономический словарь. -	засоби, зосереджені в єдину	якого черпаються
	М.:ИНФРА-М, 1996.-	сукупність з метою	ресурси, що спе-
	496с.	використання їх для певних	ціально зберігаю-
		цілей (с. 363 — 364)	ться, у разі
			гострої потреби їх
			використання
			(с. 283)
2.	Золотогоров В. Г.Энциклопе	1) багатоплановий термін.	не визначається
	дический словарь по	що означає запас, накопи-
	экономике. - Мн. Полымя,	чення, капітал; // грошові
	1997. -571с.	або матеріальні засоби,
		призначені для певних
		цілей; мають конкретне
		призначення (с. 499)
3.	Завадський О. С., Осовська Г. В.. Юшкевич О. О. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч.-метод. посібник. - Житомир: ЖГП, 1999. -444с.	1) грошові та матеріальні засоби, призначені для використання з певною метою (с. 415)	1) запас на випадок необхідності; 2) джерело, звідки беруть необхідні нові матеріали, сили, енер-
			гію, грошові запа-
			си тощо (с. 338)
4.	Борисов А. Б. Большой экономический словарь. -М.: Книжный мир, 200 1. -895с.	1) запас, нагромадження грошових засобів, грошовий капітал; 2) грошові й матеріальні засоби, які зосереджуються	1) запаси, які створюються для компенсації дій різних неврахованих факторів на
		з метою використання для певних цілей (с. 807)	ринку, стихійних лих, збоїв у виробництві;
			2) можливості
			покращання вико-
			ристання наявних виробничих ресурсів (с. 623)

Продовження табл. JO. I.

1	2	3	4
Довідникова літерату	па фінансового характеру
1.	Финансово-кредитны й	не визначено	не визначено
	словарь: В 3-х т. Т. Ш Р-Я / Гл.
	ред. Н. В. Гаретовский. - М.:
	Финансы и статистика. 1988. -
	511 с.
2.	Додалов В. Н., Крылова М. А.,	не визначено	1) частина
	Шестаков А. Ф. Финансовое и		матеріально-
	банковское право. Словарь-		фінансових
	справочник/Под ред. д.э.н.		засобів.
	О. Н. Горбуновой - М.:		тимчасово
	ИНФРА-М, 1997. - 277 с.		виключених з
			економічного
			обороту, ті, що
			знаходяться в
			запасі (с. 193)
3.	Загородній А. Г.. Вознюк Г. Л.,	1) запаси, ресурси,	не визначено
	Смовженко Т. С.Фінансовий	нагромадження,
	словник. - 2-ге видання,	капітал;
	виправлене та доповнене. -	кошти чи матеріальні
	Львів: Видавництво „Центр	цінності, накопичувані
	Європи", 1997. -576 с.	з певною метою
		(с. 474)
4.	Словарь банковских терминов	не визначено	1) запаси
	/ Уткин Є. А. и др.. - М.:		матеріальні та
	АКАЛИС, 1997.		грошові, що
			створюються
			для
			компенсації дії
			різних
			неврахованих
			факторів на
			ринку,
			стихійних лих,
			збоїв у
			виробництві;
			2) можливості
			покращення
			використання
			наявних
			виробничих
			ресурсів
			(с. 230)

Аналіз змісту термінів „фонд" та „резерв" (табл. 10.1) показує, що тлумачні словники та енциклопедії (загального характеру) не ототожнюють зазначені слова. „Фонд" визначається здебільшого як ресурс чи запас, що має цільове призначення і використовується з певною метою, а „резерв" - пояснюється як запас, який зберігається для використання у разі потреби.

В економічних довідниках розмежовуються поняття „фонд" та „резерв", хоча під ними, загалом, розуміють запаси, накопичені певні матеріальні цінності, що мають цільове призначення. Однак, для резерву характерно спеціальне збереження запасу і його використання внаслідок впливу неврахованих факторів, тобто використання в разі потреби.

Так, поняття „фонд" характеризує кількість товарної та грошової маси, що призначені для забезпечення безперервного виробництва та збуту. Мова не йде про збої та втрати на виробництві, а про постійне їх використання за призначенням. Поняття „резерв" характеризує кількість товарної та грошової маси, що призначені для неочікуваних випадків, для додаткових витрат, які не передбачають використання фондів та запасів. Мова як раз йде про можливі значні збої у виробництві, за яких фінансових ресурсів фондів може бути недостатньо, щоб швидко компенсувати втрати. Наприклад, при стихійних лихах необхідно здійснити відшкодування втрат, кошти на які беруться із відповідних резервів.

В фінансових довідниках переважає визначення резерву, як запасу для використання ресурсів, призначених для певних цілей. А термін фонд практично не визначається. Це пояснюється тим, що і резерви, і запаси розглядаються в контексті фонду.

Місце і роль фондів та резервів в фінансове-економічній діяльності суб'єктів господарювання можна визначити тоді, коли є їх теоретичне обґрунтування як фінансово-економічних категорій. В науковій літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фондів та резервів, а також немає чіткого розмежування цих термінів. Окрім того, визначенню зазначених понять не приділяється належна увага.

В загальноприйнятій практиці господарювання поняття фонду розглядається в контексті розуміння „фінансів" як важливої економічної категорії. Так, найбільш відомі вчені радянських часів (М. Шерменєв, Є. Вознесенський, М. Сичов, П. Нікольський, Г. Базарова) розуміють фінанси як економічні відносини з приводу формування і використання фондів грошо-

вих засобів. А сучасні вчені (В. Родіонова, Л. Дробозіна, О. Ва-силик, В. Федосов, В. Суторміна та інші) стверджують, що специфічною ознакою фінансів є те, що за їх допомогою створюються та використовуються фонди фінансових ресурсів, які мають цільове призначення. Тобто, як підкреслює вітчизняний вчений К. Павлюк, фонди є формою виявлення фінансових ресурсів, критерієм визначення фінансових ресурсів. Проте існують підходи, що фінансові ресурси мають і безфондову форму існування (наприклад, Н. Заяц, М. Фісенко та інш.)

Фонди фінансових ресурсів створюються в процесі руху вартості валового внутрішнього продукту. А відтак, саме шляхом формування грошових фондів визначається участь фінансів у розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту. В фінансовій літературі найбільш загальною є думка, що фонди представляють собою форму руху фінансових ресурсів, грошові нагромадження, що створюються в результаті розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і є формою виявлення фінансових ресурсів. А „резерв" розглядається як окремий вид фонду грошових коштів.

Розмаїття підходів у тлумаченні та розумінні категорій не дозволяє чітко визначити їх роль та призначення, сформувати види та порядок створення й використання фондів і резервів, їх реально оцінити та обліковувати. Дослідження термінів „фонд" та „резерв" дозволяє зробити висновок, що зазначені терміни різняться межею їх використання та за економічним змістом є результатом розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту або доходів господарюючого суб'єкта.

В науковій літературі з економічної теорії та страхової теорії виділяються страхові, резервні та інші фонди, що створюються відповідно зазначеним цілям, серед яких передбачається відшкодування збитків від настання випадкових подій, від стихійних лих, від неминучих соціальних проблем (К. Маркс, Ф. Енгельс „Капітал", К. Маркс „Критика Готської програми", В. Райхер „Суспільно-історичні типи страхування"). Проте, на наш погляд, стосовно страхової діяльності, розуміння страхового фонду, в який включаються всі необхідні державні та суспільні витрати (для формування відповідних резервів та запасів), призводить до „розмивання" цієї економічної категорії. Страховий фонд, як термін, доцільно використовувати, якщо мова йде про страховика, при самострахуванні створюються власні резервні фонди у протилежність придбання страхового полісу, для вико-

нання державних соціальних програм - фонди за напрямком та видом здійснення соціального захисту населення в державі.

Отже, узагальнюючи розуміння фонду та резерву в довідниковій, економічній, фінансовій, страховій літературі, можна сказати, що ці терміни відображають певне акумулювання ресурсів для подальшого використання. Якщо мова йде про матеріальну сферу виробництва, то акумулюються матеріальні ресурси, якщо про грошовий обіг, то акумулюються фінансові ресурси. Але вони акумулюються з певною конкретною метою подальшого використання та у визначених напрямках. Окрім того, кожний із зазначених термінів має межу та особливості застосовування в залежності таких факторів, як сфера застосування, галузь економіки, ціль створення, суб'єкт створення тощо.

10.2. Фонди страховика, їх види та порядок формування

Фонди страховика представляють собою певні виокремлені фінансові ресурси, що призначені для забезпечення безперервного відтворювального процесу та є однією з особливостей фінансово-господарської діяльності страховика. В сучасних умовах господарювання однією із умов діяльності страховика є:

S наявність сплаченого статутного фонду;

•S створення резервного фонду (у відповідності до законодавче встановлених норм);

^формування специфічних фондів та резервів.

В цілому фонди страховика представлені на рисунку 10.1.

Статутний фонд (статутний капітал - в обліку та звітності) формується у відповідності до чинного законодавства за рахунок внесків засновників та у розмірах, передбачених Законом про страхування (не менше, як 1 млн. ЄВРО для страховика, що здійснює ризикове страхування та 1,5 млн. ЄВРО при здійсненні страхування життя). Зазначений фонд складає основу власного капіталу страховика на початковому етапі функціонування страхової компанії. В подальшому власний капітал страховика формується за рахунок поповнення із прибутку від страхової діяльності, доходів від інвестування коштів, додаткового капіталу.

Наступний елемент фондів страхової компанії - резервний фонд, який ще називають резервним капіталом, а у світовій практиці - „резерви капіталу". Методика його формування не має галузевої специфіки та відповідає загальним принципам організації

господарської діяльності будь-яких підприємств. Він створюється у відповідності до засновницьких документів та в рамках діючого законодавства. Джерелом цього резервного фонду є частина прибутку підприємства. Розмір відрахувань до нього, наприклад, для акціонерних товариств, повинен становити не менше 5% від прибутку до досягнення ним розміру не менш як 25% статутного капіталу. Резервний капітал за певних умов може бути використаний на покриття невиробничих втрат та збитків, а також для погашення облігацій товариства й викупу акцій у випадку відсутності інших коштів. Зазначений резерв використовується також у разі недостатності коштів відповідних фондів на внутрішньогосподарські розрахунки. Така ситуація може скластися в збиткові для страхової компанії роки.

Групу специфічних страхових фондів, призначених для здійснення страхових операцій, складають наступні фонди страховика:

S страховий фонд;

S запасний фонд;

S гарантійний фонд.

Зазначені фонди безпосередньо призначені для виконання страховиком своїх зобов'язань щодо укладених договорів.

Страховий фонд створюється за рахунок основної частини нетто-ставки та використовується для здійснення страхових ви-

плат страхувальникам (страхового забезпечення - при особистому страхуванні, страхового відшкодування - при майновому страхуванні), тобто для виконання фінансових зобов'язань страховика за доюворами страхування. Основою формування страхового фонду є ймовірність збитку, яка визначається на основі статистичних даних, теорії ймовірності, теорії великих чисел. А використання коштів із страхового фонду залежить від фактичних збитків, понесених страхувальниками за відповідний період.

Запасний фонд формується за рахунок ризикової надбавки (дельта-надбавки, гарантійної надбавки), яка є частиною нетто-ставки, і яка створюється для компенсації можливих відхилень у страховій діяльності від середнього розміру страхових платежів.

Страховий та запасний фонди формують страхові резерви страховика.

Отже, джерелом створення страхового та запасного фондів є нетто-ставка, яка представляє собою основну частину страхової премії. Зазначені фонди не є власністю страховика, визначають зобов'язання страховика, забезпечують реалізацію основної функції страхування - здійснення страхового захисту.

У відповідності до Закону про страхування до гарантійного фонду належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку (ст.ЗО Закону України „Про страхування" від 04.10.2001 p.). Джерелом створення зазначених складових гарантійного фонду є власний капітал страховика, який повинен забезпечити підвищення рівня його платоспроможності.

У підсумку можна зазначити, що страховик формує необхідні фонди, які мають своїм джерелом створення страхові премії та прибуток з метою забезпечення виконання страхових зобов'язань щодо організації страхового захисту та підвищення платоспроможності страховика.

10.3. Резерви страховика, їх види та порядок формування

Окрім відповідних фондів страховик створює певні резерви, що призначені забезпечити виконання зобов'язань страховика за майбутніми виплатами страхових сум і страхового відшкодування, підвищити надійність та платоспроможність страхової компанії.

Окрім того, страховики можуть створювати резерви для фінансування заходів по попередженню настання страхових випадків та інші резерви. А із нерозподіленого прибутку створюються вільні резерви.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами.

Основні види резервів, що формує страхова компанія.представлені на рис. 10.2.

Резерв превентивних заходів (РПЗ) забезпечує реалізацію попереджувальної функції страхування, забезпечує фінансування витрат на заходи із запобігання нещасних випадків, втрат чи пошкодження майна. В структурі тарифа-брутто належить до елементів навантаження.

Резерв превентивних заходів формується шляхом відрахувань від страхової премії, що надійшла за договорами страхування за звітний період. Розмір таких відрахувань визначається за відсотком, що передбачений в структурі тарифної ставки (% Т_ь) по кожному договору страхування на зазначені цілі. Величина РПЗ за певний період складається із суми передбачених відсотків, збільшеної на розмір РПЗ на початок звітного періоду (РПЗ_ПОЧ) і

зменшеної на суму використаних коштів на превентивні заходи у звітному періоді (РПЗ_ВИК).

Тобто, РПЗ = % Т„ + РПЗ_ПОЧ. - РПЗ_ВИК.

Формування та використання коштів РНП за добровільними видами страхування здійснюється страховиком на базі розробленого ним та узгодженого з уповноваженим органом контролю за страховою діяльністю Положення про резерв превентивних заходів.

Вільні резерви - частина власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення платоспроможності відповідно до прийнятої методики здійснення страхування. Джерелом їх створення є нерозподілений прибуток підприємства. Необхідно зазначити, що платоспроможність передбачає здатність страховика відповідати за своїми зобов'язаннями.

Відрахування до централізованих страхових фондів мають на меті забезпечити виконання страховиками своїх зобов'язань щодо окремих видів страхування, як правило, визначених законодавче. Джерелом їх є:

S відрахування від надходжень страхових платежів;

S внески власних коштів страховика (частина прибутку);

S доходи від розміщення тимчасово вільних коштів централізованих страхових резервних фондів.

У світовій практиці страховий бізнес поділяється на ризико-ве (загальне) страхування та страхування життя. Відповідно, страхові резерви поділяються на:

S резерви за ризиковими видами страхування (технічні);

S резерви по страхуванню життя і накопичувальному страхуванню (математичні).

Згідно такого поділу та у відповідності до Закону України про страхування для забезпечення виконання зобов'язань перед страховиками страхові компанії формують із отриманих страхових внесків необхідні страхові резерви по особистому, майновому страхуванню та страхуванню відповідальності. Страхові резерви поділяються на технічні та резерви із страхування життя (математичні), які, в свою чергу, поділяються на види та підвиди (рис. 10.3).

Технічні резерви передбачають необхідним за законодавчою нормою створення резервів премій та резервів збитків. До резервів премій відноситься обов'язкове створення резервів незароб-лених премій.

Резерв незароблених премій (РНП) складається з відповідної частини нетто-ставки, яка надійшла у звітному періоді і яка вико-

ристовується для страхових виплат протягом періоду, що виходить за межі звітного.

Незароблена премія - це частина страхової премії, яка надійшла за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, а термін їх дії припадає на наступний звітний період (виплати майбутніх періодів). У практиці страхування для розрахунку незаробленої премії використовується декілька методів формування резервів незароблених премій:

S метод "1/365" (pro rate temporis) - метод розрахунку по днях - застосовується за кожним договором страхування окремо, коли терміни сплати страхової премії розподілені у часі довільно; визначається як добуток страхової премії і частки від ділення строку дії догово-

ру страхування (у днях), який ще не закінчився, до всього терміну дії договору страхування; формула розрахунку має вигляд:

РНЦ=П_б, хт-д _(ДЄ т

РНП. - резерв незароблених премій по /-тому договору страхування;

П_6і - базова страхова премія по /-тому договору; т - термін дії /-того договору страхування; д - число днів з моменту початку дії /-того договору до звітної дати;

метод "1/4". "1/8", "1/12". "1/24" - "пашуальний метод' - розробляється страхова премія на півріччя, квартали, місяці, декади, щоб відділити зароблену страхову премію від незаробленої в звітний період; використовується, коли термін дії договорів страхування починається до початку звітного періоду; порядок розрахунку наступний: базова страхова премія групується за місяцем початку виникнення відповідальності страховика, далі розподіляється на термін дії поліса (премію ділять на рівні частини); метод "40%'' - зазначений метод використовують, коли укладаються договори з невизначеними термінами початку та закінчення дії договорів; розмір РНП визначається за кожним окремим договором страхування в розмірі 40 % від базової страхової премії на звітну дату; метод „плаваючих кварталів" - є спрощеним методом розрахунку РНП, який використовується згідно Закону про страхування всіма українськими страховиками і виконується на основі брутто-ставки; при цьому вважається, що витрати на ведення страхової справи складають 20-28 %, а всі договори страхування укладені в середині року, а відтак, розмір РНП на звітну дату встановлюється в залежності від суми страхових премій, що надійшли, за відповідним видом страхування в кожному із трьох кварталів періоду, що передує цій звітній даті; порядок розрахунку РНП методом „плаваючих кварталів" наступний: сума страхових премій, що надійшли в І кварталі, помножується на 1/4 (ІПІХ7/4), У П кварталі - на 1/2 (ЕП₂х//2), у III кварталі - на 3/4 (£П₃хЗ/</), всі отримані значення додаються:

РНП = 1/4хШ, + 1/2хЛ1₂ + 3/4х£П₃.

Резерви збитків представляють собою зобов'язання по виплаті с фахових відшкодувань за тими страховими випадками, що відбулися до звітної дати (тобто відбулися до кінця фінансового року). Для інших - призначений РНП. Резерв збитків у світовій практиці складається з одного або декількох компонентів. Наприклад, у відповідності до GAAP резерв збитків складається з:

S резерву подій, що відбулися;

•S резерву розвитку збитків;

S резерву збитків, що відбулися, але не заявлені;

•S резерву під можливе перевідкриття збитку;

S резерву під видатки неврегульованих збитків.

В Україні у відповідності до чинного законодавства резерви збитків включають:

S резерв заявлених, але невигшачених збитків;

•S резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

•S резерв коливань збитковості;

•S резерв катастроф.

Резерв заявлених, але невитачених збитків (РЗНВ) формується для забезпечення виконання зобов'язань, що невиконані та не-врегульовані або виконані неповністю страховиком на звітну дату. При цьому страхові зобов'язання виникли за випадками, що мали місце у звітному періоді або, навіть, напередодні, і про факт настання яких було відомо страховику. Розмір РЗНВ визначається по кожній неврегульованій претензії і відповідає сумі заявлених збитків за звітний період (33_ЗВ), які зареєстровані в Журналі обліку збитків, збільшеної на суму неврегульованих збитків за попередні періоди (33„) та зменшеної на вже виплачені протягом звітного періоду збитки (ЗВ_ЗВ) плюс витрати на врегулювання збитку (ВВЗ). Як правило, останні приймаються в розмірі 3% від суми неврегульованих претензій за звітний період. Таким чином: РЗНВ = 33 U + 33,, - ЗВ_зе + ВВЗ

Резерв збитків, які виникли, але не заявлені (РЗНЗ) формується у зв'язку із можливими страховими подіями, що відбулися, проте страховику не заявлені збитки за ними на звітну дату. Практично при розрахунках РЗНЗ застосовують 10 % від страхової премії, що надійшла за звітний період, якщо вважати звітним періодом фінансовий рік.

Крім того, в доповнення до резервів премій та резервів збитків страховики можуть створювати додаткові технічні резерви. А саме:

^ резерв коливань збитковості;

S резерв катастроф;

S резерв незакінчених (неминулих) ризиків.

Зазначені додаткові технічні резерви створюються і формуються у відповідності до Статуту страхової компанії та розробленого Положення страховика про порядок формування технічних резервів, який погоджено з органами державного нагляду за страховою діяльністю.

Резерв коливань збитковості (РКЗ) є складовим технічних резервів страховика. Зазначений резерв призначений для компенсації витрат страховика на здійснення страхових виплат у випадках, коли значення збитковості страхової суми у звітному період; перевищують очікуваний рівень збитковості, який є основою для розрахунку тарифу-нетто за відповідним видом страхування.

Коливання збитковості зазвичай фіксуються та враховуються за тими видами страхування, які пов'язані із значними змінами рівня ризику (від дуже низького до надто високого), під впливом якого знаходяться застраховані об'єкти під час дії договору страхування. Наприклад, якщо за певний період ризик несприятливих кліматичних умов, що впливають на врожайність сільськогосподарських культур, досить низький, то страховик не виплачує страхових відшкодувань, оскільки відсутні страхові випадки. Тоді накопичені страхові резерви направляються не на поповнення прибутку, а у резерв коливання збитковості (РКЗ), тобто зберігаються з метою виплат у періоди, коли ризик буде високим. Резерв коливання збитковості дозволяє підвищувати фінансову стійкість страховика, а значить і рівень його надійності, що є сприятливим фактором стабілізації економіки в цілому. Проте нормативної бази для формування РКЗ сьогодні в Україні немає. Страховики самостійно визначають порядок та умови формування зазначеного резерву та узгоджують їх з уповноваженим органом нагляду за страховою діяльністю. До того ж при формуванні власної методики досить проблематичним с віднесення ризику за певним видом страхування до відповідного типу, а також розподіл цього ризику у часі.

Безумовно, при нормальному типі ризику значення збитковості коливається навколо середнього показника, що характерно для традиційного майнового страхування. Відхилення від середньої в сторону зниження ризику, як правило, супроводжується капіталізацією страхових резервів, що збільшує прибуток страховика. Відхилення в сторону підвищення ризику компен-

сується ризиковою надбавкою в структурі страхового тарифу.

Для видів страхування, де застосовуються страхові тарифи без ризикової надбавки, з метою підвищення фінансової стійкості страхових операцій доцільно створювати резерв коливання збитковості. Вказаний резерв також доцільно створювати, якщо має місце постійне підвищення рівня ризику (у таких видах страхування, як медичному, екологічному).

Якщо має місце значна нерівномірність розподілу збитковості страхової суми та велика частота коливання ризику у часі, то такі ризики відносять до катастрофічних, які поділяються в свою чергу на нормальні і власне катастрофічні. Нормальна частина катастрофічного ризику покривається за рахунок звичайного страхового резерву, а власне катастрофічний ризик - за рахунок спеціального фонду катастроф або передається перестраховику.

Необхідно підкреслити, що у складі технічних резервів передбачається створення резерву катастроф (РК), який призначено для покриття надзвичайного збитку, що є наслідком непереборної сили або масштабної аварії, і який вимагає страхових виплат за великою кількістю договорів. Цей резерв, як і резерв коливання збитковості.немає спеціально рекомендованої методики формування і використання. Його створення залежить від страховика. До того ж в законодавчій, довідниковій та науковій літературі немає чітко розкритого поняття „непереборної сили". „Непереборна сила" діє як надзвичайне явище, яке неможливо подолати, проте можна передбачити. А відтак існує ймовірність його настання з одночасною невизначеністю у просторі та часі, що дозволяє віднести ризики „непереборної сили" до категорії страхових. Катастрофічність зазначеного ризику полягає не в тому, що відбулися передбачені страхові події, а якраз в тому, що ці небезпеки вплинули відразу на багато застрахованих об'єктів, що призводить до флуктуаційних коливань збитковості. До того ж ці коливання збитковості можуть відбуватися як за один тарифний період, так і за декілька. Отже, резерв катастроф доцільно створювати в тих страхових компаніях, які спеціалізуються на страхуванні катастрофічних ризиків або включають їх в обсяг своєї відповідальності.

Резерв незакінчених ризиків (РНР) створюється в якості доповнення до резерву незароблених премій (РНП) з метою компенсації дефіциту фінансових ресурсів у технічних резервах із-за можливого чи змушеного заниження тарифів в умовах ринкової економіки.

Встановлюючи зазначені резерви, страховики повинні письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування та ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, не пізніше, як за 45 днів до початку календарного року.

Спеціальні резерви можуть встановлюватись в залежності від специфіки зобов'язань страховика.

Резерви із страхування життя формуються окремо для забезпечення виконання зобов'язань по страхових виплатах із страхування життя та медичного страхування за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування. Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика, повинні бути відокремлені від його іншого майна і не можуть використовуватись страховиком для погашення будь-яких інших зобов'язань, не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика чи його ліквідації.

Страховики повинні створювати наступні резерви із страхування життя:

S резерв довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

S резерв належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно окремо по кожному договору страхування у відповідності до Методики формування резервів по страхуванню життя, затвердженої Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 46 від 23 липня 1997 p., з урахуванням темпів зростання інфляції. Мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом (в сучасних умовах - Кабінетом Міністрів України).

Зазначені резерви (довгострокових зобов'язань та належних виплат страхових сум) формуються шляхом відрахування частини страхової премії, що призначена для страхових виплат та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика. Загальний розмір страхових резервів по страхуванню життя визначається, як сума резервів кожного окремого договору страхування життя. Розрахунки виконуються на базі таблиць смертності (вперше розроблені англійським вченим Д. Граунтом в 1662 p., удосконалені відомим астрономом та математиком Е. Галлеєм) та норм доходності по інвестуванню тимчасово вільних коштів.

Отже, страховик при здійсненні страхової діяльності ство-рюс технічні резерви для забезпечення зобов'язань за ризикови-ми видами страхування та резерви із страхування життя для забезпечення зобов'язань із страхування життя, накопичувального страхування та медичного страхування. Порядок формування, використання та розміщення зазначених страхових резервів встановлюється відповідно до норм діючого законодавства та затверджених правил страхування.

10.4. Порядок розміщення страхових резервів

В страховій практиці особливої уваги потребує процес розміщення (чи інвестування) страхових резервів і власних коштів страховика. Згідно Закону про страхування (ст. 31) кошти страховика повинні розміщуватись за наступними принципами, зміст яких представлено в табл. 10.2:

S безпечності;

S прибутковості;

S ліквідності;

•S диверсифікованості.

Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 26.05.97 р. № 41 передбачає, що 90 % резервів страховика повинні бути розміщені на території України.

Згідно Закону про страхування кошти страховика повинні бути представлені активами наступник категорій:

» грошові кошти на поточному рахунку;

•S банківські вклади (депозити);

S валютні вкладення згідно з валютою страхування;

S нерухоме майно;

S акції, облігації;

S цінні папери, що емітуються державою;

•S права вимоги до перестраховиків;

S інвестиції в економіку України за напрямками, що визначає Кабінет Міністрів України;

S банківські метали;

^ кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми;

S готівка в касі в межах встановлених лімітів.

Таблиця 10.2. Зміст принципів розміщення коштів страховика

№ з/п	Назва принципу	Зміст принципу
1	2	3
1.	Безпечність	Передбачається максимально можлива надійність розміщення активів, мінімізація інвестиційного ризику страховика за рахунок вкладень в державні цінні папери та в облігації, акції великих компаній з позитивною їх оцінкою та високим рейтингом.
2.	Прибутковість	Активи повинні розміщуватись з урахуванням фінансової ситуації на ринку капіталів, приносити постійний та достатньо високий дохід; інвестиційний прибуток в страховій діяльності відіграє особливу роль - при наявності збитку за страховими операціями забезпечує виконання зобов'язань страховика за договорами, хоча і не є домінуючим принципом при розробці портфельної стратегії страхової компанії.
3.	Ліквідність	Структура розміщення активів повинна бути такою, щоб у будь-який час швидко та без втрат можна було їх обернути у грошові кошти. Безперечно, що абсолютною ліквідністю володіють тільки готівкові кошти, проте вони не приносять дохід без відповідних вкладень. Страховик повинен сформувати достатньо стійкий портфель з вирівняними ризиками та з жорсткими вимогами щодо його ліквідності.
4.	Диверсифікованість	Забезпечується розподіл інвестиційного ризику на різні види вкладень, не припускається превалювання того чи іншого виду вкладень. Тим самим створюється високий рівень стійкості Інвестиційного портфелю.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва у порядку, який визначає Кабінет Міністрів України. На жаль, в сучасних умовах механізму такого кредитування ще не розроблено. Здійснення інших видів діяльності страховикам категорично забороняється.

В Україні нормативно встановлена певна структура розміщення активів. Так, наприклад, розмір окремих категорій активів приймається для розміщення в обмежених обсягах та визначається у відсотках до технічних резервів, що налічуються:

S на банківський депозит - у одному банку не більше 30%; S в нерухомість - не більше 10%;

•S права та вимоги до перестраховиків - не більше 50%; ^ в цінні папери - не більше 40% у тому числі в акції, що не котируються на фондовій біржі - не більше 15%, з них в акції ошюго емітента - не більше 2%; в акції, що котируються на фондовій біржі, - не більше 5% одного емітента; в облігації - не більше 5%, з них в облігації одного підприємства - не більше 2% (до того ж дозволяється Інвестування тільки в ті в цінні папери, що допущені до випуску та обертанню на території України та які пройшли державну реєстрацію, отримали державний реєстраційний номер). Інвестування страхових резервів вимагає детальної розробки нормативних коефіцієнтів за напрямками розміщення. Закордонний досвід рекомендує за умови наявності таких нормативних коефіцієнтів для оцінки відповідності інвестиційної діяльності розраховувати спеціальний норматив відповідності (N) за наступною формулою: N- норматив відповідності інвестиційної діяльності страховика,

SF- сума страхових вкладень,

V_f - фактична сума вкладень по /-тому напрямку,

N, - нормативний коефіцієнт по /-тому напрямку розміщення вкладень,

/ - напрямок вкладення фінансових ресурсів страховика,

п - кількість напрямків вкладення.

Окрім того, норматив відповідності розраховується окремо по страхуванню життя та іншим видам страхування. При цьому естановлюється верхня та нижня межі зазначеного нормативу.

Страховики мають постійно аналізувати інвестиційну діяльність в частині розміщення страхових резервів і вживати необхідних заходів щодо покращення становища за фінансовими вкладеннями.

Рекомендована література

1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про стра
хування" від 04.10.2001 р. № 2745 -III.

2. Положення про порядок формування, розміщення та обліку стра
хових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя,
затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою
діяльністю від 26.05.97 р. № 41.

3. Методика формування резервів по страхуванню життя, затвердже
на Наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю № 46
від 23 липня 1997 р.

4. Борисов А. Б. Большой экономический словарь. - М.: Книжный
мир, 2001.-895 с.

5. Борисова В. А., Огаренко О. В. Організаційно-економічний ме
ханізм страхування. - Суми: Видавництво „Довкілля", 2001. - 194 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і
голов, ред. В. Т. Бусел. -К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2001. - 1440 с.

7. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4
тт. - Оформл. "Диамант", 1996.

8. Завадський О. С., Осовська Г. В., Юшкевич О. О. Словник
економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч.-
метод. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 444 с.

9. Загородній А. Г., Вознкж Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий
словник. - 2-ге видання, виправлене та доповнене. - Львів: Видав
ництво „Центр Європи", 1997. - 576 с.

10. Золотогоров В. Г.ЗнциклопедическІш словарь по экономике. -
Мн. Полымя, 1997. -571 с.

11. Кононенко О. Страхова діяльність: організація та облік. // Подат
ки та бухгалтерський облік - 2001. - липень/ № 60 (409) с.20 - 24, 33 - 42.

12. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. Критика политической эконо
мии. Т.2. Соч., 2-е изд. Т.24. с. 176 - 204, (с. 194).

13. Новий тлумачний словник української мови (у чотирьох томах).
Укладачі: проф. В. В. Яременко, к.ф.н. О. М. Сліпушко. - К.: Видав
ництво „Аконіт", 2000.

14. Ожегов С. И. Словарь русского язика: Ок.57 000 слов/Под ред.
чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. - 18-е изд., стереотип. - М.:
Рус.яз., 1986.-797 с.

15. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Совре
менный экономический словарь.- М.: ИНФРА-М, 1996. - 496 с.

16. Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічнийсловник. -К.:
„Криниця", 1999.-390 с.

17. Советский энциклопедтеский словарь/Научно-редакционный совет:
А. М. Прохоров (пред.). - М.: "Советская Энциклопедия", 1981.-1600 с

18. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К.: Вид-во Європ.
ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999, - 115 с. (с.48 - 52).

19. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. Т. III Р-Я / Гл. ред. Н. В.
Гаретовский. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 511 с.

20. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страховой
полис, ЮНИТИ, 1997. - 311с.

21. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. -К.:
МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 - 415. (с. 164 - 178).

Питання для самоперевірки

1. Що розуміють під термінами „фонд" та „резерв"?

2. Чому необхідно розмежовувати ці поняття?

3. Як визначаються фонди та резерви у страхуванні?

4. Які фонди створює страховик?

5. Які з них є обов'язковими і які ні? В чому полягає їх
призначення?

6. Дати характеристику основних фондів страховика.

7. Які резерви створює страховик та з якою метою?

8. Визначити види резервів, вказати їх призначення, дже
рело створення за ризиковими видами страхування.

9. Які резерви створює страховик при здійсненні страху
вання життя та медичному страхуванні?

10. Який порядок формування технічних резервів?

11. Як структурно формуються резерви із страхування життя?

12. Які принципи розміщення страхових резервів? В чому
полягає їх зміст?

13. Які напрямки розміщення страхових резервДв визна
чені для вітчизняних страховиків?

14. Який порядок розміщення страхових резервів вітчиз
няних страховиків встановлено законодавчо?

15. Які існують методи визначення відповідності
розміщення страхових резервів?

16. Чому необхідно постійно аналізувати інвестиційну
діяльність страховика?

Використана та рекомендована література

1. Закон України "Про господарські Іоварпства" від 19 09 91 р
№ 1576-XII.

2. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про
оподаткування прибутку підприємств" від 22. 05. 1997р. № 283/97-
ВР, зі змінами та доповненнями.

3. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської
діяльності" від 01.06.00 р. № 1775-ІП.

4. Закон України „Про стимулювання розвитку сільського госпо
дарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.01. № 2238 - III.

5. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про
страхування" від 04.10.2001 р. № 2745 -III.

6. Про порядок впровадження діяльності страховими посередни
ками" - Постанова КМУ № 1523 від 18. 12.1996р.

7. „Про впорядкування діяльності страхових брокерів" - Поста
нова КМУ № 747 від 29. 04. 1999 р.

8. Програма розвитку страхового ринку України на 2001 - 2004
роки" - Постанова КМУ № 98 від 02. 02. 2001 р.

9. Указ Президента України „Про застосування міжнародних пра
вил інтерпретації комерційних термінів" від 4. 10 1994р. № 57/94.

10. Положення про порядок формування, розміщення та обліку
страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування
життя, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страхо
вою діяльністю від 26.05.97 р. № 41.

11. Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької
діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території
України, затверджена наказом ліцензійної палати при міністерстві
економіки України, Комітету з питань у справах нагляду за страхо
вою діяльністю від 15.07.96 р. № ЛП-18/78.

12. "Методика формування резервів зі страхування життя", за
тверджена наказом Комітету у справах нагляду за страховою
діяльністю від 23.06.97 р. № 46.

13. Наказ міністерства фінансів України "Про звітні дані страхо
вика в 2000 р." від 27.06.00 р. № 141.

14. Асабина Н. Зарубежная практика рейтшп овой оценки страховых
организаций//Ж - л "Страховое дело". 2001, -№ 10, с. 13-22.

15. Александров А. А. Страхование. - М.: "Издательство ПРИ
ОР", 1998. - 192 с.

16. Базилевпч В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: То
вариство "Знання", КОО, 1997. - 216 с.

17. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. -- М.: Финансы и статис
тика, 1996. - 192 с.

18. Баранникова Н. А. Моральная опасность в страховом биз
несе. // Страховое дело. - 2001. - № 12. - с. 30 - 33.

19. Баторин В. Г., Шерменев М. К. Сборник задач по государ
ственному страхованию: (Для фин. техникумов). - 2-е изд., перераб.
и доп.- М.: Финансы, 1977. - ПО с.

20. Біленчук Д. П., Біленчук П Д., Залетів О. М., Клименко
Н. I. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних
закладів. За редакцією професора П. Д. Біленчука і президента
Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. - К.: Атака,
1999.-368 с.

21. Біленчук Д., Паращак О. Інтернет-страхування: міф чи ре
альність? // Ж-л" Страхова справа". - 2001. - № 2 (2), с. 109 - 112.

22. Біленчук П. Страхове право України: поняття, завдання,
принципи./УЖурнал „Страхова справа". - 2001 № 2(2). - с.89 - 92.

23. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. - М.: Книж
ный мир, 2001. - 895 с.

24. Борисова В. А., Огаренко О.В. Організаційно-економічний
механізм страхування. - Суми: Видавництво „Довкілля", 2001. - 194
с.

25. Бридун Є. С. Страхова справа. Посібник для розв'язування за
дач для підготовки бакалаврів денної та заочної форми навчання за на
прямом „Економіка підприємств" - Ірпінь: академія ДПС України,
2000.-ПО с.

26. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік: роздуми вченого. -
Житомир: ПП „Рута", 2001. - 100 с.

27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ук
лад, і голов, ред. В. Т. Бусел.-К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2001.-1440
с.

28. Внукова Н. М. Практикум із страхування. Випуск 1.- К.:
Лібра, 1998.-40 с.

29. Внукова Н. Практика страхового бизнеса. - К.: Либра, 1996. - 216
с.

30. Воблый К. Г. Основы экономии страхования - М.: Анкил,
1995.

31. Гварлиани Т. Е. Дискуссионные вопросы теории страхова
ния. // Ж-л Финансы. - 1998. № 9. - с.45 - 46

32. Гвозденко А.А. Основы страхования: Учебник. - М.: Финан
сы и статистика, 1998. - 304 с.

33. Дядьков В. Н. Экономика взаимного страхования в дорево
люционной России // Ж-л „Страховое дело" 1/2002, с 51 -61.

34. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка:
в 4 тт. Т.4: - Оформл. "Диамант". - СПб.: ТОО "Диамант", 1996.

35. Жданов А. И., Чудилина Т. В. Уточненный регрессионный

метод расчета тарифных ставок в рисковых видах страхования // Ж-л "Страховое дело".-2001.-№ 12, с.37-41.

36. Завадський О. С., Осовська Г. В., Юшкевич О. О. Словник
економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво.
Навч.-метод. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 444 с.

37. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансо
вий словник.- 2-е видання, виправлене та доповнене. - Львів: Видав
ництво "Центр Європи", 1997. - 576 с.

38. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. - К.: Товариство
"Знання", КОО, 1998. - 321 с.

39. Золотогоров В. Г.Энциклопедический словарь по экономике.
- Мн. Полымя, 1997. - 571 с.

40. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для сту
дентів юрид.вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В.
Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. -912с.
(с. 610-634).

41. Кашенко О. Л., Борисова В. А. Соціально-економічні осно
ви страхування: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво
"Університетська книга", 1999. - 252 с.

42. Клапків М. С. Питання ентомології економічного ризику. //
Фінанси України. - 2001. - № 4. - с. 14 - 20.

43. Клапків М. С. Математичні основи страхового
підприємництва. // Фінанси України. - 1997. - № 7. - с. 103 - 109.

44. Клапків М. С. Теорії оптимального фінансування антиризи-
кової діяльності // Фінанси України. - 1998. - № 9. - с. 35 - 45.

45. Кононенко О. Страхова діяльність: організація та облік. // По
датки та бухгалтерський облік - 2001. - липень/№ 60 (409) с.20 - 24,
33 - 42.

46. Кузьмінський Ю. Форма та зміст міжнародного економічного
контракту. //Ж-л „Бухгалтерія" № 45/2 (460), 2001, с.43 - 47.

47. Манєс А. Основы страхового дела. - М.: Анкил, 1992.

48. Маркс К. Критика Готской программы. Маркс К., Энгельс
Ф. Соч., 2-е изд. Т.19. с.9 - 36, (с.17).

49. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. Критика политической эко
номии. Т.2. Соч., 2-е изд. Т.24. с. 176 - 204, (с. 194).

50. Новий тлумачний словник української мови (у чотирьох то
мах). Укладачі: Яременко В., Сліпушко О. - К.: Видавництво
"Аконіт", 2000. -т.З, 928с.

51. Ожегов С.И. Словарь русского язика: Ок.57 000 слов / Под ред.
чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. - 18-е изд., стереотип. - М.:
Рус.яз., 1986.-797 с.

52. Практикум по страховому делу: Учеб. пособие для вузов / Под
ред. В. И. Рябикина. - М.: Финстатинформ, 1998. - 72 с.

53. Постнікова І. Перестрахування вантажоперевезень. // Ж-л
"Страхова справа". - 2001. - № 4(4), с.72 - 73.

54. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Со
временный экономический словарь.- М: ИНФРА-М, 1996. - 496 с.

55. Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. -
М.: КЖИС, 1992. - 284 с.

56. Решетин Е. А. Оценка надежности российских страховых
компаний: первый опыт присвоения национального рейтинга.//Ж -
л ''Страховое дело". - 2001 - № 10, с.5 - 11.

57. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. - К.:
Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 402 с.

58. Ротова Т. А. Методичний інструментарій управління страхо
вими ризиками. // Фінанси України. - 2002. - № 3. - с. 140 - 144.

59. Самуєльсон Пол, Нордхауз Вильям. Єкономика. - М.: „Изд-во
БИНОМ", 1997.

60. Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічний словник. -
К.: „Криниця", 1999. - 390 с.

61. Советский энциклопедический словарь / Научно-редакционный совет:
А. М. Прохоров (пред).-М.: "СоветскаяЭнциклопедия", 1981.-1600 с.

62. Страхование от А до Я: Под ред. Л. И. Корчевной, К. Е.
Турбиной. - М.: ИНФРА - М, 1996.

63. Таркуцяк А. О. Страхування: Навч. посіб. - К.: Вид-во Європ.
ун-ту фінансів, інформ. систем, і бізнесу, 1999. - 115 с.

64. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: Курс лекцій /
За ред. проф. Г. Г. Кірейцева. -Житомир: ЖІТІ, 2001. - 432 с.

65. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. Т. III Р - Я.:/ Гл. ред.
Н. В. Гаретовский. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 511 с.

66. Хохлов Н. В. Управление риском: Учеб. пособие для вузов. -
М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 239 с.

67. Цветаева Л. Концепция трактовки понятия "страховой риск" как
атрибута страхового продукта.// Ж-л страхової дело. - 2001. - № 11.

68. Чернова Г. В. Финская классификация рисков в деятельности
. // Страховое дело - 2000. - № 3. - с. 48 - 51.страховой компании. //
Страховое дело. - 2001. № 12. - с. 45 - 50.

69. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страхо
вой полис, ЮНИТИ, 1997. - 311с.

70. Шахов В. В. Риски. Теоретический аспект. //Финансы. - 2000.
- № 7. - с. 33 - 36.

71. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. -
К.: МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 -

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 14 15 16 17 1819